"Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький
— Ви маєте на увазі інспекцію на місці? — спитав Канаріс.
— Зовсім необов'язково, — відказав Рудін, — Це, звичайно, також необхідно робити, але зараз я мав на увазі просто серйозний аналіз усіх донесень агента, аналіз, проведений тут.
Канаріс звернувся до Зомбаха.
— По-моєму, ця порада пана Крамера слушна.
— Мюллер теж говорив про це, — сказав Зомбах.
— Так, я кілька разів пропонував йому це, — підхопив Рудін і помітив, як при цьому Зомбах і Канаріс виразно перезирнулись.
Рудін подумав, що розмова з Канарісом іде добре, і трохи послабив нерви. І саме в цю мить він мало не здригнувся, відчувши на собі погляд адмірала — напружений, підозріливий, злий. Перед ним був зовсім інший Канаріс.
— А тепер, пане Крамер, — навіть голос у нього став іншим: жорстким і підвищеним, — спробуйте абсолютно точно і коротко відповісти на моє запитання… — Канаріс витримав паузу і сказав: — Що з того, що ви розказали про себе, правда і що брехня?
— Із того, що я розказав зараз вам? — виграючи час, як тільки міг спокійно, спитав Рудін.
— Ні, ні,— квапливо, напористо, наче підганяючи Рудіна, сказав Канаріс— Це стосується всього, що ви наговорили про себе по цей бік фронту і писали в документах. Ну-ну!
Рудін задумався, мовчав…
— Пригадайте, Крамер. І я мушу прямо попередити вас, що од вашої відповіді залежить уся ваша доля. Розумієте?
Рудін неуважно кивнув головою. Думка його в цей час працювала блискавично. «Що все це могло означати? Невже виявлено якийсь прорахунок у моїй версії? Може, я сам припустився помилки і в якомусь епізоді версії з'явилось різночитання?..» Ні, це відпадало. В усьому, що стосувалося версії, він завжди був гранично уважний і обережний. Рудін звів погляд на Канаріса і у виразі його обличчя вловив якусь ледь помітну і миттєву ознаку втоми, ніби йому важко було перебувати в цьому напруженому стані і він поспішав скинути з обличчя маску «другого Канаріса».
«Ясно! Все це розігрується для того, щоб піймати мене», — подумав Рудін і зовсім спокійно, дивлячись в очі Канарісу, сказав:
— Усе, що я писав і говорив по цей бік фронту, правда, і тільки правда.
Канаріс одвів погляд і недбало кинув:
— Можете йти…
Рудін підвівся, вклонився Канарісу, потім Зомбаху і вийшов з кабінету.
— Ну як? — спитав Зомбах з ледь помітною усмішкою.
Канаріс підвівся, підійшов до вікна і, дивлячись у нього, відказав:
— Мабуть, це знахідка…
— Я вважаю його досить перспективним працівником, — не без самовдоволення сказав Зомбах.
— Що про нього говорять інші?
— Хто, наприклад?
— Скажімо, той росіянин, якого я прислав вам на початку кампанії… Андросов, здається…
— Його в нас уже нема, — не зразу відказав Зомбах.
— А де він?
— Спершу він зник, а потім ми дізналися, що його ліквідували комуністи.
Канаріс різко одвернувся од вікна і швидко, стривожено спитав:
— Коли це сталося?
— Тоді ж, коли загинув ад'ютант Мюллера.
— Його труп знайдено?
— Так. Але спотворений до невпізнання.
— І це трапилось буквально в один день з загибеллю Ноеля?
— Дещо пізніше, я гадаю.
— Що означає «дещо», що означає «я гадаю»? А точно?
— Схопили його точно того ж дня. А коли стратили, невідомо. Труп знайдено через тиждень, а то й десять днів.
— Старанне пізнання трупа було проведене?
— Так. Абсолютно точно встановлено, що це труп Андросова. Слідство вело гестапо. Є документація. — Зомбах відповідав впевнено, бо мав щодо цього офіціальні дані з гестапо. Він не міг знати, що ці дані були наслідком складної і сміливої роботи Кравцова.
— Так… — Канаріс замовк, дивлячись поперед себе напруженим, зосередженим поглядом. — Мені дуже не подобається ця історія, — проказав він задумливо. — Чому я про неї нічого не знав?
— Досить ординарна подія. Червоні повсякчас полюють на своїх зрадників, — стомлено сказав Зомбах.
— Він не був для чогось потрібен Мюллеру або, можливо, навпаки, чи не заважав він йому?
— Ні те і ні друге. Мюллер вважав його хорошим, надійним працівником. Віддавав перевагу йому перед оцим Крамером.
Так, Канарісу дуже не сподобалась ця історія. І хоча, виходячи з усього, нічого особливо тривожного в ній не було і, певно, червоні справді розправилися з тим чоловіком, випадок, як кажуть, не перший і не останній, а все ж якихось неусвідомлених підозр Канаріс позбутися не міг.
— Я хотів би переглянути матеріали гестапо щодо цього випадку… — сказав він.
— Гаразд. На ранок вони будуть у вас, — невдоволено озвався Зомбах.
Канаріс ночував у Зомбаха. Після вечері вони прослухали по радіо з Берліна останнє фронтове зведення і огляд новин за день. Зведення було дуже оптимістичне. Майже все воно було присвячене прориву до Волги. Захоплено величезну кількість полонених і зброї. Танкові колони й моторизовані частини навально врізуються в зруйновану оборону росіян і ведуть бої на знищення оточених угруповань ворожих військ.
— Цікаво, як усе це близько до дійсності? — тихо спитав Зомбах.
— Гадаю, що дуже близько, — відказав Канаріс — У Геббельса є стандартний прийом: якщо на фронті погано — зведення коротке і туманне. Але неодмінно фігурує який-небудь фельдфебель, що зробив запаморочливий подвиг. Ні, ні, цей наступ до Волги досі справді виглядає успішним. — Канаріс підняв руку і пригнувся до радіоприймача.
В огляді преси передавалась заява Черчілля з приводу подій на російському фронті. Британський прем'єр сказав, що він усією душею з російськими союзниками,