Безслідний Лукас - Павло Архипович Загребельний

беретів, біля барака ставили розкладний столик і стільчики для гостей, на столику хурчав вентилятор з довгим шнуром, який тягнувся в барак до розетки, містер Рейзі ставав за спиною в бухгалтера, викрикував прізвище поденщика, той підходив, розписувався в відомості, одержував гроші, звільняв місце для наступного. Коли Лукасу довелося вписувати до відомості своє прізвище, він сказав: «Дуглас Олівер Шостий Фарінджер».

Бухгалтер з підозрою втупився в нього.

— Ти б уже назвався Фарінджером Двадцять шостим! — процідив він.

— Що, не подобається? — виклав перед ним свої клешні Лукас. — Ти знай своє діло: жени монету!

Місяць видався за рік. Зате Лукас сховався в такому місці, де ніхто не здогадався б його шукати. Однак не станеш же ховатися все життя. Він знайшов свого сто двадцять сьомого і повернув йому борг. Тоді купив собі дещо з одягу, електричну бритву, дешеву подорожню торбу, в автобусі з французькими туристами добрався до Майамі і лише звідти наважився подзвонити до Патриції.

Каліфорнія озвалася до нього хлоп’ячим голосом.

— Хелло, Стів? — намагаючись не виказати розчарування, перепитав Лукас.

— Точно. А це ти, Лукас? Де ти? Моя сестричка готова тут усім повидряпувати очі: куди поділи Лукаса, дайте їй Лукаса?

— Вона вже повернулася? Стів, ти мене чуєш? Патриція вдома?

— Привезла тобі носорога з якогось зеленого африканського каменя. Здається, доларів на шістсот. Каже: він упертий, як Лукас. Ти що — справді як носорог?

— Пат, де вона, Стів? Ти мене чуєш, Стів?

— А ти знайшов оту, що підробляла голос Пат, Лукас?

— Про це згодом, Стів. Скажи, де Пат, що з нею?

— Ти питаєш про Пат? Ну ти ж її знаєш. Вона не застала тебе і злигалася з уезерменами.

— З ким, з ким? Що це за люди, Стів? Чому вона з ними?

— Вони захоплюють сквоти[64] і погрожують, що висадять їх у повітря. Пат це страшенно подобається….

— Стів, я нічого не розумію! Ти якось можеш, зв’язатися з Пат? Вона хоч озивається? Передай їй, що я прилітаю до Фріско. Ти мене чуєш? Можеш ти її пошукати?

— А ти спробуй сам! — долинуло з побережжя.

— Я подзвоню тобі за кілька днів, Стів! — ще встиг гукнути Лукас, не дуже впевнений, що його відчаєнии голос долетить на той бік американського континенту.

Лукас так ніколи й не бачив Стіва. Знав тільки його голос. Телефонне знайомство. Дивно, але той хлопець з далекого Сан-Франціско був тепер єдиною живою душею, з якою міг перемовитися хоч словом. На всю Америку тільки Стів! Ну, так. Є ще Пат. А поза нею? Жодної близької людини. Сестри мають свої родини і занурені в щоденні клопоти. Дитинство надто далеке, щоб звідти видобути хоч когось. Товариші по університету? Вітатися при зустрічах, питати, як ся маєш, — і на тому кінець. Друзі по баскетбольних командах? Там дружба триває тільки доти, доки граєш. Кінець грі — кінець усьому.

Школа в Ньюпорті? Там йому платили за тренерську роботу, ї на тому кінець. Власне, хіба гроші не є еквівалентом самотності, покинутості й непотрібності людини для суспільства? Тепер Лукас мав усвідомити цю гірку істину, опинившись вже й не на березі океану, а на березі життя, де сліпуча сонячна імла замінилася жорстокою прозорістю, яка не віщувала великих прозрінь, не обіцяла визволення, а тільки безжально увиразнила його судьбу.

Він розбудив демонів обмеженості, посередності й ницості. А це ніколи не минає безкарно. Дияволів у. всі віки уявляли по-різному: зловісними, всемогутніми, мстивими, підступними. Дияволізм двадцятого століття — посередність. Не цінуються більше здібності, і для багатьох розум став обтяжливим, видатні люди залишилися тільки в енциклопедіях, а в житті панує дрібний торговець, менеджер, який розпихає руками й плечима все цінне й дороге, нищить святині, топче благородство, аби лиш допастися до зисків, урвати ласіший шматок, зайняти найвигідніші позиції. Як у пісеньці Барбари Стрейсанд: «Переможцеві дістається все, той, хто програв, терпить крах».

А він, у бемежній своїй наївності, хотів принести цим людям розум!

ЗНИКНЕННЯ
Повідомлення четверте

Ось так кінчається світ,

Ось так кінчається світ,

Ось так кінчається світ,

Не грюкіт, а схлип.

Т. С. Еліот. Безплідна земля

1

Стюардеси роздавали пасажирам радіонавушники, капці і міні-несесери: пластикова бритва, крем для гоління (15 грам), французький лосьйон (чверть унції), чорна опаска на очі для тих, кого дратує навіть притемнене світло в салоні. Все дуже доречне. Замкнутися в туалеті й як слід поголитися, щоб не лякати Пат джунглями, які він виростив у себе на щоках, поки збирав грейпфрукти. В навушниках ненабридливо лунали «Strangers in the Night» Френка Сінатри. Теж доречно. Політ був нічний, Лукас навмисне вибрав саме цей рейс, щоб якомога непомітніше щезнути з Флорі ди. Навряд щоб команда Ора ще й досі стерегла його саме там, але розумна обережність не завадить.

Вони можуть підстерігати його в сестер у Пенсільванії — туди він і не потикнеться. Зате в Каліфорнії вони аж ніяк його не чекають, а він опиниться саме там! І в Стенфорді буде, і поставить вимогу вести далі свої дослідження на синхротроні!

А Пат його оберігатиме.

Гіркий досвід підказував Лукасові, що в цьому світі він не може мати певності. Не можеш вірити навіть власному банківському рахунку: адже твої кредитні картонки залишилися в