"Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький

— Хто сказав їм, що я партизан? — прошепотів він.

— Ми, — відповів Савушкін. — Нам здалося, що такий обман не буде підлим. Якщо ви виявитеся справжньою людиною, а не закінченим негідником, краще буде, щоб сім'я ваша нічого про вашу зраду не знала. Ну, а якщо… Тоді переживання ваших близьких не можуть нікого цікавити.

Щукін думав про щось, дивлячись прямо поперед себе, потім знову став читати лист. Коли він дійшов до рядків, написаних сином, він раптом хлнпнув і одвернувся. Плечі його здригалися.

Щукін дочитав і спитав:

— Ви мені залишите цього листа?

— Будь ласка.

Щукін поквапливо заховав листа, він ніби боявся, що його відберуть.

— Що ви від мене хочете? — уже спокійно спитав він.

— Спочатку я хочу знати: чи справді ви хочете заслужити поблажливість Батьківщини?

— Так, хочу, — поквапливо відповів Щукін.

— Але ви, сподіваюсь, розумієте, що для цього вам треба зробити немало?

— Все, що в моїх силах, я зроблю.

— До вас у «Сатурні» звернеться наша людина. Вона запитає у вас, чи готова відповідь Ользі Вікентіївні і Костеві. Ви відповісте: готова. І та людина скаже вам, що треба робити. Запам'ятали?

— Так. А якщо та людина не прийде?

— Не турбуйтесь, прийде. А тепер розійдемося. — Савушкін подав руку Щукіну. — Бажаю вам одного — заслужити право повернутися до сім'ї.

— Спасибі, спасибі,— пробурмотів Щукін, не випускаючи руки Савушкіна. — А можу я написати хоч кілька слів дружині?

— Можете. Передайте тій людині, яка до вас звернеться.

— Дякую. Я зроблю все, що зможу.

Через два дні в їдальні під час обіду до Щукіна підійшов Рудін. Вони докладно і довго говорили з приводу повідомлень, одержаних від кількох агентів про зміни в особистій документації радянських військовослужбовців. Агенти били тривогу і вимагали заміни їхніх документів на нові. Були підстави гадати, що два агенти через застарілі свої документи уже провалились.

Рудін стежив за співрозмовником: чи змінилося в ньому хоч щось після зустрічі з Савушкіним? Але не такий був Щукін, щоб хоч чимсь виказати себе. Він був, як завжди, стриманий, похмурий і небагатослівний. Це навіть насторожувало.

І все ж Рудіну треба було діяти. Коли в їхній розмові настала пауза, Рудін спитав, чи готова у Щукіна відповідь на лист дружини і сина. Щукін уважно подивився на Рудіна і ледь помітно посміхнувся.

— Відповідь готова.

Хвилину вони мовчали, пильно дивлячись один на одного. Потім Щукін сказав:

— Майте на увазі, Мюллер у чомусь вас підозріває.

— Звідки це вам відомо?

— Та вечеря після нагородження відбувалася за планом Мюллера.

— Я так і думав.

— Ну, а я вважав їхні підозри безпідставними, — посміхнувся Щукін. — Дуже боявся, що ви п'яний можете несвідомо підтвердити їхні підозри якою-небудь дурною російською фразою і загинете задарма, тому й попередив вас. Але ви, треба сказати, іспит склали на відмінно. Біркнер потім сам сказав мені, що, очевидно, Мюллер щодо Крамера помиляється. І все ж у свою групу «Два ікс» він узяв не вас, а мене. Вам треба бути насторожі.

— Я завжди насторожі,— просто сказав Рудін. — А тепер давайте про справу. Ми повинні знати все, що робиться в групі «Два ікс».

Перші два дні Кравцова допитував слідчий гестапо Штіх. Кравцов знав його в обличчя, не раз бачив на нарадах, але ніяких спільних справ у них ніколи не було, і допит був їхньою першою розмовою. Штіх був маленький на зріст, взуття носив на високих каблуках; щупленький, він шив собі кітелі з високими ватяними плечима і підкладкою на грудях, носив окуляри з товстими скельцями, через які його очі здавалися неймовірно великими. Коли він скидав окуляри, на його обличчі з'являвся вираз дитячої безпорадності. Все це Кравцов встиг помітити в перші ж хвилини, коли його привели, і Штіх, не починаючи допиту, поважно, але явно без потреби довго перекладав на столі якісь папери.

Цілу ніч, проведену в одиночній підвальній камері, Кравцов не спав. Спочатку він обмірковував можливі причини свого арешту. Потім, переконавшись, що він надто мало знає для того, щоб скласти логічну картину подій, почав тренувати пам'ять по своїй версії. Це виявилося дуже до речі. З часом версія в якихось своїх дрібних деталях почала забуватися, а допит же саме з цього й почався.

Штіх ще раз переклав напери на столі і сказав:

— Спочатку я попрошу вас розповісти, як і чому ви стали нашим співробітником. Прошу говорити повільно, я мушу записати. — Він струсив авторучку, пальцем лівої руки притис до перенісся дужку важких окулярів. — Прошу.

Кравцов розповів усю свою версію, розповів грунтовно, з багатьма деталями; він розповідав з такою інтонацією, яка немовби казала слідчому: «Ось, дорогий мій, що зі мною було, що мені довелося пережити, а коли я знайшов, нарешті, місце в житті, мене арештовують як найпослідущого бандита». Розповідь Кравцова тривала понад годину. За цей час Штіх лише два чи три рази підвів на Кравцова збільшені скельцями очі. Він детально і старанно записував те, що казав Кравцов, лише зрідка кидав «не поспішайте» або «далі»… Коли Кравцов перейшов до розповіді про те, як він вступив до гестапо, Штіх підняв руку:

— На сьогодні досить! — сказав він з виглядом людини, яка добре й корисно попрацювала, і викликав конвойного.

Кравцов вирішив, що слідчому для початку було доручено записати те, що було версією його життя. Очевидно, вони будуть намагатися знайти суперечності між тим, що