"Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький

Прибіг Грюнвейс. Він звелів усім вишикуватися в шеренгу. В цей час у двір заїхали два грузовики. Грюнвейс наказав усім сісти на машини.

— В казино! — наказав Грюнвейс, вскакуючи на підніжку машини.

За наказом Клейнера силами гестапо і СС було оточено райони вибухів. Кравцов потрапив до групи, яка оточила казино, що було тепер купою руїн, охоплених полум'ям. Солдати намагались гасити пожежу, але зробити це було неможливо — осередок вогню ховався під поваленими кам'яними стінами, і варто було солдатам загасити полум'я в одному місці, як воно знову виривалося в іншому. З гуркотом і ревінням примчали чотири танки. Солдати закидали подані їм танкістами стальні троси на руїни і в такий спосіб розтягали кам'яні брили. Однак усе це нічого не дало. Троси розжарювались і рвалися, мов нитки. Через годину прибули дві машини з хімічними засобами гасіння. Полум'я, нарешті, загасили. Все навкруги занурилось у пітьму, і тільки чорні клуби диму спліталися в хисткий стовп, що підіймався над містом все вище і вище, до самих зірок. А праворуч у небі розливалася червоно-сіра заграва палаючого депо.

Повернулись у гестапо лише опівночі. Співробітники розійшлись по своїх, кабінетах, пригнічені всім, що вони бачили. Багато хто з них цього вечора втратив своїх друзів. Усіх охопило відчуття страху і цілковитої своєї безпорадності.

Цієї ночі облави не було. Кравцов додому не пішов, ліг на столі в своєму кабінеті: хіба мало що може спасти на думку начальству, треба бути напохваті. Цілу ніч він чув біганину по коридору, нервові вигуки, лайку.

Близько дев'ятої ранку в коридорі пролунав вигук:

— Всіх до оберштурмбанфюрера! Негайно!

Кравцов зліз зі столу, причепурився і пішов до Клейнера.

У дверях приймальні його зупинив ад'ютант.

— Тільки німці,— сказав він, зачиняючи двері.

Кравцов не відходив, і ад'ютант повторив:

— Тільки німці. Хіба незрозуміло? — І двері захлопнулись.

Кравцов одійшов від дверей і на площадці сходів побачив трьох росіян, які так само, як і він, працювали в гестапо. Серед них був закінчений негідник, підручний Грюнвейса Булочкін, до якого Кравцов уже давно підбирався.

— Що діється? — спитав Кравцов, підходячи до них.

— Суд божий, — посміхнувся Булочкін, — Не хвилюйся, Конопльов, коли треба буде за вчорашнє відривати голови, нас покличуть. Я піду почищу пістолет, треба, як кажуть, приготувати знаряддя виробництва.

Булочкін пішов униз, а росіянин, що працював в реєстратурі, дивився йому вслід і, коли той зник з очей, сказав:

— Коли б нам самим голови не повідривали за компанію. Клейнер ще вночі зажадав особисті справи всіх руських співробітників. Легко сказати: не менше як сто жертв, і всі, як один, велике цабе.

— А що на вокзалі, не чули? — спитав Кравцов.

— Невідомо, дим і досі валує, і з заріччя оточення на три квартали стоїть. Наш лейтенант Цеслер казав спочатку, що це авіація, а тепер каже — партизанська диверсія.

— Так чи інакше, справа погана, — зітхнув Кравцов і пішов коридором до своєї кімнати. Ні, в цих нічого не дізнаєшся, вони начинені тільки чутками.

Головні події тим часом відбувалися в кабінеті Клейнера.

Співробітники гестапо, заховавшись у свої кабінети, намагались не потрапляти на очі начальству. Близько дев'ятої вечора Кравцов вирішив іти додому. Він заховав у стіл папери, погасив світло і вийшов у коридор. Ключ від кабінету належало здавати комендантові на першому поверсі. Ще спускаючись сходами, Кравцов побачив, як два солдати провели Булочкіна через вестибюль до дверей у двір. Він ішов попереду блідий як стіна.

Кравцов зайшов до комендантської. Приміщення було набито солдатами, які стояли, сиділи на підвіконнях і прямо на підлозі.

Кравцов протиснувся до шафи, де зберігались ключі, і в цей час почув хрипкий голос коменданта:

— Хвилиночку, пане Конопльов, підійдіть-но сюди.

Кравцов пропхався до його столу.

— Здайте зброю! — почувся наказ.

Не поспішаючи, Кравцов поклав пістолет на стіл.

— Ви заарештовані… Відведіть, — наказав комендант солдатам, що стояли біля нього.

— Я можу знати, в чому справа? — спокійно спитав Кравцов.

— Прийде час, — дізнаєтесь.

Савушкін знав, звичайно, що для розвідника уміння терпляче вичікувати таке ж необхідне, як сміливість і винахідливість. Але знати — це ще не все!

Ось уже третій місяць його недосяжною метою був Щукін. Савушкін повинен був зустрітися з ним за межами «Сатурна» і обов'язково віч-на-віч. Заговоривши з ним, він передасть йому привіт від його дружини й сина, які жили в Барабінську, і вручить листа від них. А потім він повинен зробити з Щукіним те ж саме, що свого часу Рудін зробив з Андросовим, — залучити його до співробітництва з нашою розвідкою.

Цей, здавалося б, простий план обговорювався довго і ретельно. Звичайно, Рудіну, який бачив Щукіна майже щодня, зробити все це було набагато легше. Та якщо Щукін відкине пропозицію, це означало б провал Рудіна. Вирішили: зробить це Савушкін. Зустріч повинна відбутися обов'язково за межами «Сатурна». Причина та ж сама: якщо спроба не дасть наслідків, у Щукіна буде менше шансів захопити Савушкіна, та й Савушкіну легше маневрувати, ніж Рудіну. Адже не було ніяких підстав сподіватися на покладливість Щукіна. Велика суперечка виникла з приводу того, чи варто показувати Щукіну, щоб пробити на нього тиск, виготовлені ним «провальні» документи. Могло, наприклад, виявитися, що Щукін робив помилки в документах не навмисне. Тим більше, що останній рік такі документи до наших рук не потрапляли. Щукін же міг на випадок чого зіслатися на свою недосвідченість у початковий період роботи. Нарешті не виключено, що