Збірка творів - Вільям Шекспір
І дзюркотить мелодію чудову.
Цілуючи очеретинку кожну,
Що хилиться до нього по дорозі;
І так, звиваючись, він тихо плине,
Й хлюпочеться безжурно, несучи
Свою прозору воду, й, шлях скінчивши,
Її вливає в грізний океан.
То не ставай же на моїм шляху,
І буду я терпляча, мов струмок,
І шлях важкий легким для мене здасться,
Аби він до коханого мого
Привів мене. Тоді я — відпочину!
Отак, пройшовши путь свою тернисту,
Раює праведна душа, коли
В Елізіум нарешті попаде.
ЛЮЧЕТТА
В якім убранні хочете ви їхать?
ДЖУЛІЯ
Не у жіночім, щоб, бува, в дорозі
Пожадливі чоловіки не липли.
Лючетто, поможи добуть вбрання
Таке, як носить скромний паж шляхетний.
ЛЮЧЕТТА
Але ж тоді синьйорі доведеться
Остригти коротко волосся.
ДЖУЛІЯ
Ні;
Шовковим підв’яжу його шнурком,
А потім заплету його в дрібушки,
Зроблю аж двадцять вузликів упертих,
Як те кохання щире. Фантастична
Така покраса й юнакові личить,
Хоч би він старший був, ніж я здаюсь.
ЛЮЧЕТТА
Якого ж крою мають буть штани?
ДЖУЛІЯ
Та це ж однаково, якби спитати:
«Яку завширшки, пане мій шановний,
Зробити вам спідницю?» В цьому я
На тебе покладаюся, Лючетто.
ЛЮЧЕТТА
Їх треба з буфами зробить, синьйоро.
ДЖУЛІЯ
Покинь, Лючетто! Бо невже це гарно?
ЛЮЧЕТТА
Штани без буфів шпильки й то не варті;
Ви ж хоч шпильки могли б там заховати.
ДЖУЛІЯ
Лючетто, мила, як мене ти любиш,
Придбай мені вбрання пристойне й гарне.
А що, коли про мене пустять славу
Про те, що я сама, так легковажно,
Помандрувала в небувалу путь?
Боюсь, що це мене збезчестить.
ЛЮЧЕТТА
Що ж,
Як боїтесь, то зоставайтесь дома.
ДЖУЛІЯ
Ні-ні, не згодна я.
ЛЮЧЕТТА
Тоді рушайте
І викиньте безчестя з голови.
Якщо Протея ваш приїзд потішить, —
Дарма, як хто засудить ваш від’їзд!
А втім, боюсь я, що синьйор Протей
І трішки не зрадіє вам.
ДЖУЛІЯ
Якраз
Цього я зовсім не боюсь, Лючетто.
О, тисячі присяг, його благання,
І сліз його безмежний океан,
Його слова про вічнеє кохання, —
Усе те запорукою мені,
Що я — бажана гостя для Протея!
ЛЮЧЕТТА
Таж річ відома: сльози і слова —
Знаряддя всіх чоловіків облудних.
ДЖУЛІЯ
Лише низьких, задля мети низької!
Ні, люба, мій Протей з’явивсь на світ
Під зіркою правдивою, й тому
Його слова — міцні зобов’язання;
Його присяги — непохитна правда;
Його кохання — чисте і безгрішне;
Від серця щирого він сльози ллє
Й такий далекий серцем від облуди,
Як і блакить небесна від землі.
ЛЮЧЕТТА
Просіть же небо, щоб довів це він,
Коли ви з ним зустрінетесь!
ДЖУЛІЯ
Лючетто,
Як любиш ти мене, не ображай
Протея так, під сумнів беручи
Його чесноти. Полюби його,
І цим ти й на мою любов заслужиш.
Ну, а тепер ходім мерщій до мене;
Поможеш ти мені зібрати все,
Що треба для жаданої мандрівки.
Все, що я маю, кидаю на тебе:
Моє добро, маєтності, — все, все
І навіть добру славу, а взаміну —
Лиш виряди мене в далеку путь.
Ні слова більш! Берися ж до роботи!
Баритися не маю я охоти!
Виходять.
Дія третя
Сцена 1
Мілан. Покій у герцоговім палаці. Входять герцог, Туріо та Протей.
ГЕРЦОГ
Синьйоре Туріо, я попрошу вас:
Лишіть нас на хвилину. Треба нам
Поговорить про дещо по секрету.
Туріо виходить.
То що ж ви маєте мені сказати?
ПРОТЕЙ
Володарю, все те, що мушу я
Сказати вам, я мав би потаїти
Заради дружби; та коли згадаю
Про ласку ту, що ви подарували
Мені, негідному, — велить мені
Моє сумління вам ту річ відкрити,
Якої за обставин інших, пане,
Ніхто від мене зроду б не дізнався.
То знайте ж, пане: друг мій Валентин
Наміривсь викрасти цієї ночі
У вас дочку; він сам мені сказав те.
Я знаю: ви бажаєте віддати
Її за Туріо, хоч цей юнак
Шляхетній синьйорині осоружний.
Коли б же так її у вас украли,
То це вразило б вас на схилі віку
У серце прямо. Отже, я вважаю
Це зараз за свою святу повинність
Вам викрить їхній план; багато краще
На друга виказать, аніж дозволить,
Щоб замір той здійснився, і стягти
На вашу голову біду, яка
Дочасно вас звела б у домовину.
ГЕРЦОГ
Протею мій, я дякую тобі
За чесне піклування! Не забуду
Тобі цього повік. Я й сам не раз
Кохання їхнє помічав, коли
Здавалось їм, що міцно я заснув;
І часто я збирався Валентина
З дочкою роз’єднать, заборонивши
Йому відвідувати мій палац.
Та боячись, коли б не помилитись —
Невинного не взяти на підозру
(Чого я завжди уникав, синьйоре), —
До нього був привітний я й ласкавий,
Щоб непомітно з’ясувать все те,
Про що мені ти щойно розповів.
А щоб ти знав, як я того боявся, —
Бо відав — юність спокусити легко, —
Скажу тобі, що я свою дочку
В високій вежі на ніч замикаю.
Тож викрасти її немає змоги.
ПРОТЕЙ
То знайте ж, ясний пане, — змога є.
Він влізе по драбині мотузяній
В її вікно і викраде кохану.
Пішов він саме зараз по драбину.
І має принести її сюди;
Отут ви й можете його застукать.
Але, прошу вас, будьте обережні,
Мій герцогу шляхетний, щоб не міг
Він здогадатися, що я відкрив вам
Таємну змову їхню. Спонукала
Мене на це лише любов до вас,
А не ворогування проти друга.
ГЕРЦОГ
Клянуся честю, Валентин довіку
Не знатиме, що викрив змову ти.
ПРОТЕЙ
Ось Валентин; мій пане, прощавайте! (Виходить)
Входить Валентин.
ГЕРЦОГ
Куди ви квапитеся, Валентине?
ВАЛЕНТИН
Даруйте, ваша світлосте, чекає
На мене посланець; він має взяти
Листи мої до друзів. Отже, я
Біжу, щоб швидше їх йому віддати.
ГЕРЦОГ
Листи оті, мабуть, важливі дуже?
ВАЛЕНТИН
Я сповіщаю лиш про те, який
Здоровий я і як живу щасливо
При вашому дворі, мій ясний пане.
ГЕРЦОГ
Ну, то пусте! Побудь зі мною хвильку,
Обговорить з тобою мушу я
Одну таємну особисту справу.
Таж, певно, знаєш ти, що я хотів
Дочку за пана Туріо віддати.
ВАЛЕНТИН
Я знаю, герцогу; то, безперечно,
Чудова партія: жених багатий,
До того ж доброчесний і вельможний,
І в нього є всі якості, які
Для мужа вашої дочки потрібні.
Хіба ж він синьйорині не до серця?
ГЕРЦОГ
Ні, мій синьйоре, — ради з тим немає!
Вона примхлива, вперта, гордовита,
Зухвала, неслухняна,
