Бродяги Пiвночi - Джеймс Олівер Кервуд

зойк, бо сам Агму сів на кінчик носа цуценяти. Ніїва якийсь час стояв мовчки, відмахуючи ос від мордочки лапами, а Мікі скавчав і сховав бідний носик у землю. Невдовзі кожен солдат армії Агму мав чим зайнятися. Тепер і Ніїва загорлав, відскочив від гнізда й дав драла. Песика тягнути не довелося, він і сам залюбки дав драпака. Здавалося, на його шкурі не лишилося місця, не ураженого гострим осиним жалом. Ніїва скажено ревів. Лісову тишу розтинав неперервний ведмежий рев у супроводі собачого сопрано, і, якби десь неподалік випадково проходив якийсь індіанець, він не мав би жодних сумнівів, що перевертні влаштували в лісі вечірку.

Зрозумівши, що вороги здають позиції, шляхетні воїни-оси повернулися б до пошкодженої фортеці, якби наляканий Мікі не вирішив оббігти молоде деревце з одного боку, а Ніїва — з другого. Через це непорозуміння вони зупинилися так різко, що ледь не зламали шиї. Тоді кілька десятків вояків ар’єргарду осиної армії знову атакували. У жилах Ніїви нарешті заграла войовнича кров, і він гепнув лапою по ледь укритій шерстю спині цуценяти. Засліплений болем і страхом песик уже не мислив тверезо: гострі пазурі Ніїви видалися йому новою, більш агресивною атакою гудючих страховидл. Песик пронизливо зойкнув і забився в корчах.

Істеричний напад їх і врятував. Дригаючись у конвульсіях, Мікі посунувся ближче до Ніїви, і дерево більше їм не перешкоджало. Ніїва кинувся шукати безпечного місця, а за ним, звісно, Мікі, що дорогою дзявкав і підстрибував. Ніїву річка тепер не лякала. Ведмежий інстинкт підказував, що потрібна вода — і то дуже. Ведмедик прямував у бік річки з такою точністю, ніби мав компас, як у Челонера. За кілька сотень футів потерпілим трапився вузенький струмок завглибшки чотири-п’ять дюймів, який песик і ведмедик могли легко перескочити. Ніїва кинувся туди, а за ним Мікі. Уперше в житті песик добровільно занурився у воду. Малі довго лежали в прохолодному ручаї.

Погляд Мікі затуманився, а все тіло, від кінчика носа до кістлявого хвоста, спухало. Ніїва страждав менше завдяки жировому шару. Із зором у нього було все гаразд, і протягом кількох годин, чекаючи, коли біль минеться, він аналізував події. Нещастя почалися з двоногого звіра. Цей звір забрав маму. Цей звір запхнув його в темний мішок і ПРИВ’ЯЗАВ ДО ШИЇ МОТУЗКУ. Поступово Ніїва дійшов висновку, що в усьому винна мотузка.

Минуло багато часу, перш ніж ведмедик і песик нарешті вилізли з води і знайшли м’яку й суху заглибину під великим деревом. Навіть для Ніїви, очі якого не постраждали від ос, у лісі ставало темно. Сонце сідало, і повітря холоднішало. Розтягнувшись на пузі й обхопивши опухлу морду передніми лапами, Мікі жалісно скавучав.

Ніїва знову й знову позирав на мотузку — у нього визрівав план. Він і собі заскавулів — трохи за мамою, трохи у відповідь на скавчання Мікі. У непереборному дружньому пориві Ніїва підсунувся ближче до песика. Зрештою Мікі ні в чому не винен. Винен двоногий звір і… МОТУЗКА!

Стало зовсім темно, Ніїва підповз ще ближче до песика і вхопив мотузку передніми лапами. Тихенько буркнувши, ведмежа взяло її зубами й почало гризти. Час від часу Ніїва рикав так, ніби спілкувався з Мікі й хотів сказати: «Хіба не розумієш? Я хочу розгризти цю штуку. До ранку впораюся. А ти не вішай носа! Завтра буде кращий день».

Роздiл 7

Наступний ранок Ніїва й Мікі зустріли на спухлих обважнілих лапах, які не давали забути про прикрість із осиним гніздом. Малі роззиралися довкруги в густому таємничому лісі, куди їх завели вчорашні пригоди. Молода кров брала гору: попри те, що спухле від жала незграбне тіло Мікі виглядало тепер комічно, песик не втратив охоти до пригод.

Його мордочка стала круглою, як місяць, а голова надулася так, що, здавалося, от-от розірветься — принаймні в Ніїви могли виникнути такі підозри. Одначе в кутиках очей, що проглядалися крізь набряки, палали вогники, а несиметричні вушка нашорошилися в очікуванні сигналу від ведмедика, мовляв: «То як, чим займемося?» Осина отрута вже не мучила Мікі. Він відчував, що суттєво збільшився, але в усьому іншому все було гаразд.

Ніїва виглядав краще — його врятував жир. Єдине, що справді дошкуляло: одне око ніяк не відкривалося. Він широко розплющив здорове око й сторожко роззирався. Попри спухле око й ватяні лапи, він був сповнений оптимізму й упевнений, що негаразди позаду. Ніїва позбувся двоногого звіра — материного вбивці, повернувся до рідного гостинного лісу, а мотузку, якою Челонер прив’язав його до песика, уночі перегриз. Тепер, коли два нещастя позаду, він би не здивувався, якби побачив Нузак десь у тіні дерев. Згадавши про матір, ведмежа заскиглило. Мікі, якого непокоїла самотність нового світу і який сумував за господарем, заскиглив у відповідь.

Обидва були голодні. Безперервні пригоди не дали їм учора поїсти. Цуцик дивувався тому, як змінився його світ: усе навкруги видавалося тривожним і незбагненним. Поки Ніїва уважно оглядав лісові хащі, Мікі, затамувавши подих, чекав нової халепи.

Ніби переконавшись, що все гаразд, Ніїва повернувся спиною до сонця, бо так завжди робила мати, і рушив у путь.

Мікі — за ним. Лише тоді песик відчув, що тіло просто таки розпливлося. Шия набрякла, лапи здавалися милицями. Рухаючи спухлими кінцівками й намагаючись не відставати, Мікі за п’ять хвилин устиг перечепитися п’ять разів. Окрім того, очі майже не розплющувалися, тому він погано бачив, а, коли беркицьнувся вп’яте, загубив Ніїву й жалісно заскавучав. Ніїва зупинився й просунув носа під гнилу балку. Коли Мікі наздогнав ведмежа, той розтягнувся на пузі й відчайдушно ловив язиком мешканців колонії великих червоних мурах — кислих