Око Прірви - Валерій Олександрович Шевчук

– А як вип'ють недобру кров, то що?

– Тоді я буду добріший і легший і ліпше мені йтиметься.

– Чи босий ідеш?

– Господь створив людині ноги, а чоботи – людське твориво. Що ж людське – те марне!

– Чому ж не йдеш голий? – спитав Павло.

Чоловік обдивився свою одежу, крізь яку проглядало голе тіло.

– Одежу Господь носити велів, – сказав, голос його був надтріснутий, – і то після того, як Адам та Єва согрішили. Одежа криє грішне в нашому тілі. А обув'я нічого грішного не криє, через що воно й непотрібне.

– Чи й узимі босий ходиш?

– Ходжу, – сказав незворушно чоловік.

– Як тебе звати? – спитав Созонт.

– Кузьма, а прізвища катма, – відрік чоловік.

– А чи думав ти, – мовив із усмішечкою Созонт, – що Господь створив Адамові грішне тіло одне, а Єві інакше, бо знав, що вони согрішать? Отож для гріха він їх і створив, а властиво, не для гріха, а для майбутнього множення.

– Ти книжник та фарисей! – тицьнув у Созонта сухим, як у мощей, пальцем Кузьма, голос у нього при цьому став верескливий. – Не для гріха Бог їм те створив, а для спитування. А уроку вони й не витримали, отож і велів носити їм одежу, от!

– Бачу в тобі мудрого чоловіка, – сказав Созонт і сів просто в траву, тримаючи поперед себе палицю. – Ану ж бо, поміркуймо. Коли б Господь хотів самого спитування, то він дав би Адамові пстручок, а Єві руру, та й більш нічого. Але він до пстручка привісив Адамові ще й мішечка для творення сімені, а Єві учинив місце для ношення плоду, отже, гріх, якщо це гріх, їхній передбачив, відтак і гріхопадіння їхнє з волі його сталося…

Кузьма розширив круглі очка, причому круглими вони бути не перестали, тільки розширилися принаймні вдвоє, долішня губа в нього відвисла, а зуб виліз з-під горішньої губи й жовто зацвів. По тому поклав на груди широкого хреста, відтак заговорив:

– Згинь, пропади, сатано! – сказав. – Не скушай мого духу й розуму, бо вони в мене неміцні.

– Я не сатана, Кузьмо, а такий же християнин, як і ти, – сказав із властивою собі півусмішкою Созонт. – Ось дивись!

І він так само, як Кузьма, перехрестився.

– Чого від мене хочеш? – скрикнув Кузьма.

– Мудрість твою спитую. «Мудрість хай знайде мудрість», як сказано в Приповістях.

– Для придбання мудрості не треба розуму, – категорично сказав Кузьма.

– Але все треба спитувати мудрістю, і так сказано в Еклезіасті.

– Не спитуй мене, не спитуй! – заверещав Кузьма. – Чого це ти до мене причепився?

– Але ж бажаєш, щоб до тебе причепилися п'явки і відсмоктали твою лиху кров. Отож я і є та п'явка, щоб відсмоктати твою глупоту.

Круглі очка Кузьми знову виросли вдвоє, долішня губа відпала, а єдиний зуб став сторчма.

– То це хочеш посміятися з мене? – спитав Кузьма деренчливим голосом. – Коли так, ти вдвічі сатана. Згинь, пропади!

Вискочив із зеленої калабані, і ми побачили, що до ніг його й справді присмокталося кільканадцять чорних і тлустих, очевидно, вже насмоктаних п'явок. Відбіг до дерев і там зупинився, дивлячись у наш бік.

– Гріха чиниш, брате Созонте, насміхаючись над убогим розумом, – печально сказав Павло. – Не його спитуєш, а себе.

Усмішечка зникла із Созонтового лиця.

– Правду кажеш, брате, хоч я й сумнівався в убогості його розуму, – мовив Созонт. – Коли можеш, прости!

– Хай тебе Бог простить. Ходімо й покиньмо цього благого.

Созонт важко звівся з трави, і ми рушили дорогою далі. Але, коли я озирнувся, побачив, що Кузьма йде на певній віддалі за нами. І я раптом жахнувся: п'явок у нього на голих литках вже не бачив, але стали вони червоні від крові.

– Кузьма йде за нами, – шепнув я.

– Не лякай його, – мирно відказав Созонт. – Хоче, то хай іде. Мені в нього треба розпитати про монастир, з якого прийшов сюди Микита Стовпник.

Сталося усе те вже під вечір, довкола було порожньо, хоч ми мали намір дійти до села, яке мало бути десь поблизу, і в ньому переночувати. Ішли ми аж до густих сутінків, Кузьма простував за нами, але тримався безпечної відстані. Зрештою вирішили зупинитися на узліссі, власне, на галявині, яка прикривалася від дороги грядою дерев. Коли ж розпалили вогнище і привісили над ним казанка, щоб зварити кулешу, Кузьма, який весь цей час стовбичив за деревами, підійшов до нас і, нічого не кажучи, всівся біля вогню.

– Вибач, брате, – м'яко сказав Созонт, – коли я тебе образив.

– Хочу в тебе спитатись, – деренчливим голосом повів Кузьма, – коли Господь створив людям оте неподобство, яке ти назвав, і знав, що вони согрішать, то виходить, що це він послав Єві змія-скусителя?

– Усе в світі відбувається тільки з волі Божої, – рівно й ніби нехотя відказав Созонт.

– Отже, він хотів вигнати людей з раю? – спитав гостро Кузьма.

– Не вигнати, а дати їм волю, – відповів спокійно Созонт. – Як кожен батько своїм дітям, який відділяє від себе і дає змогу чи й допомагає збудувати їм власний дім.

– То що ж таке первородний гріх? Хіба не прокляття людині?

– Не прокляття, а перша батьківська наука, Кузьмо. «Він дав людям очі, щоб бачити всякий великий чин Господа, що він зробив», – так сказано в Повторенні Закону. Отже, він вивів людей із раю, але дав їм заповіді, щоб стали самі сильними і ввійшли та заволоділи землею, куди перейшли, аби її посісти, а все для того, щоб потім на землі цій довго жили люди. Щоб засіяли, як Адам в Єву, насіння своє і плодів земних і поливали потом праці своєї город, який небесним дощем наповнюється. Щоб створили край, про який дбає Господь, бо завжди на ньому очі Господні від