Гумор та сатира - Ян Ілліч Таксюр
А Пушкін, бідний той, не знав,
Чи плакать, чи сміяться,
Благав: — Пустите же, ну, право, братцы!
Стихов немало я несу Украйне милой,
О красоте её и доблести, и силе!
А ті військові загарчали, мов харцизи:
— Не пустимо, бо ти не маєш візи!
Та і своїх поетів повно, як багна,
І в кожного є книжка, й не одна.
Так нам би хоч тутешніх прочитати
(І щоб, пардон, при цьому не зблювати)
А тут ще ти затягнеш теревені, я, тіпа, геній!
Ну, що там в тебе? — Приятель мой Евгений
Родился на брегах Невы…
— А є щось про Дніпро? — Увы!
— А в другій книжці що? — Стихотворенья.
Я помню чудное мгновенье…
— Так-так, «мгновенье», темна тут картина,
Можливо, там ворожа писанина.
І Пушкіна конвой уводить в ніч.
Прокинувсь я, і дивна річ,
Чи містика, чи, як там кажуть росіяни, «чудо»,
Повістка на столі лежить до суду.
З’явитись свідком і захистити від підриву
Державний інтерес,
Бо слухається справа Пушкіна О.С.
Ну, думаю спочатку, це занадто,
А що подумають про нас Європа, НАТО?
Хоча, можливо, той поет
Зухвало ухилявсь від мита.
Та й взагалі, ну, що йому у нас робити?
І хоч не треба до в’язниці,
Але нехай піїта цього депортують звідси!
А ми, місцеві діячі, самі з народом нашим
Розберемося, повірте,
(Доречі, цей народ мою не дочитав ще збірку)
І розберемося з культурою чудово,
І з тими ще, хто, підриваючи основи,
Без тями западає на чуже.
Отак-то! Якесь іще важливе слово
Хотів сказать я накінець…Ага! Згадав!
Авжеж!
Відверта лунаАх, друже, друже, любий друже!
Мене давно цікавить дуже,
Ну, звідки це тремтіння нервів,
Коли я бачу десять євро?!
І це бажання немовляти
Від радості, пробачте, сцяти,
Коли десь кажуть: «єлісєйскіє поля»,
«Брюсель», «Монмартр» і «о-ля-ля!».
І хочеться стегном як курва вихиляти,
Взуття, схилившися, лизати,
Від щастя щось верзти не до пуття!
Як звуться ці мізерні почуття?
Оці нікчемні «чуйства»?
І раптом здалеку — луна, мов з забуття:
Холуйство…холуйство…холуйство…
Майдан № 43— Пробачте, я тут підігнав народні маси…
— Пройдіть у касу!
Безвізові стражданняЩоб мати нам безвізовий режим,
Не зупинюсь ні перед чим!
Зніму останню кожушину,
Віддам хатину і скотину,
Продам картини,
Бронзи, клавесина!
І тільки не продам я сина,
Воно ж маленьке ще хлопча.
Ну, і можливо, Батьківщину,
Хоча…хоча…
Громадське вихованняОдин нервовий чоловік
(У нього був ще тік)
На гору виліз, плаче,
В груди себе б’є:
— Занапастили ми життя своє!
Дали себе ми обдурити,
Неначе нерозумні діти!
У вуха нам напхали всяку муть,
І ось тепер нас продають…
І так він жалісно волав,
Аж душу нам усім порвав!
Неначе він один розумний,
А ми всі дебіли.
Тоді ми камінцями
Трошечки його побили.
Так, знаєте, одумався,
І тік пройшов (спасибі нашим активістам)
І погляд став прозорий, променистий.
Співа: «Всьо будєт харашо!»,
Коротше, став нормальним єврооптимістом.
Дума про озабоченностьОдин человек, достойный не только на вид,
Был избит и брошен в тюрьму без суда среди ночи.
А один всем известный и в мире влиятельный МИД
Был по этому поводу весьма озабочен.
И даже послал телеграмму с лёгким укором
Своим деловым партнёрам,
Мол, как дела, всё ли «ок», а потом, между прочим, так
Высказал глубокую озабоченность.
Один симпатичный народ был морально убит,
Обманут, ограблен, а Бог его был опорочен.
И всё тот же известный и в мире влиятельный МИД
Был по этому поводу глубоко озабочен.
И все дипломаты его вскричали весьма озабоченно
хором:
Да что ж вы там делаете, деловые вы наши партнёры?
У вас настолько всё разграблено, развалено,
раскурочено,
Что мы ни в теннис не можем играть, ни в бадминтон,
Поскольку чувствуем постоянную озабоченность!
Тот человек, который был ночью избит,
Умер в тюрьме и был похоронен вскоре.