"Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький

— Ви будете виловлювати ворогів Німеччини і знищуватимете їх своїми руками! Гестапівська тюрма щодня ставить їх до стіни. Ви матимете право ім'ям фюрера розстрілювати їх! А вам за це — нагорода і слава!..

Кравцов зробив довгу паузу. Він бачив, що першої мети досягнуто — хлопці не на жарт перелякані. Звідки б вони не потрапили в це місто, все одно це хлопці радянські, і те, що вони зараз дізналися, не могло не викликати в них страху.

— Так от, зараз кожен з вас повинен вирішити, — вів далі Кравцов, — боягуз він чи хоробрий солдат Німеччини. З хоробрих зараз же, отут, буде створена спеціальна зондеркоманда при гестапо, і вона перейде в розпорядження штурмбанфюрера Грюнвейса… — Кравцов шанобливо вказав на гестапівця, що сидів поруч. — Працювати з ним — велика честь. Не було ще випадку, щоб комуністи й інші вороги Німеччини живими виривалися з його рук. Втім, він сам скаже зараз вам кілька слів.

Грюнвейс ліниво підвівся і, обвівши хлопців свинцевим поглядом, сказав:

— По-моєму, все досить ясно з промови пана Конопльова. Він сказав добре, я б так не зумів. Я спеціаліст не промови виголошувати, а вибивати дух з різної червоної наволочі.— Він говорив досить добре по-російськи, рівним і навіть приємним бархатистим голосом. — Для мене нема більшої насолоди, як взяти на мушку яку-небудь червону потилицю, натиснути гашетку і влаштувати фонтан з мозків. — Він посміхнувся. — Дуже приємно чути, як виють ці червоні собаки, коли ми вибиваємо з них зізнання, чи бачити, як вони корчаться, коли однієї кулі їм не вистачило і коли ти їм ставиш останню свинцеву крапку. А комуністи, між іншим, нахапали добра. То знайте, все це ваше! У мене є орли, які на цьому нажили багатство, будинки собі в Німеччині купують. — Він знову посміхнувся, і тут же посмішку ніби здуло з його обличчя. — Звичайно, є чистоплюї і різні ублюдки, котрі від нас одвертають свої бліді пики: брудна, мовляв, робота, руки, мовляв, у крові. Плюньте і розітріть чоботом, отак. — Він харкнув собі під ноги, розтер плювок підошвою і викинув уперед свої волохаті руки. — Дивіться! Руки чисті! Кров комуністів відмивається начисто навіть без мила. Не бійтесь, я навчу вас, як акуратно продирявлювати потилиці й мити руки. І знайте, у фюрера ми — перші герої. Перемога — це мертвий ворог, і ми цю перемогу робимо щодня. Роботи всім вам вистачить.

Грюнвейс сів і сказав Кравцову, щоб той почав записувати бажаючих вступити в зондеркоманду. Ще раніше Кравцов переконав Клейнера, що вступ хлопців до команди має бути добровільним, щоб сильнішим було в них почуття відповідальності за зроблений крок.

Кравцов бачив, що хлопці буквально в паніці. Вони тихо перемовлялися. У багатьох обличчя стали білі мов папір, очі розширені.

Кравцов постукав олівцем по столу.

— Увага! Хто згоден вступити в зондеркоманду, встати!

Хлопці завмерли. Ніхто не підводився. Минула, може, ціла хвилина, ніхто не вставав.

— Ну? — Грюнвейс, дивлячись у зал, ударив кулаком по столу.

І тоді підвівся хлопець, який сидів у першому ряду. Кравцов знав, що він професіональний карний злочинець, злодій, а тепер заводіяка серед цієї ватаги хлопців. Це був не хто інший, як той самий Анатолій, що крутився біля німецького інженера Хормана, поки його не вижив звідти Савушкін. Після спроби пограбувати Хормана він просидів два тижні в тюрмі, але потім був звільнений і тинявся по місту.

— У мене запитання, — швидко сказав він, явно боячись, що його вставання буде зрозуміло неправильно. — А хто в цю команду не ніде, що тому буде?

— Відправимо працювати в Німеччину, — голосно промовив Кравцов.

— Тоді все це треба обміркувати добре, — розсудливо сказав Анатолій і облизнув губи. — Справа ж он яка важлива. Ми просимо дати нам час до ранку; треба подумати, щоб від усієї душі вирішити.

— Правильно!

— Треба подумати!

— Це не жарт! — закричали хлопці.

Кравцов подивився на Грюнвейса. Той знизав плечима і буркнув:

— Біс з ними, хай подумають.

— Добре, — сказав Кравцов. — Даємо вам строк до ранку. Завтра о восьмій нуль-нуль усім з'явитися сюди. І хай ніхто не здумає вислизнути! Потім доведеться пошкодувати. Ви вільні. Розійдись!

Хлопці, штовхаючись, ринули до дверей, і зал швидко спустів.

— Ну, що ви скажете? — звернувся Кравцов до Грюнвейса.

Грюнвейс, не зволивши відповісти, підвівся і вийшов із залу.

Кравцов навмисне затримався хвилин на десять. Коли він вийшов, на ґанку спинив його Анатолій; віддалік, ховаючись за колонами церковної загорожі, юрмилися ще хлопці.

— Є розмова, — з погрозою в голосі сказав Анатолій і відтис Кравцова в нішу, де була каса. — Ти що ж це, шкуро, задумав а нами, га? Патякав, патякав, а тепер штовхаєш на мокре діло?

— Я сам про це не знав, — тихо відповів Кравцов.

— Брешеш, шкуро! — блискаючи білками, прошипів Анатолій. — Думаєш сунути нас під п'ятдесят восьму, а сам утекти з награбованим золотом? Думаєш, гад, ми нічого про тебе не знаємо? Завтра ти побачиш, скільки дурнів сюди прийде. Про решту забудь! А якщо на кого капнеш або під монастир підведеш, кров'ю своєю умиєшся. Зрозумів?

З-за рогу клубу вийшли два солдати, які несли на палиці польовий термос. Побачивши їх, Анатолій зробив ледь помітний рух, і в руках у нього блиснула фінка.

— Тільки писни — дух випущу, — тихо промовив він. — Сам загину, але й тебе, шкуро, порішу.

Солдати перейшли через вулицю й зникли за рогом перехрестя.

— Знай, ти в мене на засічці,— сказав Анатолій, сунув фінку за пазуху й поволі, перевальцем пішов до церкви.

Кравцов дивився йому вслід і щиро бажав йому повести за собою якомога більше хлопців…

Наступного дня вранці до клубу з'явилося тільки двоє, ї ті, як