Безслідний Лукас - Павло Архипович Загребельний

— Містер Лукас, — прошавкотів з свого кутка невидимий Ор, — ви однозначно хотіли приспати нашу пильність. Але ми були на сторожі.

Найбільшою пильністю володіють нікчеми, — подумав Лукас. — Це їхня зброя і гордість. Його дратувало м’ясисте обличчя Олсона, що затуляло весь простір. Ї ні відвернутися, ні доплюнути до нього. Хіба що заплющити очі, щоб не бачити. У них з Ором і не обличчя, а щось ніби те, з чого щойно зняли штани.

Хантер був у своєму стилі.

— Одні ганяються за нейтронами, інші — за нейронами, — загиготів він, — коли ми достатньо організовані, щоб приборкати Лівію або Нікарагуа, то невже не справимося з невизнаним генієм?

Цей дохляк і собі підпрягається! Теоретик тупості містера Ора. Найманий ловець слабодухих. Його вони не впіймають ніколи! їм здається, що він у їхніх руках, та то тільки здається!

— Американські патріоти не можуть допустити, щоб найвищі розумові досягнення нації діставалися червоним, — подав голос Ор. — А ми однозначно виконуємо волю патріотів.

Лукас волів би не чути цих голосів, не розрізняти слів. Наперед відомо, що скажуть ці нікчеми. Хто вони для нього і для світу? Щоб хоч трохи порятуватися від нудного дзижчання голосів Ора і Хантера, він спробував бавитися словами, розщеплювати їх, мов атомне ядро, на складові частини і втішаючись несподіваними наслідками: зло-вжи-вання, лихо-манить, гра-бування… Хантер негайно підпрігся до Ора.

— Містер Лукас! У вас ще щось є в голові. Ви чули, що сказав Горбачов? Він заявив, що руські дадуть на американську програму СОІ несинхронну відповідь. Ви розумієте, що це означає? Вони вже сьогодні відчувають розумову перевагу над нами, їхня нова гігантська ракета — підтвердження цього. А ви з своєю благодійницькою теорією ощасливити все людство додатковими порціями розуму — свідомо чи несвідомо — хотіли б ще побільшити розумовий потенціал комуністів?

Лукас мовчав. Чому б мав відповідати щось цим покидькам? Грався в пам’яті популярною пісенькою Брюса Спрінгстїна: «Гордість вернулася, вона народилась в Америці… гордість вернулась… вернулась… вона…».

— Я завжди казав, що це чоловік червоних однозначно, — прорипів містер Ор. — Доктор Олсон, ви готові?

— Про що мова, доктор Ор! — догідливо похихикав американський доктор Менгеле. — Я вже обробив це м’ясо всіма потрібними препаратами і довів його до стану майже ідеального. Можна вштрикнути трохи пентоталу, і ми витягнемо з цього мозку все, що там може бути.

— Там буде тільки впертість, однозначно, — невдоволено заявив Ор.

— Тоді ми могли б прочистити цей упертий мозок амфетаміном.

— Щоб почути очевидні істини? — подав голос Хантер. — Доктор Олсон, ми вас не впізнаємо. Правда ж, доктор Ор?

— Ви можете діяти однозначно, доктор Олсон, — жаб’ячим голосом озвався Ор.

— Я хотів нагадати вам про восьму поправку до конституції, — несміливо промовив Олсон, зникаючи з поля зору Лукаса.

— А яка поправка забезпечує обороноздатність Сполучених Штатів на достатньому рівні? — поцікавився з свого кутка Хантер. — Доктор Олсон, я вас не впізнаю! Може, вас стримує та обставина, що містер Лукас переспав з місіс Олсон. Але хто ж з нею не спав! Окрім того, для самого містера Лукаса це був тільки’епізод, до того ж неприємний. Так що забудьте про чарівну місіс Олсон і подбайте про належний рівень нашої оборони. Ми повинні зломити цього геніального ідіота!

— Доктор Ор, — голос Олсона боягузливо дрижав і вібрував, — майте на увазі, що анектін — препарат надзвичайно небезпечний. Найменша помилка в дозуванні — і наслідки незворотні. Я не можу взяти на себе всю відповідальність, доктор Ор.

— А ви й не беріть, — сказав той, — ви однозначно дійте!

Укола Лукас не відчув, але десь за тридцять-сорок секунд в нього почали дерев’яніти пальці рук і ніг, параліч охопив м’язи очей, шиї, грудної клітки, втратила свою еластичність діафрагма, стало тяжко дихати, а тоді дихання й зовсім урвалося. Лукас потопав. Повітря в легенях уже не було, серце зупинялося, він гинув, умирав, він був у Тускарорі, у всіх найглибших западинах світового океану, на самому дні, мільйоннотонний тягар розчавлював його тіло, а свідомість жила, діяла, стала ще чутливішою, гострішою, вібрувала від щонайменшого доторку, дотику, слова, звуку.

Ор опинився поруч (як він міг проникнути в Тускарору?), голос його бив Лукасові в вуха велетенськими молотами.

— Ви однозначно підпишете угоду з фондом! Яке йому діло до всього, коли він тоне?

— І передасте фондові виключні права на всі свої розробки!

В Америці діти довідуються, як убивати людей, ще до того, як навчаються читати. Цей чоловік вбиває, мабуть, з пелюшок!

— Нам потрібна ваша однозначна згода!

«Які нам сни присняться після смерті, коли позбудемось земних суєт?» Він хотів умерти. Хоч би вже швидше. Мука була нестерпна.

— Відповідайте однозначно! — кричав Ор, а Лукасові било в. вуха тисячотонними молотами: «…дайте!..дайте!..дайте!».

Він не повірив, коли глибини випустили його з свинцевих стисків смерті і він виринув у життя. Навіть червона мармиза Олсона здавалася видовищем набагато привабливішим, ніж те, що він щойно бачив, а бачив Лукас власну смерть.

— Прекрасний американський препарат! — захоплено вигукнув Олсон. — Зверніть увагу, як точно він діє! По ньому можна звіряти хронометри.

— Не бачу, чим тут захоплюватися, — невдоволено буркнув Ор. — Наш так званий учений однозначно мовчить.

— І слід зауважити — мовчить безплатно! — зареготав Хантер. — Містер Лукас, нащо вам ця гра? Ми живемо в світі, де все вирішили до нас. Перший хід зробили без нашої участі. Нам просто доводиться догравати партію. Повірте: ми діємо для вашого блага. Я казав вам про це вже не раз і не двічі.

Лукас мовчав. Всі вони діють для блага. Уряд бреше для блага свого народу. Генерали поливають напалмом в’єтнамців для їхнього блага. В Ліверморі конструюють пекельні знаряддя вбивства для блага всього світу. І все інше, не менш брехливе, урочисте і фальшиве, теж для блага, для блага, для блага.

— Доктор Олсон, —