"Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький

— Не здамся, не здамся, — автоматично повторював Добринін, ліниво підшукуючи вихід із пастки.

— До чорта все! — Курасов змахнув фігури з дошки, випростався і почав ходити по кімнаті.

Добринін подумав, що Курасова розсердила його впертість, і він уже хотів визнати свою поразку, але саме тоді Курасов знову сів до столу і, дивлячись йому в вічі, тихо спитав напружено тремтливим голосом:

— Довго ще ми будемо борсатися в цьому бруді, як моржі в шузі?

— Про що ви? — не зрозумів Добринін.

— Про все оце… — Курасов зробив широкий жест рукою. — Визвольна армія! Тьху! Банда, а не армія. П'яниці, бабії, карні злочинці — сміття з усієї Росії. Я не можу більше. Не можу! Годі!

Добринін мовчав. У цю хвилину він намагався з'ясувати, що в його поведінці могло дати Курасову підставу зважитись на таке небезпечне визнання.

— А тобі що, подобається? — спитав Курасов.

— Що значить «подобається», «не подобається»? — знизав плечима Добринін. — Під час війни люди роботу не вибирають. Важливо жити й працювати чесно, і ніякий бруд до тебе не прилипне.

— Що ти, парубче, верзеш? — презирливо усміхнувся Курасов. — Працювати, працювати… На кого працювати? От де заковика. А на бандитів працюй хоч сто раз чесно, все одно сам ти бандит. Що, ні? Я бандитів лікую, щоб вони знову займались бандитизмом. А ти ремонтуєш машини, на яких вони друкують свої бандитські листівки. Виходить, руки в бруді як у мене, так і в тебе.

— Благо не в крові,— тихо проказав Добринін, і Курасов зразу пожвавішав.

— Кажеш, не в крові, га? — говорив він. — З твоєю допомогою друкувалась пам'ятка для бандитів з закликом: убивай, не знаючи пощади? Друкувалась? А що це таке? Не кров?

— Не збагну я щось, чого ви хочете, — невдоволено сказав Добринін.

— Чого, чого… — Курасов, здавалось, зразу заспокоївся і довго мовчав. — Ти гадаєш, про все це не думають навіть у їхньому головному штабі? Ще й як думають! Я там дружу з одним, він при самому Власові треться. Ми з ним не раз про це говорили. Якось він прямо сказав мені: «Якби мати якусь зачіпку, щоб життя нам зберегли, я б до своїх завтра втік». От воно, брат. А ти не збагнеш, чого я хочу. Чукча ти, чи що?..

Днів через три Курасов, коли вони з вудочками сиділи на березі річки, знов повернувся до початої тоді розмови.

— На твоєму місці,— сказав Курасов, — я б, поки ще не зав'язнув тут по шию, кинувся навтікача до своїх не роздумуючи. А з тобою б і я чкурнув. Може б, не повісили. Підпалив би я чи висадив у повітря під три чорти госпіталь з бандитами, для активу, так би мовити, якщо там судитимуть…

Добринін мовчав. Сонце багряною кулею скочувалось до небокраю. Тиха річка була синя в тіні і рожева на відкритих місцях. У чагарнику тривожно перегукувались птахи. Була пора, коли пташині виводки покидають гнізда і порпаються в кущах з ранку до вечора під тривожне попискування своїх батьків. Усе навколо було напоєне спокоєм і безтурботністю. Але Добриніну було не до спокою. Йому треба було приймати найвідповідальніше рішення: як далі поводитися з Курасовим. Думка про те, що всі розмови він починає з провокаційною метою, не виходила у нього з голови. Але, з другого боку, проста логіка говорила, що Курасов не може не розуміти, як він ризикує, починаючи такі розмови. Досить Добриніну слово сказати тому ж начальникові видавничого відділу, не говорячи вже про Пульку, і від Курасова лишиться мокре місце. Пулька не знає пощади до «перебіжчиків», як називали власовці тих, хто хотів од них піти.

На цей раз Добринін знову був обережний і не підтримав початої Курасовим розмови. Промовчав і заговорив про інше. Але Курасов у відповідь на це важко зітхнув і сказав:

— Боїшся, хлопче? Ну що ж, діло, як кажуть, твоє.

У ці дні Добринін вперше мав можливість побувати в місті. Кравцова він побачити не зміг і, порушивши інструкцію, пішов на ринок до Бабакіна і все йому розказав. Бабакін повідомив про його справи Маркова, і той наказав Кравцову негайно встановити зв'язок з Добриніним, допомогти йому розібратися в ситуації. Кравцов на цей час уже займався роботою з секретною агентурою гестапо із місцевого населення. Знаючи про те, що гестапо цікавиться усім, що діється в стані власовців, Кравцов доповів своєму безпосередньому начальникові, що він має можливість завербувати агентом надійну людину, яка працює у видавничому відділі власовського штабу. Ідея була схвалена, і Кравцов зміг нарешті з'їздити у селище шкіряного заводу і побачити там Добриніна.

Після цього Кравцов двічі побував у селищі і намагався допомогти Добриніну розібратися в обстановці. Належність до гестапо дала йому можливість завітати в госпіталь і познайомитися з Курасовим. Кравцову він не сподобався. Курасов розмовляв з ним цинічно: «Ми з вами на одного хазяїна працювати найнялись». З приводу обстановки тут, у німецькому тилу, він говорив так, як міг говорити лише закінчений зрадник з іншим, таким же мерзенним зрадником: «Або ви там, у гестапо, перестріляєте всіх, хто в тайгу дивиться, або спокійного життя у нас з вами не буде».

В наступний приїзд Кравцов надумав зробити ще один крок для перевірки. Він запропонував Курасову стати агентом гестапо. Курасов відмовився навідріз.

— Шукай когось іншого, кому робити нічого, — сказав він. — А у мене на шиї госпіталь і на поранених писати доноси мовби й ні до чого…

Кравцов спробував натиснути на нього, нагадав йому попередню розмову про тих, хто в тайгу дивиться, і сказав:

— Для свого ж спокою працюватимеш.

У відповідь на це Курасов сердито відрізав:

— Годі агітувати, а то негайно ж подзвоню у головний штаб,