Збірка творів - Вільям Шекспір

З наказу пані я до вас прийшов;

Вернусь без вас — рука її пройдеться

Уздовж мого хребта й печать приліпить

У мене на задку. Було б не зле,

Щоб правив за годинника вам шлунок

І гнав би вас додому й без гінців.

АНТІФОЛ СІР

Ну, годі, Дромйо, жарт цей недоречний;

Сховай його для кращої хвилини.

Де золото, що я тобі довірив?

ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ

Мені?! Його мені ви не давали.

АНТІФОЛ СІР

Ні? Пане мій шахраю, кинь дуріти

Й скажи, як виконав ти мій наказ?

ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ

Я мав наказ: вас привести із ринку

Додому, в «Фенікс», пане, на обід;

З сестрою там на вас чекає пані.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Прошу тебе ім’ям християнина:

Відповідай, де гроші ти подів?

А ні — то стережись! Я провалю

Тобі твою веселу головешку,

Що вперто казиться в таку хвилину,

Коли я не бажаю жартувати!

Що ти зробив із тисячею марок,

Які дістав від мене?

ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ

О, від вас

На голові я справді марки маю.

Від пані ж кілька марок є на плечах,

Та все ж тут тисячі не набереться.

Коли б їх вашій милості вертав я,

То ви б їх так терпляче не приймали.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Від пані, дурню? Від якої пані?

ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ

Дружини ж вашої й моєї пані,

Що вашу милість в «Феніксі» чекає

І постує, ждучи вас на обід,

І просить поспішити до обіду.

АНТІФОЛ СІР

Ти що, глузуєш з мене просто в очі,

Хоч я тобі й заборонив? То на ж, —

Ось маєш, пане шалапуте! Маєш!

(Б’є його)

ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ

Та що ви, пане?! Що ви, схаменіться,

Бо дремену я звідси!

(Тікає)

АНТІФОЛ СІР

Їй же богу,

Хтось обмахорив йолопа цього

І спритно видурив у нього гроші.

В цім місті, кажуть, сила волоцюг,

Майстерних шахраїв, що очі сліплять,

Чарівників, що плутають думки,

Відьом, що душу й тіло убивають,

У машкарах лукавців язикатих

Та інших, що погрузли у гріхах.

Якщо це так, то треба швидше їхать!

Піду в «Кентавр» негідника шукати;

Боюсь, — він грошей не зумів сховати!

(Виходить)

Дія друга

Сцена 1

Майдан.

Входять Адріана й Люціана.

АДРІАНА

Додому не вертаються ні муж мій,

Ані слуга, що я його послала,

Щоб якнайшвидше пана розшукав!

Вже десь година друга, Люціано.

ЛЮЦІАНА

Як запросив його котрийсь купець,

То з ринку він пішов кудись обідать.

Ходімо, сестро люба, й ми до столу,

І заспокойся зовсім, чоловік —

Володар над свободою своєю,

А час — то їх володар, і, йому

Покірні завжди, йдуть вони й приходять.

Вам треба буть терплячою, сестрице.

АДРІАНА

Чого в них волі більш, ніж в нас, — цікаво?

ЛЮЦІАНА

Бо поза домом мають різні справи.

АДРІАНА

Зроблю так я, — він вибухне, мов порох!

ЛЮЦІАНА

О, знай, що він — твоєї волі шори.

АДРІАНА

У шорах може лиш осел ходити.

ЛЮЦІАНА

Свавільні вчинки горе буде бити.

Поглянь кругом: живе усе в покорі, —

Чи в небі то, чи на землі, чи в морі;

І звірі, й риби, і крилаті птиці

Самцям своїм повинні всі коритись;

В мужчині ж більше Бога, й він царює,

І світом всім, і морем він керує,

Душею вищий він за всіх тварин,

За риб, за птахів розумніший він, —

Скоряється йому також дружина:

Отож і ти скоритися повинна.

АДРІАНА

Сама ж без мужа — рабства уникаєш!

ЛЮЦІАНА

Ні, шлюбне ложе, знай, мене лякає.

АДРІАНА

Скажи, а ти б корилась, шлюб узявши?

ЛЮЦІАНА

Як полюблю, коритимуся завше.

АДРІАНА

А став би він до іншої вчащати?

ЛЮЦІАНА

Без докору мені його стрічати.

АДРІАНА

Лиш хто спокійний, той терпіння має,

Той лагідний, хто прикростей не знає.

Всіх, що голосять, вражені бідою,

Ми хочемо словами заспокоїть;

Коли б же ми самі отак страждали,

То, мабуть, ми ще й гірше б закричали;

Отак і ти, що мужа ще не маєш

І всіх образ гірких не відчуваєш, —

Ти намагаєшся за всяку ціну

Навчить мене терпіння в цю хвилину;

Якби ж тобі вчинили цю образу,

Ти втратила б дурне терпіння зразу.

ЛЮЦІАНА

Гаразд, на спробу одружусь колись;

Твій муж десь близько: ось слуга, — дивись!

Входить Дроміо Ефеський.

АДРІАНА

Скажи, чи тут уже твій пан-забарник?

ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ

Ні, тут його немає, а проте руки його побували отут, на моїй голові; найкращий тому доказ — мої вуха.

АДРІАНА

Ти говорив із ним? Що він сказав?

ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ

Од слів його болять у мене вуха.

Ну ж і рука! Я ледве щось утямив.

ЛЮЦІАНА

Хіба він говорив так неясно, що ти не міг його зрозуміти?

ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ

Ні, він бився так ясно, що мені аж свічки в очах засвітилися; а воднораз так неясно, що я ледве-ледве з того щось уторопав.

АДРІАНА

Скажи ж, прошу, чи він іде додому?

Мабуть, він хоче догодить дружині.

ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ

Сказився мій господар, як рогатий…

АДРІАНА

Рогатий?!

ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ

Так. Але мов бик, не муж!

Його додому я прошу обідать,

А він у мене грошей вимага:

«Вже час іти обідати», — кажу я;

«Де золото поділось?» — каже він;

«Печеня ваша пригорить», — кажу я;

«Де золото поділось?» — каже він;

«Чи ви додому йтимете?» — кажу я;

«Де золото поділось? — каже він.

«Мерзотнику, де гроші, ті, що дав я?!»;

«Таж порося, — кажу я, — пригоріло»;

«Де золото поділось?» — каже він;

«Моя ласкава пані», — я кажу;

«На шибеницю ту ласкаву пані!

Я жодної не знаю. Хай їй біс».

ЛЮЦІАНА

Хто так сказав?

ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ

Таж мій господар, пані.

«Не знаю, — каже він, — ні дому я,

Ані жони, ні пані!» Й через те

Доручення, що виконати мав

Лише язик мій, дякуючи пану,

Тепер на плечах я несу додому,

Бо, врешті, він мені їх відчухрав.

АДРІАНА

Вертайсь назад, негіднику, мерщій,

І приведи його додому!

ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ

Як?

Вертатися назад, щоб він мене

Удруге гнав додому стусанами?

Ні, Бога ради, хай біжить хтось інший!

АДРІАНА

Назад, негідний рабе, а як ні,

Розкраю навпіл я твою макітру.

ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ

А він його києм своїм покропить,

І сподоблюсь я через вас вінця.

АДРІАНА

Геть, дурню язикатий! Ну, біжи

І приведи господаря додому!

ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ

Невже ж для вас я круглий м’яч, що ви

Так підкидаєте мене ногами?

Ви звідси женете, а він сюди;