Українська література » Пригодницькі книги » "Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький

"Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький

Читаємо онлайн "Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький
звертатися по дозвіл до начальства. Одне з двох: або керівництво «Сатурна» повірило в викрадення Андросова підпільниками і хоче уберегтися від нових втрат, або тут криється інше — посилюється недовір'я до всіх росіян. Обстановка там зараз дуже складна, напружена, і треба, щоб Савушкін зрозумів це.

На дні байраку був уже вечір, і, лише коли крізь густу зелень чагарника раптом прослизав світловий зайчик, це нагадувало, що там, нагорі, ще день. За часом сонце повинно було зайти через півгодини.

По схилу байраку, спритно ковзаючи від куща до куща, спустився лісник Матвєєв.

— Ось і я! — весело сказав він. — Півгодини на збирання — і гайда.

Дуже важким був цей останній перехід по заболоченому лісу. Незабаром у групі вже не було жодної людини, яки б не побувала до пояса у воді. Лісник не брався до уваги. Цей швидко і легко йшов попереду. Коли хто-небудь шумно ступав у воду, він, не спиняючись, обертався і питав чітко пошепки:

— Невже не бачите?

— Погано бачимо, — відповідав Марков, який ішов за ним.

— Ай-яй-яй! — докірливо говорив лісник і, тихо крекчучи, йшов далі. Як він сам бачив стежину, було незрозуміло.

Так ішли вже четверту годину.

— Чи не влаштуємо перепочинок? — тихо спитав Марков.

— Я знаю, коли треба, — відповів Матвєєв на ходу. Ішли ще, може, з годину. Раптом лісник спинився.

— Станція Посиденьки, — весело оголосив він і, відійшовши на кілька кроків, сів на пеньок. — Тут стільців усім вистачить — придивіться навколо.

Справді, всі розсілися на пеньках. Тут була невеличка суха галявинка, оточена щільною стіною тихого лісу.

— Станцію робимо тут не тому, що є стільці,— сказав Матвєєв, а так розраховано. Тепер більша частина шляху позаду, і в місто ви увійдете ще затемна. Тут вибирати треба одне: або відпочивати, або йти, як того діло вимагає. Відсталих, до слова спитати, нема?

— Нема, — відповів Будницький. Він був останнім у ланцюжку.

Так само раптово, як і спинилися, лісник схопився, підсмикнув штани й сказав:

— Підемо далі. Тепер буде сухіше.

Не спиняючись, ішли ще близько двох годин. Ліс почав помітно рідшати і незабаром перейшов у чагарник. Піднявшись з неглибокої балочки, лісник спинився і почекав, поки підтяглася вся група.

— Значить, так, — пошепки сказав він. — Бачите он там деревце? Від нього до міського кладовища двісті кроків. Ясно? А від кладовища вже починається вулиця, яка веде прямо в місто. Але краще йти городами, правіше.

— Там ми дорогу вже знаємо, — сказав Марков. — І на кладовищі нас повинні чекати люди.

— Ну що ж, тоді щасливої дороги! — сказав лісник і подав Маркову жорстку долоню. — А я назад, додому.

— Спасибі,— Марков затнувся. Чорт! Він навіть не спромігся дізнатись, як звуть лісника. — Спасибі, дорогий товаришу Матвєєв.

— Та ні, я зовсім не дорогий, — засміявся лісник, уже відходячи назад, до лісу. — Я ж безплатний або сказати так: дешевий, як той гріш, який не одразу знайдеш, а без того гроша копійка плаче… — Його легкі кроки скоро затихли в кущах.


Розділ 40

Адмірал Канаріс прилетів несподівано. Настільки несподівано, що непопереджена комендатура затримала його машину при в'їзді на територію гарнізону. Зомбах в цей час спав у своєму особняку після обіду. На місці був лише підполковник Мюллер, котрий і зустрів шефа абверу.

Вони зайшли до кабінету Мюллера. Канаріс був у чудовому настрої, гумористично розповів, як затримали його вартові коло шлагбаума, вимагали пароль і не хотіли знати ніяких адміралів. Слухаючи його, Мюллер також сміявся, але сам у цей час гарячково намагався знайти пояснення такій раптовій появі Канаріса. Чи не пов'язано це з недавнім його побаченням у Варшаві з Кальтенбрунером? Після загибелі ад'ютанта списки агентури Мюллер вдруге не складав. Тиждень тому він літав до Варшави і зустрівся там з грізним Кальтенбрунером. Коли Мюллер розказав йому, що сталося з його ад'ютантом і списками, Кальтенбрунер похмуро кинув:

— Не здивуюсь, якщо коли-небудь з'ясується, що це витівка Канаріса. Ви не дооцінюєте спритності його людей.

— Але я запевняю, що Зомбах про ці списки нічого не знав, — сказав Мюллер. — У ті дні, коли я їх складав, він хворів і взагалі не виходив на роботу.

Кальтенбрунер глянув на Мюллера своїми білястими очима, які завжди сльозилися, і нічого не сказав. Домовились діяти інакше. У «Сатурн» раз на тиждень приїжджатиме спеціальний кур'єр від управління імперської безпеки, якому Мюллер передаватиме дані про агентуру за минулий тиждень, і, таким чином, протягом двох-трьох місяців у руках гестапо буде повна картина закинутої в радянський тил агентури.

— У потрібний момент ми візьмемо все це господарство до своїх рук і покажемо фюреру, що означає активне використання такої сили, — сказав Кальтенбрунер.

Коли вони вже прощалися, Кальтенбрунер, наче між іншим, повідомив:

— У вас буде новий ад'ютант. Дуже віддана людина, з ним вам буде легше.

Цей новий ад'ютант, обер-лейтенант Біркнер, не далі як учора прибув і приступив до роботи…

Підтримуючи зараз із Канарісом невимушену і ні до чого не зобов'язуючу розмову, Мюллер пильно стежив за співрозмовником, все ще з острахом думаючи, чи не пронюхав Канаріс про його зустріч з Кальтенбрунером. Та ні, адмірал був веселий і досить демократичний. Розпитуючи Мюллера про сім'ю, докорив за те, що він протягом року, не знайшов часу з'їздити хоч на кілька днів до дружини.

— Я, скільки б не було роботи, — сказав Канаріс, — завжди намагаюсь побувати дома. І це потреба аж ніяк не біологічна. Навіть годинний відпочинок у домашніх умовах надзвичайно заспокоює і очищає мозок. Ви спробуйте, — розсміявся Канаріс— Самі переконаєтесь, що це

Відгуки про книгу "Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: