Твори в двох томах. Том 2 - Марк Твен
Проте, нікому це не видалося смішним. Людина рідко — дуже рідко — перемагає у боротьбі з тим, до чого її схиляє пропаганда, — надто вже нерівні сили. Роками, а може, й споконвіку, пропаганда в обох країнах (Англії та Америці) була смертельним ворогом незалежної політичної думки. Вона вперто не бажала визнавати патріотизм, що його творить сама особа, патріотизм, до якого ця особа дійшла власним розумом і який перевірила та випробувала у горнилі власного сумління. І що ж? Вийшло щось на зразок залежалого товару, який купують із третіх рук. Патріот не мав уявлення, як, коли й звідки виникли його переконання. Та це його мало обходило, поки він був заодно з тими, хто, як йому здавалося, становив більшість. Адже тільки це важливо, безпечно і зручно. Як ви гадаєте, чи серед ваших знайомих можна знайти хоча б трьох, які мають підстави вибрати саме свій вид патріотизму і можуть обгрунтувати свій вибір? Краще не перевіряйте, бо розчаруєтесь. Напевне з’ясується, що кожен здобув свій патріотизм із спільного корита і не брав ніякої участі в приготуванні насипаного туди варива.
Пропаганда здатна творити чудеса. Вона підбурила американців на виступ проти Мексіканської війни[90], а потім схилила їх до згоди з тим, що вважалося за думку більшості (патріотизм більшості — то звичний патріотизм!) — до участі в цій війні. До початку Громадянської війни пропаганда змушувала Північ байдуже ставитися до рабства і співчувати інтересам рабовласників; в інтересах рабовласників вона змусила Массачусетс зайняти ворожу позицію щодо федерального прапора; вбачаючи в ньому прапор розколу, Массачусетс не погодився здійняти його над своїм капітолієм. Згодом, поволі, пропаганда схилила цей штат на інший бік, і його жителі з гнівом кинулися на Південь, щоб воювати під тим самим прапором проти тих самих інтересів, які вони раніше відстоювали.
Для пропаганди немає нічого неможливого. Їй підвладні будь-який зліт і падіння. Вона може аморальне подати як моральне, а моральне — як аморальне; може знищити принципи і відродити їх, може принизити ангелів до простих смертних і простих смертних піднести до ангелів. І будь-яке з цих чудес пропаганда може зробити за якийсь рік, навіть за півроку.
А коли так, то можна ж виховати в людях здатність самим творити свій патріотизм, плекати його власним розумом і серцем, не підкоряючись ніякому зовнішньому впливові. Можна виховати людей такими, щоб вони не ставали патріотами з принуки, як ото сповідують свою релігію австрійці.
Російська республіка[91]
Переклав Дмитро Стельмах
Якщо ми можемо створити в Росії таку республіку, яка б дала пригнобленому народові царської імперії той самий ступінь свободи, яким користуємося ми, то візьмімось за це й допоможемо створити її. Немає потреби обговорювати методи, за допомогою яких можна досягти цієї мети. Добре, якщо збройну боротьбу на деякий час буде відстрочено чи відвернено, але якщо вона розпочнеться…
Я всім серцем співчуваю рухові за визволення країни, що розгорнувся в Росії. Я певен, що він увінчається успіхом, і він заслуговує цього. Будь-який подібний рух заслуговує схвалення та найсерйознішої і одностайної підтримки з нашого боку; а така відозва про збір коштів, про яку говорив тут містер Хантер, відозва, виповнена справедливим і глибоким змістом, має отримати від усіх нас і від кожного зокрема беззастережну підтримку. Кожний, чиї пращури жили в цій країні, коли ми прагнули скинути ярмо тиранії, повинен співчувати тим, хто зараз намагається здійснити те саме в Росії.
Проведена мною паралель лише показує, що несуттєво, чи це ярмо жорстоке, чи ні: люди, в жилах яких тече червона, гаряча кров, не можуть миритись із тиранією і завжди прагнуть її скинути. І якщо ми станемо всім серцем підтримувати цю справу, Росія буде вільною.
Приборкання велосипеда
Переклав Валентин Корнієнко
I
Обміркувавши все гаразд, я вирішив, що дам собі раду. Купив сулію свинцевої примочки та велосипед і повернувся додому з інструктором, який мав пояснити мені, що й до чого. Ми усамітнились на задвірку і взялися до діла.
Мій велосипед був, сказати б, не дорослий огир, а від сили жеребчик — дюймів п’ятдесяти, з укороченими педалями і грайливий, як усякий жеребчик. Інструктор стисло виклав суть справи, тоді осідлав його і трохи проїхався, щоб показати, яка немудряща це штука. Він сказав, що навчитися зіскакувати, либонь, найважче, тож ми залишимо це наостанок. Але він помилився. На його подив і радість, виявилося, що йому досить посадити мене на машину й відійти осторонь, а зіскочу я сам. Я зіскочив з нечуваною швидкістю, дарма що не мав ані крихти досвіду. Стоячи з правого боку, він підіпхнув машину, і ми всі загриміли додолу: спершу він, на нього я і зверху велосипед.
Ми оглянули машину — хоч би тобі де прим’ятина! Це було майже неймовірно. Та інструктор запевнив мене, що так воно і є. Новий огляд велосипеда підтвердив його слова. Я починав пересвідчуватися, що ця річ має напрочуд міцну конструкцію. Ми приклали до синців свинцеву примочку і почали все спочатку. Інструктор підпихав цього разу зліва, а я зіскочив управо, тому наслідок був той самий.
Машина лишилась неушкоджена. Ми ще раз примочили синяки і почали все спочатку. Цього разу інструктор обачно розташувався ззаду, і все ж я примудрився звалитися на нього знову — разом з велосипедом.
Він нетямився від захоплення і заявив, що це просто надприродно: машина в чудовому стані — ніде ані подряпинки і хоч би тобі де розхиталася. Примочуючи забиті місця, я зауважив, що це справді дивовижно, а він відповів, що коли я ближче познайомлюся з цим залізним павуком, то зрозумію, що понівечити його може хіба динаміт. Він покульгав на своє місце, і ми спробували ще раз. Тепер інструктор вибрав позицію осторонь і підкликав мого слугу підштовхувати машину ззаду. Ми розвинули чудову швидкість, відразу ж наїхали на цеглину, я дав сторчака через кермо інструкторові на спину і побачив, як машина пурхає у повітрі, заслоняючи
