Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми - Генрі Райдер Хаґґард

Попри те, що країна була охоплена горем, жерці неухильно виконували всі обряди, і жорстокість їхня анітрохи не зменшилася. На мене покладали великі надії.

Люди вірили, що, принісши мене в жертву, вони відвернуть від себе гнів богів, бо я в їхніх очах був одним з теулів.

На мою честь був влаштований пишний бенкет, що тривав понад дві години.

Потім наперед виступили двоє знатних старійшин і, запаливши смолоскипи, провели мене до прекрасної зали, де я до цього жодного разу не бував. Тут вони переодягли мене в ще розкішніші шати з серпанкової тканини з вишивками із сяйливого пір’я колібрі. На голову мені поклали вінок із квітів, а на шию і на зап’ястя — смарагдове намисто і браслети з коштовного каміння. Я почувався якимось папугою…

Усі смолоскипи раптом згасли і на мить запанувала тиша. Потім здалеку долинули жіночі голоси: дівчата співали весільну пісню, по-своєму дуже мелодійну.

У темряві почувся чоловічий голос:

— Ви тут, обраниці неба?

— Ми тут, — відгукнувся чийсь голос, мені здалося, що Отомі.

— О діви Анауаку! — знову заговорив хтось невидимий. — О Тескатліпоко, бог серед богів! Слухайте мене! Вам, діви, випала велика честь. Небо вас обдарувало знатністю, чеснотами і красою чотирьох великих богинь, і небо обрало вас супутницями великого бога, вашого творця і володаря, який зволив відвідати нас на короткий строк, після чого він повернеться до Житла Сонця. Тож будьте гідні цієї честі! Догоджайте йому і ублажайте його, щоб він зглянувся на ваші ласки, і коли настане час повернення на небеса, поніс із собою добру згадку і найкращі думки про наш народ. У цьому житті вам недовго доведеться бути поряд з ним, бо дух його, подібно до птаха в клітці, уже розпрямляє крила і скоро вирветься з темниці плоті, щоб покинути нас. Якщо ви схочете, одній з вас буде дозволено послідувати за ним і піднестися разом в Житло Сонця. Але підете ви за ним чи залишитеся тут, щоб оплакувати його до кінця своїх днів, — любіть його, будьте з ним ніжні і привітні, інакше гнів небес переслідуватиме вас і весь наш народ. Голос замовк, потім зазвучав знову:

— Жінки, іменами всіх богів і вашими божественними іменами — Хочі, Кволо, Атла, Кліхто[84] — поєдную вас із нашим творцем Тескатліпокою на весь час його перебування на землі! Бог бере вас за дружин! Хай буде щасливий ваш шлюб. Але знайте — радість ваша не вічна. Погляньте зараз на те, що чекає нас попереду!

Ледве завмерли ці слова, як у дальньому кінці залу спалахнули смолоскипи, осяявши страхітливу сцену. Там, на жертовному камені, лежала людина. Я й дотепер не знаю, що це було — жива людина чи воскова фігура, — бо шкіра у неї була світла, як у мене. П’ять жерців тримали його за руки, за ноги і за голову, а шостий стояв над ним, стискаючи двома руками обсидіановий ніж. Жрець змахнув ножем, і всі смолоскипи раптом згасли. Почувся глухий удар, протяжний стогін з темноти, і все стихло.

Наречені знову затягли весільну пісню, проте після побаченого навіть цей дивний, дикий і ніжний спів уже не міг мене схвилювати.

Вони співали в темряві дедалі голосніше і голосніше, поки в дальньому кутку не зажеврів один смолоскип, потім другий, ще і ще, але я так і не помітив, хто їх запалював. Нарешті, весь зал був залитий яскравим світлом. Вівтар, жертва, жерці — все зникло. Ми залишилися наодинці — я і четверо моїх дружин.

Це були стрункі красуні в білій одежі наречених, прикрашеній квітами і коштовностями. На лобі у кожної був накреслений символ однієї з чотирьох богинь, і воістину Отомі, найпрекрасніша з усіх, здавалася справжньою богинею. Одна за одною вони підходили до мене, з усмішкою схиляли переді мною і говорили, цілуючи мені руки:

— Я обрана, щоб стати на якийсь час твоєю дружиною, о Тескатліпоко. Я найщасливіша з дружин. Хай добрі боги зроблять так, щоб я сподобалася тобі і ти полюбив мене так само сильно, як я шаную тебе!

Промовивши ці слова, дівчина делікатно відходила убік.

Останньою наблизилася Отомі. Вона теж проказала шанобливе звернення, а потім неголосно додала:

— Я говорила з тобою, як наречена і богиня має говорити зі своїм чоловіком і богом Тескатліпокою. А зараз, теулю, я говорю з тобою, як жінка з чоловіком. Ти не любиш мене, і якщо дозволиш, ми не будемо чоловіком і дружиною, бо нас з’єднали з чужої волі. Цим ти мене позбавиш наруги. А про них не турбуйся, — вона кивнула у бік трьох наречених, — це мої подруги, і вони мене не викажуть.

— Як хочеш, Отомі, — сквапно відповів я.

— Дякую тобі за доброту, теулю, — з сумною усмішкою прошепотіла Отомі, ще раз схилилася переді мною і вийшла — така велична і прекрасна, що серце моє знову болісно стислося.

З тієї ночі і до страшної години жертвопринесення ми не обмінялися з принцесою Отомі жодним поцілунком, жодним ніжним словом.

Проте наша прихильність і дружба росли з кожним днем. Ми часто розмовляли, і я робив усе можливе, щоб прихилити Отомі до істинної віри. Але це виявилося нелегкою справою. Подібно до свого батька Монтесуми, принцеса Отомі шанувала богів свого народу, хоча й ненавиділа жерців. Людські жертвопринесення, якщо тільки жертвами не були вороги, викликали її обурення. Вона говорила, що усе це вигадали жерці і що раніше на вівтар богів покладали лише плоди і квіти.

Минав день за днем. Почуття моє поступово і непомітно ставало все глибшим, не знаю, як це сталося, але я покохав Отомі понад усе на