Вежа блазнів - Анджей Сапковський

Доти, доки не відчули спинами твердий опір муру.

* * *

І отут надлетів Рейневан.

* * *

Бачачи, як на очах ростуть кам'яні плити двору, Рейневан закричав, закричала й Ніколетта. Крик, модульований вихором, який перехоплював подих, у воістину пекельне виття, дав набагато кращий результат, ніж сама Рейневанова допомога. Крім Куно Віттрама, який тієї миті подивився угору, ніхто з раубрітерів узагалі не помітив вершників на літаючій лаві. Але виття мало просто-таки руйнівні психологічні наслідки. Вейрах упав навкарачки, Римбаба вилаявся, крикнув і розпластався, поруч звалився Тассіло де Тресков, непритомний, єдина жертва нальоту: лава, пікіруючи у двір, зачепила його, вдаривши в потилицю. Куно Віттрам перехрестився і заповз під візок із сіном. Буко фон Кроссіг скулився, коли краєчок котарді Ніколетти хльоснув його по вуху. Лава ж злетіла стрімко вгору — під акомпанемент ще гучнішого вереску літунів. Ноткер фон Вейрах витріщався на них, роззявивши рота. Йому пощастило, що краєм ока він помітив Шарлея — і в останню мить уникнув удару алебардою. Вейрах учепився за ратище, і вони обоє почали шарпанину.

Самсон відкинув сокиру, схопив одного з коней за вуздечку — і вже збирався схопити другого. Підскочив Буко і штрикнув його кинджалом. Самсон ухилився, але недостатньо швидко. Кинджал розпоров йому рукав. І передпліччя. Буко не встиг штрикнути знову. Дістав по зубах і покотився під браму.

Самсон Медок обмацав передпліччя, подивився на закривавлену долоню.

— Допіру зараз, — сказав він повільно і голосно. — Допіру зараз мене таки справді вкурвило.

Він підійшов до Шарлея і Вейраха, які все ще виривали один в одного ратище алебарди. І врізав Вейрахові кулаком із такою силою, що старий раубрітер накрився ногами. Пашко Римбаба підняв бердиша, щоби рубонути, Самсон обернувся — і глянув на нього. Пашко швиденько відступив на два кроки.

Шарлей ловив коней, Самсон же стягнув зі стояка при брамі круглий кутий залізом щит-калкан.

— На них! — заволав Буко, піднімаючи упущений Віттрамом меч. — Вейрах! Куно! Пашко! На них! 0 Боже…

Він побачив, що робить Самсон. Самсон же схопив щит за способом дискобола — і крутнувся, як дискобол. Колпак вистрелив із його руки, немов із балісти, ледь не зачепивши Вейраха, зі свистом перелетів через весь двір і гримнувся об кронштейн муру, розбивши його на друзки. Вейрах ковтнув слину, Самсон же зняв зі стояка другого щита.

— Господи… — видихнув Буко, бачачи, що велет знову починає розвертатися і крутитися. — Ховайтеся!

— Клянуся цицьками святої Агати! — вигукнув Куно Віттрам. — Рятуйся, хто може!

Раубрітери кинулися навтьоки, усі в різні боки, бо не можна було передбачити, у кого жбурне Самсон. Римбаба втік у стайню, Вейрах пірнув за купу дров, Куно Віттрам знову заповз під візок, Тассіло де Тресков, який тільки-тільки прийшов до тями, знову розпластався по землі. Буко фон Кроссіг на бігу зірвав з навчального манекена довгастий старомодний щит і, утікаючи, прикрив ним спину.

Самсон закінчив обертання на одній нозі, в класичній позі, достойній різця Мірона або Фідія. Кинутий щит зі свистом помчав до цілі, з голосним гучанням врізався у щит на спині Кроссіга. Сила інерції відкинула раубрітера не менше, ніж на п'ять сажнів, відкинула б і далі, якби не мур. Якийсь час здавався, що Буко розмазало по стіні, але ні, через кілька секунд він сповз по ній на землю.

Самсон Медок озирнувся. Метати не було в кого.

— До мене! — крикнув від брами Шарлей, який уже сидів у сідлі. — До мене, Самсоне! На коня!

Кінь, хоч і великий, злегка присів під тягарем. Самсон Медок заспокоїв його.

Вони погнали учвал.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТИЙ

у якому — як у Беруля і Кретьєна де Труа, як у Вольфрама фон Ешенбаха і Гартмана фон Ауе, як у Готфріда Страсбурзького, Гільйома де Кабестена і Бертрана де Борна — йдеться про любов і смерть. Любов прекрасна. Смерть — ні.

Усе-таки могло виявитися правдою те, що один із празьких менторів Рейневана намагався доводити стосовно магічних польотів, а саме: що вони підпорядковуються ментальному контролю чарівниці або чарівника, які намазалися льотною субстанцією. Предмети ж, на яких вони летять, — мітла, коцюба, лопата чи будь-що інше — усього лише мертві предмети, нежива матерія, що підкоряється волі мага і повністю від цієї волі залежить.

Щось у цьому, мабуть, таки було, бо лавка, яка несла на собі Рейневана і Ніколетту, здійнявшись у нічне небо на висоту зубців вежі замку, літала по колу доти, доки Рейневан не побачив, як із замку виїжджають двоє кінних, причому один із них був неповторно велетенської статури. Лавка легко полинула слідом, ніби бажаючи заспокоїти його, показавши, що ані один із вершників, які мчали дорогою на Клодзько, серйозно не поранений, і що за ними нема погоні. І ніби справді відчуваючи його полегкість, вона зробила ще одне коло над Бодаком, після чого злетіла вгору, у височінь, понад залиті місячним сяйвом хмари.

Однак виявилося, що рацію мав і Гуон фон Сагар, коли стверджував, що будь-яка теорія — сіра, оскільки висновки празького доктора про ментальний контроль підтверджувалися лише в обмежених рамках. Причому — дуже обмежених. Переконавши Рейневана, що Шарлей і Самсон у безпеці, лавколіт цілковито перестав підкорятися його волі. Зокрема, аж ніяк не було Рейневановою волею мчати настільки високо, що до місяця, здавалося, було рукою подати, а мороз пробирав такий, що в нього з Ніколеттою зуби цокотіли, як іспанські кастаньєти. Далеким від волі Рейневана був і політ по колу на взірець птаха-мишоїда на полюванні. Його волею було летіти вслід за Самсоном і Шарлеєм — але саме цю волю лавколіт явно мав десь.

Рейневан також не мав ані найменшої охоти вивчати географію Шльонська з висоти пташиного польоту, тому невідомо було, яким чудом і під впливом чийого ментального контролю літаючий елемент інтер'єру знизився і полетів у північно-східному напрямку, над схилом Райхенштайна. Залишивши праворуч масиви Яворника і Борувкової, лавка невдовзі пролетіла над містом, оточеним подвійною стіною і наїжаченим баштами, містом, що ним міг бути тільки Пачкув. Потім понесла їх над долиною ріки, якою могла бути тільки Ниса. Невдовзі під ними проскочили дахи веж єпископського Отмухова. Одначе тут лавка змінила напрямок, описала широку дугу, повернулася до Ниси і полетіла цього разу в