Привид Чорного острова - Віктор Григорович Безорудько

— Міс Мері, вип'ємо за наше щастя! — запропонував Морісон і перехилив чарку. Од міцного коньяку заграла кров. Хотілося діяти й перемагати.

Морісон помітив — Мері не випила.

— Хильни зі мною за щастя, — попросив.

— А воно хіба можливе на цьому острові? — запитала Мері.

— Як одружимося, ти матимеш повну чашу щастя. Ми поїдемо знаєш куди?

— Ні.

— До Парижа. Чудесне місто кохання й палких почуттів. А на цьому острові щасливий хіба що привид.

— Повідайте нам про нього, — підхопився на ноги Білл, — бо наш тато ніколи нічого про привида не розказує.

Джон сердито глянув на сина, вихилив чарку і почав жувати сир.

— Чому ти насупився, містере Джон? У нас таке сьогодні свято, а ти мов сич. Про той привид щось не маю бажання розповідати. Та, мабуть, він уже полишив цей острів. Бо з того часу, як ви тут поселилися, привид не з'являється. Чи не так, Джоне?

Але Джон ніби не чув запитання, навіть не повернув голови в бік Морісона.

— Взагалі, я помилився, купивши цей острів. Спершу сам намагався налагодити тут господарство. Діло пішло добре, але за два роки з'явився привид. І після того від острова — самі збитки.

— Ви його бачили? — допитувався Білл.

— А ти, міс Мері, також хочеш послухати?

— Звичайно.

Морісон ще випив чарку коньяку, пожував скибочку цитрини і знову глянув на господаря дому. Але Джон, здається, не помічав нікого. Здається, він заглибився у свої думки і не чув, про що мовиться. Коли ж почув слово привид, то здригнувся, підвів погляд.

— Про той привид свого часу багато писали в газетах. Люди вважають, що немає на світі страшнішого місця, ніж оцей шматочок чорних скель. Чому привид обрав собі місце саме тут? Ніхто не знає. Мабуть, шукає самотності.

Морісон на мить припинив розповідь, вихилив чарку і вів далі:

— Спершу я здав цей острів фермерам Клаузам. Перший рік минув досить спокійно. Та ось одного разу фермери почули вночі страшне виття. І вранці знайшли свого десятирічного сина задушеним шовковою мотузочкою. Поховали сина. Минув тиждень, і знову те ж виття вночі. Фермер не був боягуз, вийшов на поріг і побачив страховисько. Велетенський привид ішов просто на нього. Фермер випустив з рук пістолет і втік до кімнати. Потім цей фермер з'їхав з глузду і потрапив до психіатричної лікарні. Ще й досі там…

Дружина викликала по радіо поліцію. Десяток поліцаїв та стільки ж кореспондентів обмацали кожен камінець на острові, але не знайшли найменшого сліду. Всі газети писали про кривавого привида з Чорного острова. Поїхали поліцаї і кореспонденти, лишивши на острові саму жінку.

Щось із місяць не було ніяких чуток з острова, хоч тоді вже поліція встановила тут рацію. Поїхав на острів і я. Нікого не було в цьому будиночку. Блукаючи по берегу, натрапив на труп жінки. Її також задушено шовковою мотузочкою. Повідомив про це поліцію. Але знову детективи ніякого сліду не виявили. Та й як можна знайти сліди привида? Адже то є дух!

Морісон перепочив. Хоч він був мастак побалакати, але зараз відчув утому.

— Слухатимете ще чи ні? — запитав.

— Розповідайте, — благальним голосом попрохав Білл, — я впіймаю цього привида і вб'ю!

— А ти слухаєш, міс Мері?

— Так. Слухаю. Будь розумним, Білл, і не мели дурниць. Привида вбити не можна. У нього немає тіла.

— А-а-а… як же він того хлопчика… мотузкою?

Джон несподівано підвівся і, не глянувши ні на кого, вийшов з кімнати. Морісон провів його здивованим поглядом.

— Не зважайте на батька. Йому треба навідатися до корів, — сказала Мері.

— Що ж трапилося далі? — запитав Білл.

— Нічого, — продовжував Морісон, — з привидом не трапилося нічогісінько. Він живий-здоровий. Ну, а коли поховали ту жінку, на острові лишився один хоробрий детектив, що мав намір вистежити привида. За великі гроші погодився на це. Одної ночі, сидячи в кімнаті, детектив почув страшне виття. Він ледве встиг повідомити про це по радіо. Коли ж на острів з'явилася поліція, то знайшла свого детектива із зашморгом на шиї. Біля трупа лежали порожні гільзи. Навіщо було стріляти? Хіба привидів убивають?

Увійшов Джон. Він чув останні слова Морісона, тому сказав:

— Ну, годі. Щось ти занадто розбалакався, містере Морісон. Не терплю базік.

— Цить, батьку! Я хочу все знати про того страшного привида. Я вб'ю його, — схопився на ноги Білл.

— Не слухайте Морісона. Він вигадує все, — мовив Джон, наливаючи собі в чарку віскі. Коньяку Джон не визнавав. Вихилив чарку, скривився і сів на своє місце в кутку.

— То, значить, ти вважаєш, що я вигадую? Гаразд. Хочеш, я тебе відвезу до Гаррі Ріфа? Може, чув про нього?

— Не чув і чути не хочу.

— Послухай, коли не ймеш мені віри. Гаррі Ріф колись був чемпіоном з боротьби. Одного разу Ріф програв навмисне і одержав за цей програш півтора мільйона доларів. Бо всі ставки були зроблені на нього, і програш був рівний десятьом мільйонам. Гаррі треба було втекти від кореспондентів та занадто гарячих прихильників спорту. Ці прихильники намагалися його прикінчити. Гаррі Ріф прийшов до мене і попрохав в оренду острів з привидом. Я навіть зрадів — адже чимало часу островом ніхто не цікавиться. Ми дійшли згоди. Гаррі мав намір прожити на острові півроку. А щоб не нудитися, захопив з собою коханку — Анжеліку, — маленьку, гарненьку мулатку. Здав я їм в оренду ще й свій моторний човен. До речі, Гаррі глузував з тих, хто йому нагадував про привид. Він сказав, що проживе на острові заради втіхи, а потім займеться господарством, коли я погоджуся продовжити оренду.

Морісон з цікавістю дивився на Джона. Чи слухає? Ніби й справді