Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко

вподоби Підкові, бо він був дуже рухливий та завзятий і не знав, куди подіти свою силу, що, як казали народні перекази, була така велика, що він розгинав руками підкови, від чого й прозваний був на Січі Підковою. Проте, розуміючи, що без збройної сили досягти господарства неможливо, Підкова звернувся за поміччю до січового товариства. Запорожці шанували Підкову, бо він щасливо водив їх після Самійла Кішки на море, і, знаючи, що у Молдаві трапляється добра пожива, обміркували Підковину справу на військовій раді і рішили допомогти йому сісти на Молдавське господарство.

Зараз після того Підкова з посланцями вирушив на Україну збирати там козаків та шляхту до походу, а через якийсь час кошовий отаман Шах, побратим Підкови, з шістьма сотнями запорозьких вершників вирушив на Україну, сполучився з Підковою на Поділлі, на Прибитім шляху.

Як тільки після того Підкова перейшов за Дністер, у Сороках до нього прилучилися молдавські повстанці і проголосили його господарем Молдави. Господар молдавський Петрило не хотів уступитися з свого місця без змагання і вийшов з військом проти Підкови; та козаки його військо погромили, і Підкова урочисто в’їхав у Ясси, столицю Молдави.

Ставши господарем, Підкова послав до короля посланців просити, щоб Молдаву було прийнято під польську зверхність, та з того нічого не вийшло; роздратований походами Богданка та Підкови, турецький султан послав на Дунай велике турецьке військо і навіть погрожував війною самій Польщі за те, що її підданці чинять напади на підвладні султанові землі. Польща не сміла воювати з наймогутнішою у ті часи державою — Туреччиною, і король Стефан Баторій прислав до Підкови гінця з наказом негайно вийти з Молдави і не дратувати султана.

Підкова скорився і вийшов з Молдави на Україну, та султан на тому не заспокоївся, а вимагав од Баторія голови Підкови, і король, страхаючись війни з турками, викликав Підкову до себе, запевняючи своєю ласкою, коли ж Підкова, повіривши, прибув до Львова, його зрадливо було схоплено й у присутності султанського посланця року 1578 покарано на смерть.

Про Івана Підкову не збереглося народних дум, є лише згадки про нього у піснях, що здаються не щиро народними, наприклад (збірка Максимовича):

А в городі да у Львові зашуміли верби:

Козак-бурлак вбитий лежить — Серпяга то

мертвий.

Ой, у городі да у Львові задзвонили дзвони:

Козак-бурлак вбитий лежить, правлять

похорони.

А в городі у Каневі да й заголосили,

Що Серпягу у могилу тихо положили.

Ой, Серпягу положили да і заховали;

Да помин по Україні, помин відправляли.

Проте видно, що слава Підкови на Запорожжі була велика, бо за його смерть запорожці довго помщалися й на турках, і на поляках. Можна сказати, що зрадлива страта поляками гетьмана Підкови була першою іскрою ворожнечі між козаками й поляками, і та іскра через кілька десятків літ спалахнула великим полум’ям пожежі.

Як тільки до запорожців дійшла звістка про те, що Підкову зрадливо стято, вони, обравши свого кошового отамана Шаха гетьманом, зараз же на поході з Молдави, помщаючись за Підкову, поруйнували чимало маєтків польської шляхти, а після того аж тричі у роках 1579-1581 ходили на Молдаву, наставляючи там своїх господарів.

Історія не дає звісток, чи воювали запорожці за часів Шаха з татарами і чи виходили на Чорне море, а треба догадуватись, що було й того й другого, бо відомо, що Шах поновляв на острові Хортиці городки Вишневецького, а це дає вказівки на широкі його заміри.

БАТОРІЄВІ ОДМІНИ В УСТРОЇ КОЗАЧЧИНИ

Трирічні походи запорожців на Молдаву та зачіпки з турками й татарами дуже турбували короля Стефана Баторія, бо у перші роки свого королювання він воював на півночі з непокірливими гданськими німцями та з Москвою і через те мусив жити з татарами та турками у злагоді.

Щоб заспокоїти султана, він не обмежився лише карою на Підкову, а наказав князю Острозькому йти на Запорожжя разом з татарським ханом і розігнати запорожців з Січі, а хто буде змагатись, того карати смертю.

Далі він наказав усім старостам по пограниччю, щоб не продавали запорожцям оливи, селітри і ніякого іншого військового припасу, свій же попередній універсал, даний за гетьмана Богдан-ка, він обернув так, начеб той універсал був наданий тільки тому козацькому війську, що пробувало на Україні, себто городовим козакам, хоч справді універсал звертався до козаків запорозьких.

Та тільки легко було наказувати, та не так легко було зробити. Князь Острозький не мав війська, щоб іти на Запорожжя, та не мав до того й охоти; од ханського ж війська запорожці й самі вміли оборонитися. Ловити запорожців по степах Дикого поля, як звали поляки запорозькі степи, та у Великому Лузі було однаково, що ловити вітра в полі. Та й сам Стефан Баторій не мав на мислі зовсім знищувати козацтво, бо й у війні з Московщиною козаки були дуже корисні полякам і на випадок війни з турками козаки теж були дуже потрібні. Він тільки хотів прибрати козацтво до своїх рук, щоб направляти його на тих, кого на ту добу мав за ворога, а не виключно на бусурманів.

З такою метою року 1581 Баторій звелів князю Михайлу Виш-невецькому скласти з тих козаків, що найбільше вислужилися у московській війні, полк у 600 душ. Сим козакам він постановив бути вільними від всяких податків, мати право на власність і за те служити оружно короні польській з власним конем, одежею і зброєю. За службу козакам мало виплачуватись жалування, а судити козаків ніхто не мав права, окрім їхнього старшого, призначеного короною. Осідком козаччини було призначено Трахтеми-рів, де стояв стародавній Зарубський монастир, а при тому монастирі уряжений був шпиталь для покалічених козаків.

Одібравши 600 козаків, Вишневецький звелів записати їх у реєстр, призначив до них старшим Яна Оришовського, всім же козакам, що лишилися поза реєстром, звелено було розійтися до своїх осель і до своїх панів, на Низ же, себто на Запорожжя, ні в якому разі не ходити.

Ця Баторієва одміна в устрої козаччини мала великий вплив на дальше її життя й розвиток. Давши права невеликій частині козаків, вона всіх решту лишила без жодних прав, поклавши тим початок непорозуміння між козаками реєстровими й нереєстровими. Опріч того, вона викликала незадоволення між великою силою безправних козаків, які з того часу почали домагатися побільшення козацького реєстру, бо, зрозуміло, що ніхто з козаків не хотів повертатися до панів, а всякий хотів придбати права реєстрового козацтва.

З першого часу протест козацької маси виявився у тому, що, рятуючись од