Високий Мисливець - Альберто Войтєх Фріч
Та коли вони перемагали — а ці люди вміли воювати, — все залишалося, як і раніше, змінювались лише особи при владі. Колишніх багатіїв та політиканів виганяли, а натомість ставала нова верхівка, яка одразу ж ділила між собою всі багатства, що викликало обурення в народу. До невдоволеної бідноти Приєднувалися зубожілі багатії, які тільки й очікували нагоди, щоб знову підвести голову. Криваві перевороти в ті часи відбувалися один за одним, і переможені могли сподіватися лише помсти, жорстокої і нещадної. Що ж вони мали робити? У них було три можливості: або терпіти злидні і мовчки працювати на багатіїв-переможців, чого вони не хотіли; або добиватися силою, щоб багатства країни були справедливо поділені між людьми і щоб кожен добував собі шматок хліба працею — але цього ніколи не вдавалося здійснити; або, нарешті, виїхати в якусь іншу країну і там власною працею створити собі достаток. А потім виявилося, що багато з тих людей, які опинилися на чужині, або зовсім не вміють працювати, або просто забули, як треба працювати. Більшість вирішила обернути мешканців сусідніх земель на своїх рабів і жити за їхній рахунок. Замість того, щоб показати в чужій країні, на що вони здатні, і чесною працею добитися визнання й добробуту, ріуграндці вважали за вигідніше, ставши на службу до багатіїв, гнобити й убивати саме тих, за чиє визволення вони колись у рідному краю боролися або принаймні запевняли, що боролися. З часом вони виступили й проти тих, кому слугували, і захопили маєтки цих необачних людей, які сподівалися жити весело і безтурботно коштом наляканих терором бідарів. Тривала боротьба, що точилася протягом життя цілих поколінь, зробила цих людей нездатними до чесної праці. А втім, не тільки до праці, а й взагалі до нормального життя. Тепер ці шаленці ладні були і джунглі обернути в пекло.
Невеликому племені індіанців кадувеїв якраз і судилося розвіяти славу цих людей і зламати терор, з якого вони жили. Це плем'я не поступалося перед ними войовничістю, відвагою і спритністю. Воно було менше, зате-добре знало місцевість, де мала відбутися сутичка. Високий Мисливець теж знав ці місця, хоч і не так досконало, як вони. У фазенді Барранко Бранко були куточки, куди він ще ніколи не зазирав, бо Мальгейрос не любив гостей, які захищали права індіанців. І ось тепер йому трапилася нагода побувати в глибині величезного маєтку. Тому Караї, поспішаючи, їхав прямо на схід сонця. Рівнину вже не можна було окинути оком з краю в край, бо все частіше траплялися невисокі пальмові гаї капони з густим, майже непрохідним і щоразу більшим підліском. Місцевість весь час підвищувалася, поміж гаями тягнулися широкі, порослі травою смуги, схожі на просіки.
— Якщо сутичка відбудеться тут, вершникам із їхніми списами буде непереливки, — стиха промовив мисливець до свого коня. — Та ще як не знати, куди ведуть оці смуги поміж гаями і чи з'єднуються вони з іншими просіками. Тих вершників можуть легко загнати або заманити навмисне залишеними слідами в глухий кут.
Але поки що слідів верхових коней не було. Зате сліди непідкованих коней, що вільно жили в пампасах, часто перетинали дорогу. Частіше траплялися й сліди дикої або здичавілої худоби. Мисливець уважно розглядав їх, не звертаючи уваги на валування своїх собак. Зрештою почав прислухатися. Його собаки були вже далеко попереду, і гавкання їх свідчило, що вони йдуть по сліду «великого звіра». Та ось гавкіт став тихший, почулося, як дзявкнув спершу один пес, потім другий, і в тому дзявканні мисливець почув те, що у його собак бувало дуже рідко:. страх. Певно, вони напали на слід не звичайного ягуара, з яким їм доводилося зустрічатись уже не раз, а старого і дужого звіра. Такий слід добрий собака не покине, скільки б його не кликали, — він не послухається господаря, навіть коли почує його голос. Захопленого пристрастю полювання собаку не спинить ніщо. І тоді мисливцеві не лишається нічого іншого, як іти вслід за своїми псами й боронити їх від небезпеки. Тут вступає в дію закон вірності аж до смерті — як для собаки, так і для людини.
Хоча зміна маршруту й не входила в плани Караї, однак його враз охопив мисливський запал. Та й гавкання, зрештою, долинало з того боку, куди він думав їхати раніше. Пригнувшись аж до гриви коня, щоб не чіплятись за гілля дерев, Караї попустив поводи. Кінь помчав ускач.
Незабаром знову почувся гавкіт. Собаки бігли тепер повільніше і гавкали вже без недавнього запалу. Проте гонитви не залишали і бігли весь час в одному напрямі. Караї не розумів своїх псів. Мабуть, щось там змінилося, але що саме — він не знав. Та ось дещо почало прояснятися. Здалеку він зачув інший гавкіт. Караї зупинив коня і прислухався. Гавкотіння долинало з одного місця — отже, ягуара вже загнали на дерево.
— Хтось випередив нас, — промовив Високий Мисливець до свого коня. Його собаки перестали гавкати, і, проїхавши ще трохи вперед, він догнав їх. Собаки були навчені не встрявати в чуже полювання і не змішуватися з чужою зграєю. Проте в їхніх очах був неспокій. Вони повертали голови до свого господаря, ніби питаючи, чи не пошле він їх знову по сліду.
— Може, ви, дармоїди, хочете, накинутись на чужу здобич? Який сором! Ану, гайда за конем!
Та сьогодні собаки не хотіли слухатись і бігли попереду коня, ніби боячись втратити слід. «Хто це нам перебіг дорогу? — міркував Караї. — Адже звечора всі були в таборі, а нині ми виїхали ще затемна! Хіба що Джуліус. Ні в кого більше немає такого доброго коня, щоб випередити нас». І враз мисливець пригадав, що першим покинув товариство Велькер. Він єдиний був здатен на те, щоб прийти сюди пішки, серед ночі погнати своїх голодних собак на полювання. «Краще з ним не зустрічатися», — подумав Караї.
Однак Високому Мисливцеві не пощастило уникнути цієї зустрічі. Його дивувала незвична поведінка собак, до того ж кортіло довідатися, чого вони так злякались. Караї переконував себе, що швейцарець у небезпеці, насправді ж його пойняла цікавість, як то напівсліпий дід зі своїми охлялими собаками міг уполювати ягуара. Велькер людина брутальна й підозрілива, отож і на полювання він вирушив нишком. Краще не вплутуватися в цю історію. Адже мисливці й так уже докоряють Караї, що він втручається
