Том 12 - Леся Українка
Я не можу так огорчатись за Лілю, як ти, мамочко. Може, вона більше щастя матиме, коли менше буде ради нього робити компромісів. А втоми великої не буде і в Празі, якщо ми поможемо їй і там пожити який час без зарібків. От було б добре, якби я стала редактором, тоді я могла б їй помогти багатої
71. ДО О. П. КОСАЧ (матері)
19 лютого 1905 р. Тбілісі 6/11 1905
Люба мамочко!
Після одкритки я все збиралась написати листа і все отак час проходив. Вечорами знов чогось люди до нас роз-ходйлись або нас закликали так, що не випадало не піти (між іншим, була у Читадзе, де нас вітали гречно і приємно), а вдень я возилася з шиттям: шила собі плаття на щодень, бо моє чорне фланелеве зволочилось і зовсім погане стало, а нового мені на щодень шкода. Шию я взагалі не-хутко, от і провозилась. Спокуса чиста була теж з погодою. Після снігу і морозів, що тяглись незвичайно довго, тижнів три, почалась весна, вчора на самому сонці аж +33° R було, хоча в тіні не більше +15°, сидіти вдома в таку пору трудно, а як проблукаєш кілька годин по горах, то потім уже не до роботи й не до писання, отак ляжеш та читаєш собі що-небудь. Сьогодні дощ тюжить зранку, і я вже благочестиво взялась до листів. Думаю теж зайнятись реформою свого нового драматичного етюда — я його вже скінчила, але тепер не все в ньому одобряю, і хочеться дещо написати сильніше. Оповідання, почате восени для конкурсу (між іншим, я тепер рада, що не взяла участі в такому чудному конкурсі, де почерк, а не талан автора здобуває премію), все ще не скінчене, бо мислі зайняті не такими спокійними темами під впливом щоденних перемін «весни» й «зими». В Тифлісі був теж один такий «весняний» день, коли калюжі людської крові стояли на тротуарах до вечора. Не до спокійних тем при таких обставинах... Але ти, мамочко, не думай, що се відноситься до моїх найближчих обставин, бо в хаті мене не обижають. Коли у Феоктисти Семенівни і проявляються часом нерівності характеру і дражливість, то се окошається виключно на Кльоні, а не на мені, бо я не в таких все-таки фамільярних відносинах з Феоктистою Семенівною, щоб
бути її souffredouleur *, і думаю, що так воно завжди буде. Звісно, мені не дуже приємно буває, коли Кльоня терпить прикрості, але я в їх відносини не мішаюсь, бо я тут ні при чому (все те буває ніяк не через мене). Зрештою, і то буває не часто, бо все-таки Феоктиста Семенівна «души не чает» в Кльоні, і вони вміють одно одному прощати так, як, може, я на їх місці не вміла б.
Чи ти, мамочко, отримуєш «Полтавщину»? Я б хотіла побачити хоч один її номер, щоб зложити собі поняття про тон сеї газети, тоді послала б в неї що-небудь. А як вона, між іншим, відноситься до гонорару, чи «гречностю» платить, чи як інакше? «Южные записки» мені 5 р. прислали самі, без нагадування, що ж, і то гроші. Я ще раз прошу вислати мені нові книжки Кримського, мені вони цікаві, та ще й боюсь, що «1001 ніч» піде «по людях», просто як інтересні казки, от як в свій час пішли казки дядька, Рудченка, Чубинського, і се мені буде велика шкода, а людям користь невелика.
Чом ти, мамочко, не пишеш, як твоє здоров’я? І як мається папа? Я часто думаю з турботою про вас. Коли Микось відкриє політехнікум (він же, певне, залив його водою)? І чому не відповідає на моє запрошення? Я ж його серйозно в гості закликаю.
Да, мало не забула написати новини, цікаві головно для Дори. Тут були бунти у всіх середніх школах, в тім числі і в жіночих, в інституті «благородних девип» і (horribile dictu! 70) в «єпархіальному» училищі! В мужесь-ких гімназіях робили сходки, били вікна, вигнали (добились одставки) кількох учителів і одного директора. В грузинській дворянській школі (де Читадзе) виробили новий устав з правом сходок в присутності учителів і з «ученическим советом», що має право робити свої заяви в педагогічній раді; се було здобуто без биття вікон і іншого безчинства, дякуючи такту директора, тільки 12 учеників вийшли було з школи, заявивши, що й найпоряд-ніше начальство все-таки начальство, а вони не хотять над собою жадного; половина сих протестантів вернулась уже, однак, назад, з власної волі, і їх прийнято без жадних кар і пень. В інституті жіночому бунт був за те, що одну ученицю перевели з старшого класу в менший, щоб зробити вакансію для дочки начальника краю, а вчителя, що запротестував проти того, погнали в одставку. Панночки збили бучу за товаришку і вчителя, побили вікна в знак протесту, а начальницю, що прийшла їх втихомирювати, закидали туфлями, набили і вигнали геть. Вона подала в одставку, а інститут поки що причинено. Єпархі-алки зробили антирелігійний бунт, і ходять чутки про якісь несамовиті «кощунства» і «безчинства» в тій школі; як би там не було, школа прикрита. От які-то діла!
Стачки тут уже кінчаються. Конки ходять, і все продається, хоч дещо по дорожчій ціні. Чула я, що має відбутись ще один банкет, але де, з ким і як, ще не знаю. Настрій громадський якийсь хаотичний тут, як, правда, і скрізь в Росії. Ми тут читаємо, крім тифліських, ще московські, петербурзькі і київські газети. Як се Проценко одважився послати таку символічну телеграму Свято-полку-Мирському? Він же, здається, досить спокійна голова. А що то за фігура, той гласний Ясногурський, що тепер так прославився? Розмотались кияни!
Ну, візьмусь я ще до свого етюда, мулить він мене. Цілую міцно тебе, моя мамочко, і папу, і всіх наших, знайомим кланяюсь. Кльоня, Феоктиста Семенівна
