Бродяги Пiвночi - Джеймс Олівер Кервуд

Він сховав коричневого носика в хутрі й прикрив лапками. Мікі тим часом усе намагався розгадати таємничого нового приятеля: уважно спостерігав за ним, позираючи з-під схрещених передніх лапок. Кумедна щеняча голівка, з несиметричними вухами і видовженими вусиками від ердельтер’єрового спадку, була зайнята складними роздумами. Мікі прийняв Ніїву як друга, а той невдячно накинувся на нього через власні негаразди. Таке Мікі міг пробачити й забути. А от зневажливого ставлення подарувати Ніїві ніяк не міг. Ведмежа повністю ігнорувало всі грайливі витівки песика. Коли Мікі гавкав і стрибав, радісно трусився й припадав до землі, запрошуючи до гри у квача або борюкання, Ніїва просто витріщався, як дурень. Мікі починав думати, що Ніїву цікавлять тільки бійки. Минуло багато часу, перш ніж песик наважився спробувати ще раз.

Сталося це за кілька годин після сніданку. Ніїва майже не ворушився весь час, а Мікі охопила нестерпна нудьга. Навколо ніщо не нагадувало про нічну негоду: на безхмарному небі світило ясне сонце. Минуло більше години відтоді, як човен потрапив із озера до стрімких вод чистої річки, що звивалася південним схилом між коліном річки Джексон і річкою Шаматава. Челонер ще не мандрував цією річкою, витоком великого озера. Він побоювався натрапити на водоспад або пороги, тому уважно дивився вперед. За останніх півгодини течія пришвидшилася, і Челонер був певен, що невдовзі треба буде переносити човен берегом. Трохи згодом він почув тихе рівномірне дзюрчання, а це свідчило, що вони наближаються до небезпечної зони. Чоловік обійшов наступний закрут, тримаючись поблизу берега, і побачив за чотири-п’ять сотень ярдів стрімчак і шалену водоверть.

Челонер миттю оцінив ситуацію: з одного боку річкових порогів — крутий берег, з іншого — густий ліс. Він не сумнівався, що доведеться оминати бурхливий потік лісом пішки. Але лісова смуга розташувалася на протилежному боці, і до неї було далеко. Челонер нахилив човен під кутом 45 градусів й від усіх сил наліг на весло. Часу було достатньо, щоб дістатися до іншого берега, перш ніж човен наблизиться на небезпечну відстань до водоверті. З-за порогів уже долинала гуркотнява водоспаду.

Ось такої невдалої миті Мікі й вирішив ще раз заприятелювати з Ніївою. Він приязно дзявкнув і простягнув лапу. Треба сказати, лапа песика була непропорційно широкою, довгою ТА кістлявою, тому дружній удар по носі був для Ніїви, мов атака професійного боксера. Несподіваний випад зумовив подальші події. Мікі до всього кецнув другою лапою, випадково влучивши ведмедикові в око. Це вже було занадто — навіть другові такого не подаруєш. Ніїва загарчав, вистрибнув із м’якого гніздечка й накинувся на цуценя.

Сталася ще одна дивовижа: Мікі, який ганебно благав помилування у першій сутичці, цього разу повівся інакше. Він дістав войовничу вдачу від батьків. Недаремно ж у його жилах текла змішана кров гончака з гір Маккензі — найсильніших північних собак із великими лапами й широкими плечима — й ердельтер’єра-шпіца. Гончак Маккензі вирізняється бичачою силою й поводиться доброзичливо за будь-яких обставин, а от північний шпіц та ердельтер’єр мають диявольську вдачу (так і не скажеш, хто з них войовничіший). Ось чому Мікі, що завжди був у доброму гуморі, раптом відчув агресивні пориви. Він уже не просив милості, а відповів на атаку Ніїви, що хижо вишкірився. Вони влаштували видовищну бійку на носі човна.

Дарма Челонер угамовував тварин криком, відчайдушно веслуючи й змагаючись із небезпечним потоком. Зайняті бійкою Ніїва й Мікі не чули його. Ось уже Мікі знову борсається на спині, але цього разу він вгризся гострими зубами в шию Ніїви й, продовжуючи розмахувати лапами, мав усі шанси дати ведмежаті прочухана, якби не сталося те, чого боявся Челонер. Зчепившись мертвою хваткою, песик і ведмедик скотилися з човна в несамовитий водний вир. Секунд на десять обидва зникли під водою, а потім випірнули за добрих 50 футів від Челонера. Дві чорні голівки шугонули вниз до смертельного урвища. Із горла Челонера вирвався ледь стримуваний крик — крик людини, яку спіткало справжнє горе: він не в силах урятувати малечу, він утратив Мікі, який стільки тижнів був йому єдиним другом і співрозмовником.

Бурхлива річка підхопила Мікі й Ніїву, зв’язаних однією мотузкою завдовжки в ярд. Те, що господар вирішив зв’язати їх разом, виявилася подарунком долі для Мікі. Песикові було 3 місяці, він важив 14 фунтів, і його маленьке тільце на 80 відсотків складалося з кісток і тільки на піввідсотка — з жиру. Ніїва важив 13 фунтів, але 90 відсотків цієї маси було жиром. Таким чином Мікі виконував роль маленького якоря, а Ніїва — рятувального жилета, який практично не міг потонути.

Обох малят аж ніяк не можна було назвати легкодухими. Вони мали бійцівську кров. Бідолахи пропливли вже сотню ярдів річковими порогами, але Мікі, що майже весь час був під водою, ані на мить не припиняв боротися, вистромлюючи носа назовні й вдихаючи повітря. Вода перевертала його то на спину, то на живіт, але в будь-якому положенні він працював усіма чотирма лапами, як веслами. Якоюсь мірою це допомогло Ніїві, що героїчно змагався з бурхливим потоком. Самого Ніїву, цю грудомаху жиру, річка підхопила б, мов пухнастий м’ячик, але з якорем на шиї, вагою 14 фунтів, ведмедика цілком могло потягнути на дно. Разів зо п’ять Ніїва зникав під водою, коли якась течія підхоплювала Мікі й він тягнув за собою ведмежа — голову, хвіст, лапи і зрештою все тіло. Однак Ніїва щоразу вигулькував назовні — чотири товстенькі лапки відчайдушно боролися за життя.

Коли вода принесла їх до водоспаду, Мікі вже звик до підводної подорожі і неймовірна пригода більше не жахала. Песик майже перестав дриґати лапками. Хоч до його слуху долинав страшний рокіт води, ситуація вже не видавалася йому моторошною. Він тонув. Тим часом Ніїві не пощастило тішитися приємною безболісною смертю. Перед лицем катастрофи він повністю усвідомлював, що відбувається. Його голова була над водою, тож він не втратив свідомості. Раптом річка зникла, і його понесло вниз у водну безодню. Шию Ніїви вже не обтяжував тягар песика.

Челонер здогадувався, якої глибини був