Твори в двох томах. Том 2 - Марк Твен

змочив порізане місце лавровишневою водою, присипав крохмалем, знову змочив лавровишневою водою і змочував би й присипав отак довіку, якби я не збунтувався і не почав благати, щоб він дав мені спокій. Тоді він напудрив мені обличчя, підсмикнув мене вгору, і, загнавши в мою чуприну п’ятірню, почав задумливо, наче граблями, водити нею по голові. Нарешті запропонував вимити голову шампунем, сказавши, що вже давно пора це зробити. На це я зауважив, що вимив її лише вчора, ще й дуже старанно. І знову дав йому з’їсти облизня. Тоді перукар порадив мені «Чудо-зачіску Сміта» і сказав, що охоче продасть флакончик. Я відмовився. Він почав розхвалювати парфуми «Ароматні радощі Джонса», рекомендуючи придбати їх. Я знову відмовився. Після того він спробував всунути мені якусь гидоту для чищення зубів власного виготовлення, а коли я ще раз відмовився, запропонував обмінятися ножами.

Зазнавши невдачі і цього разу, він знову заходився коло роботи: оббризкав мене з ніг до голови одеколоном, напомадив мені, незважаючи на всі мої протести, волосся, вишкріб і видер з корінням добру його половину, зачесав жалюгідні рештки, зробив проділ на потилиці та уклав на лобі незмінну перекинуту арку. Нарешті, зачісуючи мої ріденькі брови й щедро квацяючи їх помадою, він став перераховувати достойності свого чорно-рудого тер’єра вагою у шість унцій. Тут пробило дванадцяту годину — і я схаменувся, що мій поїзд відійшов п’ять хвилин тому. Майстер знову схопив рушник, злегка обмахнув ним моє обличчя, востаннє провів гребінцем по моїх бровах і весело вигукнув: «Прошу!»

Через дві години цей перукар спіткнувся на дорозі, і його вдарив грець. Завтра я за все помщуся — піду на його похорон.

Сполучені Штати Лінчування

Переклала Тамара Бочарова

I

Отже, великий штат Міссурі знеславився! Декотрі його сини пристали до лінчувателів, а ганьба впала на нас усіх. Отій жменьці ми завдячуємо репутацією і прізвиськом: віднині й довіку для усього світу ми — «лінчувателі». Бо люди не думатимуть — вони до цього не звикли, вони звикли узагальнювати. Люди не скажуть: «Міссурійці вісімдесят років створювали собі репутацію поважних людей, а та сотня лінчувателів десь там, на околиці штату, — не справжні міссурійці: то ренегати». Ні, така думка ніколи не промайне в їхніх головах. Вони зроблять висновок з одного чи двох нетипових фактів і скажуть: «Усі міссурійці — лінчувателі». Люди нерозважливі, нелогічні, позбавлені відчуття пропорції. Цифри для них — ніщо, вони нічого їм не промовляють, не підказують розумних висновків. Люди, наприклад, твердитимуть, що Китай скоро неодмінно стане християнським, бо щодня дев’ять китайців приймають хрещення. А та обставина, що кожного дня в Китаї народжується тридцять три тисячі язичників, пройде повз їхню увагу, а вона ж зводить нанівець усі їхні аргументи. Люди скажуть: «У тому штаті є сто лінчувателів; отже, міссурійці — лінчувателі». Той важливий факт, що два з половиною мільйони міссурійців не є лінчувателями, не змінить людського присуду.

II

О Міссурі!

Ця трагедія сталася поблизу Пірс-Сіті, в південно-західній частині штату. В неділю пополудні молода біла жінка вийшла сама з церкви і невдовзі її знайшли убитою. Так, там є церкви. За моїх часів релігія на Півдні була глибша та поширеніша, ніж на Півночі, і відзначалася більшою мужністю і щирістю — такою, мені здається, вона й лишилася. Отже, молоду жінку знайшли вбитою. І хоча в тій місцевості чимало шкіл і церков, люди збунтувалися: лінчували трьох негрів (двоє з них були вже літні), спалили п’ять негритянських халуп, а тридцять сімей вигнали до лісу.

Я не спинятимусь на тому, що саме штовхнуло людей на цей злочин, — не в тім річ. Головне — з’ясувати, чи має право вбивця вершити суд самочинно? Питання просте й слушне. Коли доведено, що вбивця порушив прерогативу закону, помстившись за заподіяну йому кривду, тоді нема про що й говорити: його не виправдає і тисяча причин. Жителі Пірс-Сіті мали вагомі причини, — як свідчать деякі подробиці, навіть найвагомішу з усіх. Та це не має значення. Вони вирішили вершити суд самі, хоча за законами штату їхню жертву однаково повісили б, якби справу розглядав суд, бо в тій місцевості негрів мало, вони не займають високого становища й не можуть вплинути на присяжних.

Чому лінчування з його варварськими атрибутами стало в деяких частинах нашої країни найпопулярнішою помстою за так звані «звичайні злочини»? Чи не тому, що люди вважають це лиховісне й жахливе покарання переконливішим уроком і ефективнішим засобом залякування, ніж позбавлена зовнішнього ефекту страта через повішення, здійснена без свідків на тюремному подвір’ї? Безперечно, ті, хто при своєму розумі, так не думають. Навіть мала дитина в це не повірить. Вона знає: будь-яка незвичайна подія, що набула широкого розголосу, завжди викликає появу наслідувачів, адже в світі чимало неврівноважених людей, яких досить лише трішечки розворушити і вони втрачають рештки здорового глузду й починають робити таке, про що раніше й гадки не мали. Навіть мала дитина знає, що коли хто-небудь стрибне з Бруклінського мосту, інший неодмінно зробить те саме; коли хтось наважиться пропливти в бочці по Ніагарському водоспаду, іншому заманеться того ж таки; коли якийсь Джек Потрошитель заживе собі недоброї слави, вбиваючи жінок у темних провулках, він теж матиме послідовників; коли людина вчинить замах на короля і газети роздзвонять цю новину по всіх усюдах, царевбивці з’являться по всьому світу. Дитині відомо: досить лише негрові вчинити будь-який сенсаційний злочин або вбивство, як це сколихне інших негрів і викличе цілий ряд отих трагедій, яким суспільство так прагне запобігти. Кожен такий злочин у свою чергу потягне за собою ряд інших, і як наслідок перелік цих нещасть, замість зменшуватися, з року в рік зростатиме. Одне слово, дитина знає, що лінчувателі найгірші вороги своїх дружин, дочок, сестер. Відомо дитині й те, що закони, вигадані нами, роблять наслідувачами не тільки окремих людей, а й цілі громади. Лінчування, яке викликало багато пересудів, неодмінно спричинить інші лінчування — тут, там, усюди — і згодом обернеться на манію чи моду, — моду, яка поширюватиметься з кожним роком, охоплюючи, мов епідемія, штат за штатом. Лінчування досягли Колорадо, Каліфорнії, Індіани, а ось тепер — Міссурі! Цілком імовірно, що я доживу до тих часів, коли на Юніон-сквер, у Нью-Йорку, на очах у п’ятдесяти тисяч глядачів спалюватимуть негра, однак поблизу не буде жодного представника закону й правопорядку — ні шерифа, ні губернатора, ні поліцейського, ні священика.

Кількість лінчувань зростає. У 1900 році