Вежа блазнів - Анджей Сапковський

— Те саме, — крикнув хтось іззаду, — говорили і про катарів!

Почався розгардіяш. Рейневан зіщулився, злегка наляканий сум'яттям, що його він спричинив. Відчув руку на плечі. Озирнувся — і здригнувся, побачивши високу істоту жіночої статі, доволі привабливу, однак її очі світилися, як фосфор, а шкіра була зелена і пахла айвою.

— Не лякайся, — тихо проговорила істота. — Я всього лише Древнє плем'я. Звичайна незвичайність.

— Змін, — сказала вона голосніше, — не зупинить ніщо. Завтра буде інакше, ніж Сьогодні. Настільки інакше, що люди перестануть вірити у Вчора. І має рацію пан альп, коли радить частіше поглядати на південь. На Чехію. Бо звідти надійде новизна. Звідти прийде Переміна.

— Я дозволю собі дещо засумніватися, — в'їдливо зауважив священик. — Звідти прийдуть війна і вбивства. І настане tempus odii, час ненависті.

— І час помсти, — додала злим голосом кульгава зі світлою косою.

— Саме те, що потрібно, — потерла руки одна з відьом. — Дещиця руху нам не завадить.

— Час і доля, — багатозначно сказала рудоволоса. — Треба покластися на час і долю.

— За змогою допомагаючи долі, — додала мірошничиха.

— Так чи інакше, — випростав худу постать альп, — я стверджую, що це початок кінця. Теперішній лад упаде. Упаде цей породжений Римом, ненаситний, сповнений ненависті культ, який так нахабно запанував. Навіть дивно, що він так довго тримався, будучи настільки безглуздим, а до того ж і зовсім неоригінальним. Отець, Син і Дух! Звичайна собі тріада, яких не злічити.

— Щодо Духа, — сказав священик, — вони були недалекі від істини. Тільки стать переплутали.

— Не переплутали, — заперечила зеленошкіра, яка пахла айвою, — а свідомо перебрехали! Що ж, може, тепер, у часи змін, нарешті зрозуміють, кого стільки років малювали на іконах. Може, до них нарешті дійде, кого насправді зображують мадонни в їхніх храмах.

— Ейя! Magna Mater! — хором вигукнули відьми. На їхній крик наклався вибух дикої музики, торохтіння барабанчиків, крик і спів від навколишніх багать. Ніколетта-Катажина притулилася до Рейневана.

— На галявину! — гукнула рудоволоса. — На Круг!

— Ейя! На Круг!

* * *

— Слухайте! — крикнув, здіймаючи руки, чаклун з оленячими рогами на голові. — Слухайте!

Натовп, який зібрався на галявині, збуджено зашумів.

— Слухайте, — вигукнув чаклун, — слова Богині, руки і стегна якої обплітають Всесвіт! Яка на Початку відокремила Води від Небес і танцювала на них! З танцю якої зродився вітер, а з вітру — подих життя!

— Ейя!

Поруч із чаклуном стала доміна, гордо випроставши свою королівську постать.

— Повстаньте! — крикнула вона, розхристуючи плащ. — Повстаньте і прийдіть до мене!

— Ейя! Magna Mater!

— Аз єсм, — промовила доміна, а її голос був, наче вітер з гір, — аз єсм краса зеленої землі, аз єсм білий місяць серед тисячі зір, аз єсм таїна вод. Прийдіть до мене, бо аз єсм дух природи. З мене всі речі постають, і до мене мусять усі повернутися, перед моє лице, якому поклоняються боги і смертні.

— Ейя-а-а!

— Аз єсм Ліліт, аз єсм найперша з перших, аз єсм Астарта, Кібела, Геката, аз єсм Рігатона, Епона, Ріаннон, Нічна Кобила, коханка вихору. Чорні мої крила, ступні мої прудкіші вітрів, долоні мої солодші ранкової роси. Не відає лев, де я ступаю, шляхи мої несповідимі для звіра з поля і з лісу. Бо істинно кажу вам: аз єсм Таємниця, аз єсм Розуміння і Знання.

Вогнища гуділи й вистрілювали язиками полум'я. Юрба піднесено хвилювалася.

— Вшановуйте мене в глибині сердець ваших і в радості обряду, приносьте мені жертву актом любові й блаженства, бо люба мені така жертва. Бо аз єсм діва непорочна й аз єсм палаюча пристрастю полюбовниця богів і демонів. Істинно кажу вам: як я була з вами від початку, так знайдете мене і в кінці кінців.

— Слухайте, — вигукнув насамкінець чаклун, — слова Богині, руки і стегна якої обплітають Всесвіт! Яка на Початку відокремила Води від Небес і танцювала на них! Танцюйте і ви!

— Ейя! Magna Mater!

Доміна різким рухом скинула плащ з оголених пліч. Вийшла на середину галявини у супроводі двох товаришок.

Вони втрьох стали, схопившись за долоні відкинутих назад рук, обличчями назовні, спинами досередини — так, як живописці часом зображують грацій.

— Magna Mater! Тричі по дев'ять! Ейя!

До трійці приєдналися ще три відьми і троє чоловіків, усі, з'єднавши долоні, утворили коло. На їхній протяжний крик, закличне волання, приєдналися наступні. Стаючи в такі самі пози, обличчями назовні, спинами до дев'ятьох у центрі, вони сформували наступне коло. Миттю було створене ще одне коло, далі — наступне, наступне, ще раз наступне, кожне нове — спинами до попереднього і, звичайно ж, більше та численніше. Якщо сплетіння, утворене доміною та її супутниками, оточувало коло, яке складалося не більш ніж із тридцяти осіб, то в останньому, зовнішньому колі, їх уже було щонайменше триста. Рейневан і Ніколетта, підхоплені розпаленілою юрмою, опинилися в передостанньому колі. Поруч із Рейневаном стояла одна із шляхтянок у масці. Руку Ніколетти стискало дивне створіння в білому.

— Ейя!

— Magna Mater!

Черговий протяжний крик і дика музика, що звучала невідомо звідки, дали сигнал: танцівники зрушилися з місця, кола почали обертатися і крутитися. Обертання — дедалі швидше і швидше — відбувалося навпереміну: кожне коло мчало в бік, протилежний до руху сусідніх. Уже сама ця картина викликала запаморочення, а інерція руху, шалена музика і нестямні крики довершували справу. В очах Рейневана шабаш розпливався калейдоскопом плям, ноги, як йому здавалося, перестали торкатися землі. Він втрачав свідомість.

— Ейя-а-а! Ейя-а-а!

— Ліліт! Астарта! Кібела!

— Геката!

— Ейя-а-а!

Він не знав, скільки часу це тривало. Отямився на землі, поруч із ним лежали і поволі починали підводитися інші. Ніколетта була коло нього: вона так і не відпустила його руки.

Музика і далі грала, проте мелодія вже була інша: на зміну дикому і верескливо-монотонному акомпанементу танцю-кружляння прийшли звичні приємні та веселі звуки, у ритмі яких чарівниці й чарівники, що піднімалися з землі, почали підспівувати, вихилятися і підтанцьовувати. Принаймні деякі з них. Інші ж не піднімалися з отави, на яку повалилися після танцю. Не встаючи, вони з'єдналися в пари — принаймні більшість, бо траплялися серед них і трійки, і четвірки, і навіть ще багатші конфігурації. Рейневан не міг відірвати погляду, витріщався, мимоволі облизуючи губи. Ніколетта — а він бачив, що і її обличчя пашіє не тільки відблисками вогнищ, — мовчки відтягнула його. А коли він знову повернув голову, приструнила.

— Я знаю, що це через мазь… — вона притулилася до нього. — Це льотна