І один у полі воїн - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

Начальник штабу дивізії, оберст Бушмаєр, прийняв Генріха з тою офіціальною привітністю, яка ні до чого не зобов'язує, проте нагадує про потребу триматися в рамках сугубо ділових.

— Про ваше прибуття нас повідомили, і ми зарані приготували дані, які вам доручено одержати. Але зараз генерал-майора немає в штабі, і вам доведеться зачекати до ранку. Я зараз накажу приготувати для вас кімнату, де ви можете відпочити з дороги.

Довелося пронудьгувати і, по суті, змарнувати цілий день.

Зате другого ранку Генріха сповістили, що генерал-майор Толле вже у себе і може прийняти його рівно о дев'ятій.

У призначений час Генріх доповів генералові про мету свого відрядження:

— Генерал Еверс особисто просив вас…

— Знаю, знаю, — перервав його високий і худий, мов тріска, генерал Толле. — Я вже ознайомився з вашими повноваженнями, гер обер-лейтенант. Ви одержите всі потрібні дані, до кожної гвинтівки включно. Оберст Бушмаєр приготував їх зарані, тільки нас повідомили про потребу це зробити, але я наказав ще раз усе перевірити, звіривши зібрані відомості з тим, що ми маємо в наявності на кожному пункті і на запасних позиціях. Завтра о десятій ранку вам усе буде вручено. А поки погуляйте в нас. Правда, ми не можемо запропонувати вам ані розкішного готелю, ані пристойного кабаре, але повітря в нас чудове — такого не знайдеш ніде.

— Воно нагадує мені Далекий Схід, берег Тихого океану!

— Ви там були? Коли ж ви встигли?

— Доводилося, гер генерал.

— А на Східному фронті, може, теж побували?

— Був і там. Восени сорок першого року.

— Тоді, гер обер-лейтенант, я беру з вас слово, що сьогодні ввечері, після мого повернення з Сен-Назера, ми зустрінемось і ви розкажете все, що знаєте про Східний фронт. Адже моя дивізія і я сам ще не бували там.

— З великою охотою, гер генерал, розповім все, що знаю.

— От і чудесно!.. Прошу! — крикнув генерал у відповідь на стукіт у двері.

Хтось увійшов. Генріх сидів спиною до дверей і не бачив, хто саме.

— Знайомтеся, мій ад'ютант, майор Шульц, а це наш гість — барон фон Гольдрінг, — відрекомендував він один одному офіцерів.

Здивування і страх побачив Генріх на обличчі майора, коли повернувся до нього і привітався.

— Майора Шульца, гер генерал, я знаю вже давно. Ми з ним друзі. Адже так, гер Шульц?

— Цілком справедливо!

— Тоді повечеряємо сьогодні втрьох і влаштуємо вечір спогадів з майором про Східній фронт.

— Мої спогади будуть надто блідими перед тим, що зможе розказати гер обер-лейтенант фон Гольдрінг! Адже він довгі роки жив в Росії, знає цю країну.

— Ви і в Росії жили, бароне? — зацікавився генерал. — Тоді я ще з більшим нетерпінням чекатиму вечора… Отже, я їду. Ви, гер Шульц, цілий день вільні. Сподіваюсь, ви розважите нашого гостя і подбаєте, щоб він не занудився до вечора. Якщо буде потрібно, можете розраховувати на мою особисту машину, оскільки я поїду штабною.

Генріх і Шульц вийшли з кабінету генерала.

— Зайдемо до мене! — запропонував Шульц, вказуючи на двері навпроти входу до кабінету генерала.

Сівши один проти одного, Шульц і Гольдрінг довго мовчали.

— Здається, гер Шульц, ви недуже раді нашій зустрічі? — першим перервав мовчанку Генріх. — А той здивований погляд, яким ви мене зустріли в кабінеті вашого начальника, свідчить про те, що ви сподівалися зустріти мене хіба що на тому світі?

— Не розумію вас, фон Гольдрінг!

— Ви, гер Шульц, довгий час працювали в розвідці і знаєте, що донос на якусь особу, як правило, закінчується перевіркою в гестапо, звідти ж мало хто потрапляє на світ божий. Отже, ви мали надію, що я вже покійник і, сподіваюся, молилися за упокій моєї душі?

— Ви, як і раніше, говорите двозначно і загадками, бароне!

— Помиляєтесь, бо я зовсім не збираюся грати з вами в піжмурки, Шульц! Ви порушили слово офіцера, нашу умову на Східному фронті! Я приїхав сказати вам, що так само порушу свою обіцянку і оцю фотографію генерала Даніеля — ви пізнаєте її? — негайно ж передам куди слід.

— Я не порушив умови! — глухо сказав Шульц.

— А донос з Монтефлер до гестапо в Сан-Ремі хто писав? А донос до штабу корпусу в Ліон? — навмання додав Генріх. — Гадаєте, я не знаю? Я сам напросився у командира нашої дивізії в це відрядження, щоб мати приємність побачити майора Шульца перед тим, як відрядити його в гестапо. Згодьтеся, що це лише зовсім незначна компенсація за ті, правда, невеличкі неприємності, яких я через вас зазнав під час перевірки доносів… Але тепер вони обернуться проти вас. Адже кожній дитині зрозуміло: ви весь час прагнули ліквідувати мене, щоб замести сліди своїх власних злочинів.

— Чого ви від мене хочете? — прохрипів Шульц.

— Від вас особисто нічого! Хай вашою дальшою долею клопочеться гестапо.

Шульц мовчав. Зігнувшись, піднявши плечі, вчепившись пальцями рук у свої коліна, він нагадував звіра, що приготувався зробити стрибок на жертву і зважує, чи вистачить у нього сил її подужати.

– Ну, здається, все ясно. Не смію більше надокучати вам, гер Шульц!

Генріх підвівся і попрямував до дверей.

— Гольдрінг! — крикнув, схопившись на ноги, Шульц.

Він стояв, заклавши руки в кишені, насуплений і лютий.

— Ви щось маєте сказати мені, майоре?

— Я хочу попередити: перше, ніж я потраплю до гестапо, ваша душа буде в пеклі! — голос Шульца хрипів, ніби після кількаденного перепою.

Гольдрінг швидкими кроками наблизився до майора. Той затиснув пістолет