Замок дівчини в білому - Костянтин Киріце
Поява обох боксерів викликала неймовірний шал у залі, напхом напханій молоддю, переважно учнями й студентами. Лише довкола Тіка зібралося десятків три пуцьвірінків, що утворили грізну громадку, яку очолив, звісно, кирпатий розкуйовджений черешняк.
— Ур-су!.. Ур-су!.. Ур-су! — дзвеніли дитячі голоси.
Голосніше від усіх кричав, звісно, Тік і кілька разів, наче ненароком, нахилявся аж до самісінького вуха дівчини в білому. Але Лаура — ніби кам’яна. Не видала себе жодним жестом, жодним порухом. Тримала в руці коробку цукерок, до яких навіть не доторкнулася. Її спокій почав дратувати малого шибеника. Він так осмілів, що легенько торкнув дівчину за плече, а коли та обернулася, промовив задерикуватим і погрозливим водночас тоном:
— Ви виграли заклад… Знаєте, отой із дубом… Це все через одного мого трохи нерозважливого друга… Чи не були б ви такі ласкаві дати мені змогу на реванш хоч би й зараз…
— Тільки змагання на самокатах, — швидко відповіла вона.
— Жаль, що ви не б’єтеся об заклад на конкурсах краси, — не залишився в накладі Тік. — Я певен, що ваш приятель буде дуже гарно розмальований після матчу…
Однак дівчина в білому вдала, ніби не почула сказаних у неї над вухом слів. А Тік відплатив за себе новим вибухом галасу, від якого Лаурі заклало в вухах:
— Ур-су!.. Ур-су!.. Ур-су!..
Урсу з рингу помахав рукою розпаленій гальорці, на його обличчі з’явилася навіть усмішка. Щасливі, що їх помітили, малюки ледь не луснули з пихи і тут-таки зчепилися між собою, з’ясовуючи кожен по-своєму жест і усмішку майбутнього переможця.
Урсу однак скоро забув про них. Він нишпорив очима по всій залі, відчайдушно шукаючи когось. Але не знаходив. Бо в його погляді, що на мить затримався на Тікові, застигли смуток і безнадія. Пустун відчув, як його огортає тривога, і та тривога принесла тишу у всю залу. Малюки з емблемою Урсу на вилогах — ведмідь у боксерських рукавицях — мали суворий наказ: сидіти тихо, поки не буде сигналу від диригента з розкуйовдженим чубом. А саме вони й задавали тон усій залі.
У залі панувала тиша… І враз голос, посилений гучномовцями, почав називати прізвища боксерів, вагову категорію, тривалість матчу, прізвища тренерів, позиції на рингу.
Знову тиша… І — гонг!
Здоровило блискавично кинувся в атаку. Урсу відступив, майстерно відхиляючись від перших ударів, — так він учив і Тіка. Гальорка шаленіла. Верховода найгаласливішого гурту глянув на тренера здоровила й побачив, що той підняв угору ліву руку зі стиснутим кулаком. «Корпус до корпуса», — прошепотів він. Така несподівана переміна тактики захопила Урсу зненацька. Кулаки його противника далеко не завжди влучали в повітря. Урсу намагався виплутатися зі скрутного становища замаскованим відходом, який наступав слідом за блискавичною атакою. Але тренер здорованя ніби читав його думки. Піднята вгору права рука зі стиснутим кулаком: його учень негайно відступав, зводячи нанівець увесь запал атаки Урсу. Потім піднята вгору права рука з розкритою долонею Здоровило, ніби автомат, завдав удару лівою рукою і влучив Урсу в підборіддя.
Тік заплющив очі й скреготнув зубами — ніби той жахливий удар дістався йому. Коли розплющив очі, то побачив ліву руку з розчепіреними пальцями: шалена атака!
— Стережись, Урсу! — закричав він щосили.
Але хто б його міг почути у цій несусвітній веремії, що зчинилася в залі? Та й не встиг він докінчити фразу, як здоровило почав виконувати команду. Урсу безперервно відступав, ухилявся, блокував, творив справжні чудеса, щоб уникнути потужних ударів, але супротивник переслідував його, мов машина, що ніколи не знає втоми.
Відступаючи, у ролі бійця, котрий лише захищається, Урсу дедалі більше впевнювався, що обрана тренером тактика неодмінно веде до поразки. Але ніщо в ньому не опиралося лихим передчуттям. Він блокував удари, відбивав їх, ухилявся, відчайдушно захищався… Кілька разів намагався зробити вдаваний удар лівою чи правою, але щоразу його супротивник був готовий до протидії.
Тікові здавалося: от-от скоїться неминуче лихо. Раптом він побачив сигнал тренера, і йому від страху відібрало мову: вгору звелися дві руки з розчепіреними пальцями. Тієї ж миті здоровило блискавично вдарив Урсу в підборіддя. Це був жахливий удар. Зала завмерла. Урсу здригнувся, похитнувся, впав на коліна… Рефері почав рахувати. Тренер здоровила і далі тримав підняті догори обидві руки з розчепіреними пальцями. Його учень стояв у кутку, напруживши, ніби вона була сталева, праву руку. Він читав лише сигнали свого вчителя: удар за ударом, кожен на повну силу. На «вісім» Урсу підвівся. Здоровило стрілою метнувся на нього й викинув уперед праву руку. Урсу, ще очманілий, все-таки знайшов у собі сили ухилитися від удару.
Урсу спробував рятівний випад — корпус до корпуса. Тренер-диригент знову прочитав його думку й підняв угору праву руку зі стиснутим кулаком, тобто наказував своєму учневі негайно відступати. Під час відступу він прийняв ще одне рішення: ліва рука розкрита, і майже цієї ж миті розкрилася й права: завершальна атака з остаточним ударом.
Аперкот лівою кинув Урсу на корд. Тренер здорованя полегшено зітхнув і підняв руки в торжествуючому жесті: кінець! Ще не було людини, котра могла б витримати такий удар. Але водночас пролунав і гонг. А Урсу вже вдруге опускався на коліна. Проте після гонга він ще знайшов у собі сили підвестися й пішов нетвердою ходою до свого кутка. Там упав на стілець і заплющив очі.
Поруч нього став тренер, він масажував його, підбадьорював чи намагався підбадьорити, але якось ніби непевно. Він теж занепокоївся. Відчував, що десь припустився промаху, але не міг збагнути, де саме.
Від крижаної води Урсу стрепенувся. Він глибоко зітхнув, кліпнув кілька разів очима, потім занишпорив ними по залі. Але не знайшов нікого, крім сумних облич. Побачив Тіка й ледь підморгнув йому… Ще раз пробіг поглядом по залі, і
