"Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький

— Глядіть, Конопльов! Ви самі за цю справу взялися. Пам'ятайте про це.

— Я пам'ятаю, пане оберштурмбанфюрер. Користуючись нагодою, я хотів би одержати вашу санкцію на мій план проведення першого збору загону. Я хочу запросити на цей збір штурмбанфюрера Грюнвейса. Адже загін піде в його розпорядження. То хай хлопці зразу познайомляться з своїм начальником.

— Коли збір?

— Післязавтра в клубі. О дванадцятій нуль-нуль.

— Добре. Я накажу Грюнвейсу бути на зборі. Що ще?

— Мабуть, усе. Збір відкрию я, а потім кермо влади передам Грюнвейсу.

— Добре. Але відповідаєте за все ви!

Кравцов нахилив голову.

— Можна йти?..

Кравцов ішов на явочну зустріч з Бабакіним. Передчасно стемніло. Із заходу на місто насунулись чорні грозові хмари, охопивши півнеба. Вологе повітря здригалося від поки ще далеких перекотів грому. Сплески блискавок були дедалі яскравіші й частіші. Кравцов неспокійно позирав на небо. Як на зло, цю зустріч вони умовились провести за містом, біля ріки. Гроза мовби йшла слідом за Кравцовим, і, коли він наблизився до річки, через усе небо шмагонула біла блискавка і небо тріснуло з оглушливим ревом. У цей час Кравцов побачив Бабакіна. Він ішов назустріч берегом річки.

— Здоров! Вибрали ми з тобою погодку, — весело сказав Бабакін. — Треба кудись ховатися. Давай — он під те дерево…

Вони побігли до дерева, і в цей час на них упала така щільна злива, що вони відчули її вагу на своїх плечах.

— Будь вона неладна, така робота! — сміявся Бабакін. — Нема на світі дівчини, до якої б я пішов на побачення в таку погодку.

— Кинь дотепи, — похмуро сказав Кравцов. — Справа серйозна. Повідом Маркова, що все вирішиться післязавтра вдень. Або загін буде створено, і мені доведеться відповідати перед партією за невиконане завдання, або загону не буде, але тоді невідомо, що зробить зі мною Клейнер. Більше я впевнений у другому варіанті. Так і повідом.

— Ясно! Що ще?

— Клейнер сьогодні рвав і метав з приводу розвалу роботи з молоддю і заявив, що за створення карального загону відповідаю я.

— Навіщо ти взявся за цю справу? — спитав Бабакін.

— Іншого виходу не було. Випустити цю справу з своїх рук не можна було. Не можна! І я зроблю все, що зможу. А потім побачимо.

— Може, тобі зразу ж піти?

— Про це не може бути й мови. Моє завдання — не тільки уціліти, але й залишитися в гестапо.

— Так… — зітхнув Бабакін. — Тобі не позаздриш.

Ще хвилин десять вони стояли під деревом, прислухаючись до шуму дощу, зрідка перекидаючись пустими фразами про погоду.

— Судячи з однієї фрази Клейнера, — сказав Кравцов, — гестапо готує облаву на міських комуністів. Повідом про це.

— Ясно.

Дощ став вщухати. Кравцов підняв комір плаща.

— Я пішов. Будь здоров!

Вони навіть не потиснули один одному руки…

Опівдні близько сотні хлопців зібралися в клубі. Сиділи тихо, насторожено стежачи за Кравцовим, який за столом президії радився про щось із незнайомим хлопцям офіцером. Це і був штурмбанфюрер Грюнвейс, безпосередньо зацікавлений у створенні карального загону. Весь вигляд майора, якому самі гестапівці дали прізвисько Свинець, повинен був вплинути на хлопців, що теж враховував Кравцов. Це був здоровило заввишки понад два метри, його величезні руки і навіть пальці були вкриті чорним густим волоссям. Волосся росло в нього і з вух, і з ніздрів. У нього була звичка висмикувати волосся з носа, і тоді він морщився, очі його ставали вологими, але цей біль, мабуть, був йому приємним, інакше в нього не було б цієї звички. У нього було прямокутне, масивне, як кусок цеглини, підборіддя і очі — глибокі, свинцевого кольору, не кліпали. В ці страшні очі в останні хвилини свого життя дивилися тисячі людей, чий життєвий шлях обірвався в катівнях гестапо міста. Кращої кандидатури для того, щоб викликати страх у хлопців ще до того, як вони дізнаються, для чого створено їхній загін, Кравцов підібрати не міг.

— Встати! Струнко! — крикнув Кравцов голосом оскаженілого стройовика. — Старшим по групах зробити поіменну перекличку!

Кравцов навмисне наказав зробити перекличку, щоб з самого початку додатково напружити нерви хлопців, і зараз він бачив, як усі вони, тривожно перезираючись, намагалися відгадати, що їх чекає.

Після переклички з'ясувалося, що не з'явилось лише сім чоловік. На більше Кравцов не розраховував. У цьому загоні підібралися хлопці, яких, користуючись довоєнною термінологією, слід було назвати неорганізованими, майже всі вони «захожі», потрапили в це місто вже під час війни і не мали тут ні дому, ні колишніх друзів, ні яких-небудь уподобань. Мабуть, через цю спільність долі вони й тяглися один до одного. Немало серед них було і пропащої шпани.

Кравцов підвівся й почав промову в якомусь підвищеному тоні:

— У вашій долі настав рішучий момент! Сьогодні ви виходите на зовсім нову дорогу свого життя! — Кравцов зробив паузу, а потім, копіюючи ораторський прийом Гітлера, раптом нестямно закричав: — Ви повинні знати, історію роблять не слиньки і не боягузи! Історію роблять справжні герої — люди німецької армії і гестапо! — І, знову перейшовши на рівний напружений тон, Кравцов, оглядаючи притихлих хлопців, вів далі: — Начальник місцевого гестапо оберштурмбанфюрер Клейнер вам вірить, і саме тому у вас сьогодні такий історичний день… — Кравцов бачив очі хлопців — вони буквально кричали, ці стриножені очі: «При чому тут гестапо?» Кравцов знову перейшов на крик: — Ви погодились виловлювати злодіїв, але головні вороги Німеччини, Гітлера не злодії, а комуністи і всі їхні підручні.

Кравцов бачив, що хлопці збентежені, всі вони дивилися на сцену, боячись глянути один на одного. Потім вони почали перешіптуватись, і в залі виник шум. Кравцов закричав ще голосніше: