І один у полі воїн - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

Шульц трохи відсуває завіску на вікні і крізь щілину в ній дивиться у нічну темряву. Генріх виключає світло.

— Що ви робите! — скрикує Шульц і відступає від вікна.

— Вночі не радять відсувати штори. Нагадую, що серед макі є чудові стрілки, гер Шульц.

Майор сердито засуває завіску.

— Ви збираєтесь цілу ніч не спати? — нарешті не витримує Шульц, помітивши, що годинник на руці Генріха показує вже чверть на третю.

— Ні!

— Чому?

— Саме тому, що ви виявляєте до цього велику зацікавленість, майоре!

Шульц тяжко зітхає і відкидається на спинку сидіння І в цей час у вагоні чується таке знайоме і таке тривожне: «Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку!»

У поїзді, де все завмерло і причаїлося, чути голос диктора:

«Увага! Ескадрилья англо-американської авіації з боку Ла-Маншу перетнула повітряний кордон Франції».

Генріх одягає кашкета, ховає польову сумку на груди під мундир. Він дивиться на Шульца і перехоплює його зосереджений і сторожкий погляд. Очевидно, якась несподівана думка запала в голову майорові, бо очі його починають збуджено блищати.

«Увага! Увага! Ескадрилья тримає напрямок на Діжон. Поїзд зупиняється. Усім вийти з вагонів і залягти обабіч залізниці!» — наказує диктор.

Всі пасажири швидко виходять з своїх купе.

Колеса поїзда скрегочуть, вагон смикає.

Генріх підбігає до виходу і відчуває на своїй шиї гаряче дихання Шульца. Тоді він повертається і відступає вбік:

— Ви старший, вам виходити першому!

— Ви гість!

Незважаючи на серйозність обстановки, Генріха починає розбирати сміх. Схопивши Шульца за руку, він разом з ним стрибає з вагона. Обидва біжать вздовж колії, все ще тримаючись за руки, нога в ногу, потім зсуваються з насипу і залягають у рівчаку, головами один до одного.

Чути гул авіамоторів. Він наростає, збільшується.

Небо вже сіріє, і Генріх підводить голову, щоб поглянути вгору. В цей час його погляд падає на руку Шульца. Вона на кобурі.

— Гер Шульц! Ви, здається, збираєтеся пістолетними пострілами відігнати ворожі бомбардувальники? — в голосі і на обличчі Гольдрінга неприховане глузування.

— Ні, бароне, я збираюся стріляти по вас! — хрипить Шульц і вихоплює з кобури пістолет.

Чути свистіння авіабомб, воно заглушає всі звуки…

Прийшовши ранком до штабу, генерал-майор Толле здивовано глянув на чергового, що, скорботно схиливши голову, простягав йому якусь телеграму.

Генерал спочатку нічого не зрозумів. Лише прочитавши телеграму вдруге, він збагнув її зміст.

«Сьогодні вдосвіта під час нальоту ворожої авіації загинув ваш ад'ютант і мій давній друг майор Шульц щиро співчуваю обер-лейтенант барон фон Гольдрінг».

Толле набожно перехрестився.

Від кінця січня і до початку липня 1943 року берлінське радіо бадьорим голосом диктора передавало майже одні і ті ж повідомлення — про скорочення лінії фронтів, про відступ на зарані підготовані позиції, про залишення з тактичних міркувань того чи іншого населеного пункту на Східному фронті. Ці повідомлення, розраховані на невігласів, не могли приховати правди від таких людей, як генерал Еверс або його вчитель і друг генерал-фельдмаршал Денус. Та не тільки від них! На нарадах у штабах окупаційних армій незмінно підкреслювалося, що події на Східному фронті викликали небувалу активність руху Опору. Для кожного, хто хотів і вмів об'єктивно мислити, було зрозуміло: яким би бадьорим тоном не говорив диктор, як би не словоблудили коментатори і оглядачі, а після трагедії німецької армії на берегах Волги міф про її непереможність було розвіяно, віра в непогрішимість фюрера захиталася.

Ні Денус, ні Еверс не були упереджені проти Гітлера. Коли б наступ його армії і далі розгортався так нестримно, як до розгрому під Москвою чи на берегах Волги, то й вони, забувши про свої образи, про свої колишні побоювання, захоплено вигукували б йому: «Хайль!» — і обожнювали б фюрера. Відкриття Східного фронту їх трохи отверезило, а коли події в Росії обернулися так, як вони й-передбачали ще до війни з Радянським Союзом, обидва прозріли остаточно: фюрер поставив Німеччину на край прірви, в яку вона ось-ось скотиться!

Це було остаточне прозріння, отверезення.

І все ж спроби старого генерал-фельдмаршала створити з вищого командного складу німецької армії якусь організацію своїх однодумців, які активно взялися б за врятування Німеччини від того, хто був найбільшим її лихом, досі наражалися на непереможні труднощі. І справа полягала не тільки в смертельній небезпеці, що, ясна річ, виникала для кожного, хто б погодився вступити в таку організацію. Інші причини примушували навіть противників Гітлера серед вищого командного складу армії ухилятись від активних дій проти нього. Одною з таких причин були вперті посилання на яки_ь переговори гітлерівських представників з урядами Великобританії і Америки, що хоч і затягнулися надовго, та дали вже позитивні наслідки — ось вже два роки, як триває війна на сході, а Другий фронт все ще не відкритий. Проти такого незаперечного факту старий фельдмаршал аргументів не знаходив. Другою причиною була віра в те, що літо 1943 року принесе злам на Східному фронті. Ця віра підтримувалась і офіціальними обіцянками ставки про реванш за Сталінград, і чутками про якусь грандіозну операцію, яку готує генеральний штаб проти Радянської Армії на літо цього року.

Початку цієї операції чекали всі — і прихильники, і навіть недруги фюрера серед вищого командного складу німецької армії. Адже тепер для кожного стало ясно, що теорія бліцкригу провалилася, що війна затягнулася понад усі сподівання, що сили Німеччини тануть. Потрібна була