«Привид» не може втекти - Едуард Ісаакович Ростовцев

Наталя прочитала акт експертизи.

— Якщо Бородатий не писав цієї записки, то й сам факт самогубства треба взяти під сумнів, — сказала вона.

— На превеликий жаль, цей сумнів виник тільки через двадцять п’ять років, — мовив Лежнєв.

— Зверніть увагу на постскриптум, — сказав Винник. — Ось це: «Старий теж зрадник. Знищую себе і його заодно». Експерти вважають, що приписку зроблено іншим олівцем.

— І, треба гадати, зроблено вже після вбивства Бородатого і господаря явочної квартири, — вставив Лежнєв. — Звідси висновок: записку було написано заздалегідь. Убивця знав, що зустрінеться з Бородатим, та, очевидно, сподівався зустрітися з ним наодинці. Можливо, він хотів десь спровадити господаря, а коли це не вдалося, вбив обох і дописав ці слова. Бородатий добре знав цю людину, бо інакше він не дався б, щоб його вбили. Впоратися з ним було не так просто.

— Василю Тимофійовичу, ви згадували, що Бородатий узявся викрити провокатора на прізвисько «Привид», — озвався Винник, — і що він сподівався розшукати його серед підпільників, з якими зустрічався на тій квартирі.

— Я певен, що Бородатого і діда Ярощука убив «Привид», — сказав Лежнєв. — Не зовсім зрозуміло, навіщо, фабрикуючи передсмертну записку, він підписав її своєю абверівською кличкою і тим самим ніби підкреслив свою провокаторську діяльність.

— Це можна пояснити, — мовив Винник. — Знаючи, що Вукалович провалився, і гадаючи, що Дробот почне дошукуватися до коріння грудневої зради, «Привид» вирішив звалити всю вину на Бородатого і тим самим застрахувати себе од провалу.

— Проте кличку «Привид» абверівці лишили за ним, — сказав Лежнєв. — Але після смерті Бородатого він наче крізь землю провалився. І виринув тільки через двадцять п’ять років… Давайте подумаємо. Бородатого вбили в липні сорок третього року, Сосновське визволили в грудні. Не віриться, що полковник Улінгер протягом цього ласу не використав «Привида». В другій половині літа і восени сорок третього Улінгеру було не до «Привида» — під ним тоді земля горіла. Навряд чи міг він законсервувати такого агента, як «Привид». Безумовно, використовував його і далі. Але як? Сідайте, Борисе Леонідовичу. Це питання треба добре обмізкувати. В мене є один документ, який нам з Наталією Сергіївною позичив Бадюк, — цей журналіст збирає матеріали з історії сосновсько-русанівського підпілля. — Лежнєв дістав із столу документ, подав його Наталі. — Оригінал написано німецькою мовою, я переклав його. Наталю Сергіївно, будь ласка, прочитайте.

Наталя поклала перед собою документ і почала читати:

«Рейхсфюрер СС.

Президент імперського банку.

Таємно. Надзвичайно важливо.

Усім органам і керівним інстанціям поліції безпеки та СД. Командуванню військ СС і фельджандармерії.

Негайно вручити цю телеграму начальникам, командирам та їхнім заступникам.

Попереджаємо про особисту відповідальність за порушення відомого вам порядку реквізиції і конфіскації золота, коштовностей, валюти, девіз.

Поліції безпеки встановити контроль за порядком вилучення, оцінки, опису і пересилки в Рейхсбанк перерахованих предметів. У прифронтовій смузі такий контроль покладається на фельджандармерію.

Копії описів посилати VI Управлінню СД до відома.

Посадових осіб, незалежно від їхніх рангів, мотивів і мети, яку вони переслідували, за порушення цієї вказівки притягати до кримінальної відповідальності і повідомляти про це III Управлінню СД (гестапо).

Гіммлер

Шахт

Берлін. 30 вересня 1943 року».

Коли Наталя закінчила читати, Лежнєв сказав:

— У жовтні сорок третього року полковника Улінгера звинуватили в порушенні цієї вказівки, і поліція безпеки арештувала його. Згодом йому пощастило якось викрутитись, але гестапо мало підстави для арешту. Тепер згадаймо, що «Привид» був особливо довіреним агентом Улінгера.

— Звідси можна вробити висновок… — почав було Винник та Лежнєв перебив його:

— Знаєте що, Борисе Леонідовичу, давайте поки що утримаємось од висновків. Перед вашим приходом я розповідав Наталі Сергіївні про її батька — Оскара Фріснера. Чули про такого?

— Полковник Кулінич якось розповідав.

— Того, що розповім я, Кулінич не знає. Я й сам дізнався про це тільки завдяки тому, що колись був причетний до однієї операції, яку здійснювала наша військова розвідка. Ця операція була пов’язана із секретною діяльністю сосновських абверівців. Мені відомо далеко не все. Але, сподіваюсь, і це проллє деяке світло на те, що робив «Привид» наприкінці літа і восени сорок третього року. Та спершу про Фріснера… Як розвідника його закинули в Німеччину ще в тридцять третьому році. А втім, слово «закинули» не підходить. Оскар виїхав у Берлін цілком легально на виклик свого батька. Здавалося б, ризиковано залучати до розвідувальної роботи вісімнадцятилітнього хлопця й одразу ж посилати в таку країну, як Німеччина. Берлін тоді кипів найрізноманітнішими пристрастями: чад націоналізму, вогнища з книг, маячні ідеї світового панування. Якщо ти німець, тобі все дозволено: вбивати, грабувати, гвалтувати, палити… Від цього могла піти обертом голова навіть не в такого, як хлопчина Фріснер. До речі, в ті роки націонал-соціалісти прихильно ставилися до перекинчиків з інших партій. Гітлерівці навіть ображалися, коли їх називали фашистами. Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини — так називали вони свою банду! Цією назвою, безпардонною демагогією, всілякими обіцянками вони завели в оману не тільки вісімнадцятилітніх хлопців. Проте соратник Дзержинського, керівник радянської розвідки Ян Берзін рідко помилявся в людях — він зрозумів, що Оскар Фріснер уже визначив своє місце в житті. А крім того, хлопець їхав до свого батька, добре законспірованого досвідченого розвідника, справжнього інтернаціоналіста. На жаль, — Фріснер-старший невдовзі загинув. Але він устиг багато зробити для сина, а найголовніше — загартувати його ідейно, зміцнити ненависть до гітлеризму. Кому могло спасти на думку, що вісімнадцятилітній юнкер привілейованої есесівської школи, вхожий у кола гітлерівської еліти, — радянський розвідник. А втім, кілька років він не виконував ніяких завдань — уживався. Така була вказівка Берзіна. Після закінчення есесівської школи Оскар вступив на юридичний факультет. Чотирирічний курс він успішно закінчив за два роки і вже в тридцять сьомому році став співробітником Імперського управління безпеки. Згодом саме цей період у його