Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко

Візьміть Байду добре в руки,

На гак ребром зачепіте! —

Ой, висить Байда та й не день, не два. Не одну нічку, та не годиночку.

Ой, висить Байда, та й гадає,

Та на свого джуру поглядає,

Та на свого джуру молодого І на свого коня вороного.

— Ой джуро мій молодесенький! Подай мені лучок та тугесенький, Подай мені тугий лучок!

І стрілочок цілий пучок!

Ой, бачу я три голубочки,

Хочу я вбити для його дочки. —

Ой як стрілив — царя вцілив,

А царицю в потилицю,

Його доньку в головоньку.

— Ото ж тобі, царю,

За Байдину кару!

Життя Байди Вишневецького та його походи й боротьба з бусурманами лишили по собі чималий слід на Україні й на Запорожжі. Він одсунув татарські кочовища од Дніпра на схід та захід .і тим полегшив становище запорозького козацтва і зносини його з Україною. Про запорожців як про побідників татар пішла чутка по всіх сусідніх землях, і сусідні державці почали рахуватися з ними, як з визначною військовою силою, яку бажано мати на своєму боці. Козацтво й само підвищилося у своїх очах, на Україні ж почали прославляти козаків як оборонців народного життя, і замість невольницьких плачів та жалів на татарську руїну по Україні почали лунати вже й бадьорі пісні про козаків-побідників, як-от пісня про козака Голоту:

І

Ой, на полі та й на Килиїмськім,

На шляху битому ординськім,

Ой, там гуляв, гуляв козак Голота.

Не боїться ні огня, ні меча, ні третього —

болота.

Правда, на козакові шати дорогії —

Три семирязі лихії:

Одна недобра, друга негожа,

А третя й на хлів не схожа.

А ще, правда, на козакові постоли в’язові,

А унучі китайчані —

Щирі жіноцькі рядняні;

Правда, на козакові шапка-бирка:

Зверху дірка, травою пошита,

А вітром підбита,

Куди віє, туди й провіває,

Козака молодого прохолоджає.

II

То гуляє козак Голота, погуляє;

Ні города, ні села не займає, —

На город Килію поглядає.

У городі Килії татарин сидить бородатий,

По горницях походжає,

До татарки словами промовляє:

«Татарко, татарко!

Ой, чи ти думаєш те, що я думаю!

Ой, чи ти бачиш те, що я бачу?»

Каже: «Татарине, ой, сідий, бородатий!

Я тільки бачу, що ти передо мною по по горницях проходжаєш,

А не знаю, що ти думаєш та гадаєш».

Каже: «Татарко!

Я те бачу: в чистім полі не орел літає,

То козак Голота добрим конем гуляє.

Я його хочу живцем у руки взяти Та в город Килію запродати,

Іще ж ним перед великими панами-башами

вихваляти, За його много червоних, не лічачи, брати, Дорогії сукна, не мірячи, пощитати».

III

То теє промовляє, — дороге плаття надіває, Чоботи обуває,

Шлик бархатний на свою голову надіває На коня сідає

Безпечно за козаком Голотою ганяє,

А козаченько оглядається І карбачем одбивається.

То вже ж той козак Голота добре козачий

звичай знає, Ой, на татарина скрива, як вовк, поглядає. Каже: «Татарине, татарине!

На віщо ж ти важиш:

Чи на свою ясненькую зброю,

Чи на свого коня вороного,

Чи на себе, татарюгу старого?»

«Я, — каже, — важу на мою ясненькую зброю, А ще лучче — на мого коня вороного,

А ще лучче — на себе, татарюгу старого.

Я тебе хочу живцем у руки взяти,

В город Килію запродати.

Перед великими панами-башами вихваляти І много червоних, не лічачи, набрати.

Дорогії сукна, не мірячи, пощитати».

То козак Голота добре звичай козацький знає. Ой, на татарина скрива, як вовк, поглядає. «Ой, — каже, — татарине, ой, сідай же ти,

бородатий! Либонь, же ти на розум небагатий:

Ще ти козака у руки не взяв,

А вже козакові віри доняв,

А вже за його й гроші пощитав.

А ще ж ти між козаками не бував,

Козацької каші не їдав І козацьких звичаїв не знаєш».

А татарин його озирає,

З його насміхає:

«Ой, ти, — каже, — козаче, козаче нетяго! Звідкіля ти розуму набрався,

Що вельми одіжно убрався?

Ой, на що ж ти уповаєш?

Чи на свою шапку-бирку,

Що травою шита,

Вітром підбита,

А зверху дірка?

Чи на свої постоли боброві,

Що шовкові волоки —

В односталь з валу?

Чи на свою сермягу семилатную?»

«Ой татарюга старий, бородатий,

Що твоя одежа зможе?

Ще побачим, кому Бог поможе».

IV

Ой, на полі та й на Килиїмськім,

На шляху битім ординськім,

То не ясний сокіл літає —

То козак Голота, сердешний, добрим конем

гуляє.

Ой, став татарин ік йому приїжджати,

Став тугого лука напинати,

Сердешного козака Голоту стріляти-рубати,

То козак Голота нагайкою стріли одбиває. Ой, на татарина скрива, як вовк, поглядає. «Ой ти, татарин старий, бородатий,

Да на розум небагатий!

Ти між козаками не бував,

І козацької каші не їдав,

І козацьких жартів не знаєш...

Десь у мене був з кулями гаман, —

Я ж тобі гостинця дам».

Як став йому гостинці посилати,

Став татарин із коня похиляти.

«Ой ти, татарин старий, бородатий,

Да на розум небагатий!

Ще ти мене не піймав,

Да вже в город Килію запродав І срібнії за мене гроші побрав!

От тепер твого одного коня вороного Поведу до шинкарки пропивати А другим твоїм конем вороним По городу Килії гуляти, —

Запорожці на морі

Ой, гуляти, гуляти, гуляти Да єдиного Бога споминати!»

V

Тоді козак добре дбав Чоботи татарські істягав На свої козацькі ноги обував;

Жупан татарський істягав На свої козацькі плечі надівав;

Бархатний шлик підіймав,

На свою козацьку голову надівав;

На коня татарського сідає,

Поле килиїмське вихваляє:

«Ой поле, — каже, — поле килиїмське! Скільки я на тобі гуляв,

Да такої здобичі не здобував!

Бодай же ти літо й зиму зеленіло,

Як ти мене при нещасливій годині сподобило! Дай же, Боже, щоб козаки пили та гуляли, Хороші мислі мали Од мене більшу здобич брали І ворогів під ноги топтали!»

САМІЙЛО КІШКА

(перше гетьманування)

Скоро після смерті Вишневецького-Байди на Запорожжі з’являється оспіваний в народній думі гетьман Самійло Кішка. Родом Кішка був з Канева, козакувати почав, певно, біля року 1550, у добу тяжких обставин козацького життя, під час же війни та походів Вишневецького він набув собі великого войовничого хисту та завзяття. Ставши гетьманом, він завзявся доробити те, що не вдалося Вишневецькому, а саме: відкрити запорожцям шлях на море. Вишневецький зруйнував Аслам-город, що заступав запорожцям шлях до моря, та,