Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко

Одбившись од турків, запорожці пішли понад лиманом угору, маючи на мислі сполучатися з своїм комонним полком, а тут знову лихо: з степу набігло чимало татар і почали закидати їх стрілами, а з лиману знову-таки били з гармат турки.

Тяжко довелося запорожцям одбиватися аж до ночі, коли ж стемніло, вони повернулися до своїх чайок, поскладали на них поранених товаришів і, спустивши чайки на воду, почали потайно обминати турецькі галери. Та й на цей раз не пощастило запорожцям: більшу частину військових чайок половили і, побивши чимало товариства, побрали останніх у неволю. Тільки вісім чайок із Зборовським врятувалися і піднялися до устя Бугу, де й сполучилися з комонним військом, яке нічого не знало про пригоди свого невдалого гетьмана.

Деякий час Зборовський шукав тут молдавських посланців, та, не знайшовши нікого, мусив врешті йти понад Бугом на Україну, тяжко бідуючи з безхліб’я. Незадоволені своїм гетьманом, що погубив багато товариства, запорожці скинули Зборовського з гетьманства і, обідрані та голодні, пішли на Січ; Зборовського ж за наказом короля у 1584 році було схоплено, привезено до Кракова і там покарано на смерть за те, що збентежив Туреччину.

Розраївшись зі Зборовським і повернувшись до Січі, запорожці зараз же обрали гетьманом Богдана Микошинського і, посідавши на чайки, попливли у лиман ловити турецькі галери та визволяти товаришів з неволі. На цей раз похід козаків був далеко щасливіший, і вони, застукавши турецький флот біля Очакова, напали на нього зовсім несподівано і, добувши майже всі галери штурмом, повизволяли товаришів, а самі галери попалили.

З походу Богдана Микошинського бачимо, що Аслам-Кер-мень, стоячи на острові Тавані, не міг забезпечити турків од козацьких походів на лимани та Чорне море. Запорожці вміли обминути його у темні ночі. Далеко трудніше було повертатися запорожцям з походів, бо турки вже знали про них і підстерігали по всіх дніпрових протоках. Іноді, щоб вернутись на Січ, запорожцям доводилося пробиватися крізь турків силою і теряти частину товариства, іноді вони витягали чайки на берег, переносили їх на плечах, обминаючи Аслам-город суходолом, а часом було й так, що доводилося топити свої чайки нижче Аслам-города і йти на Січ пішки, кидаючи у Дніпр чимало важкої здобичі.

Після нападу Богдана Микошинського турецький султан того ж таки 1584 року, поскаржившись у листі королю, що запорожці попалили його галери, вимагав, щоб той приборкав козаків.

Щоб заспокоїти султана, Стефан Баторій другого року (1585) послав на Січ шляхтича Глембицького, щоб угамував запорожців, а непокірливих привів на волость, та запорожці пустили того посланця «у Дніпр води пити», себто втопили, самі ж того ж таки року аж двічі ходили на татар степами.

Останні походи відбулися вже під проводом князя Михайла Ружинського, бо Микошинський, через те що допустив утопити королівського посланця, мусив уступитися з гетьманства. Перший похід Ружинського був під Перекоп, а другий — на річки Кальміус та Берду. З тих походів запорожці пригнали до Січі 40 000 татарських коней. Від часу тих походів запорожці й почали мати землі по річках Кальміусу та Берді за свої.

Щоб помститися за останні козацькі напади, кримський хан року 1586 вийшов з Криму, щоб напасти на Україну, і дійшов з ордою до перевозу через Дніпр, що на Таволжанському острові, та

запорожці поспіли заступити татарам той перевіз і не пустили їх на правий берег Дніпра — тих же, що спромоглися перекинутись через Дніпр, побили або потопили.

Року 1587 запорожці набігли на Очаків і, вирізавши турків у передмісті, поробили там драбини та по тих драбинах вдерлися вночі й у самий Очаківський замок і побили й там бусурманів. Визволивши при цьому з неволі чимало земляків та обважившись здобиччю, козаки щасливо повернулися на Січ.

Гаврило Голубок. Стародавній малюнок Року 1588 частина за-

(Істор. Укр. М. Грушевського) порожців з ватажком Га

врилом Голубком вибралася походом на Волощину, але господар дістав поміч од турків і виступив козакам назустріч. У битві під Бичиною Голубка було вбито, запорожці ж повернулися на Січ.

Друга частина запорожців на тридцяти чайках виходила того ж року у Чорне море і, привернувши до Криму, недалеко від Козлова, пошарпала його околиці і щасливо повернулася до Дніпра, захопивши ще по дорозі кілька турецьких кораблів з крамом. Таких крамарських кораблів запорожці у ті часи, треба гадати, захоплювали чимало, бо тогочасна дума говорить про це як про річ звичайну:

Ой, сидить козак на демені,

Він деменом повертає І на Чорне море поглядає:

Ой, пливе судно одним одно,

В йому турчин сидить з туркенею,

А туркеня сидить, вона не гуляє —

Шовковий рушник вишиває:

Ой, кому цей рушник буде —

Ой, чи турчину, чи татарину,

Ой, чи козакові молодому?

Ой, це буде кошовому молодому.

Року 1589 запорожці знову виходили у море під проводом кошового отамана Кулаги. Наблизившись до города Козлова і угледівши біля нього кілька турецьких, риштованих гарматами галер, діждали у морі ночі, а як стало темно, атакували ті галери, побили турків і, визволивши невольників, попрорубували галерам днища і пустили їх на дно. Управившись з галерами, Кулага пристав до Козлова і пустив козаків грабувати базарні крамниці. Це було зроблено необачно, бо, поки запорожці упоралися з крамницями, козловський калга Феті-Гірей зібрав узброєних татар і кинувся на запорожців, побиваючи їхні розрізнені купи.

Кулага завзято рубався, та козаки не встигли згуртуватися до нього, і татари його вбили, а кілька десятків запорожців захопили у бранці. Останні запорожці, одбившись од татар, посідали на чайки і виїхали в море. Там вони обрали собі отамана Лободу і, пограбувавши під його проводом Білгород (Акерман) на Дністрі, повернулися на Запорожжя.

У всіх перелічених походах останніх років брали участь разом з запорожцями й городові українські козаки. Од реформи Стефана Баторія 1589 року лишилися тільки права козаччини, від обмежень же не лишилося й сліду. Реєстри городових козаків не поновлялися і жалування козакам не платилося, а через те всякий козак звав себе реєстровим, аби не платити податків і не підлягати панові. Городові козаки, як і до реформи, літували на Січі і ходили разом з запорожцями у походи і навпаки: багато запорозьких бурлак виходили на зиму («вилежувати зиму», як казали запорожці) до українських городів, і таким чином певного поділу