Сатирикон-XXI (збірка) - Олександр Ірванець
Та сама постать поставила позаду кругленького дзиґлика без спинки й на одній трилапій ніжці, притягнувши його від рояля, що дрімав у далекому затемненому кутку, праворуч від комп’ютера. Шлойма обережно опустився на оксамитову вишневу таблетку. Для спини опертя не було, тож сидіти довелося в скутій позі, випроставшись і стуливши докупи коліна. Правою рукою він стискав склянку з тоніком, а ліва зависла в повітрі, бо він не мав куди її подіти.
— Не вимахуйте рукою! Ви ж не вождь! — суворо зауважив йому Тарас Панасович і, зробивши черговий ковток зі склянки та дещо зм’якшивши свій тон, продовжив розмову: — Отож, як ви знаєте, каналізація в нашому місті розділена.
— Звідки я можу про таке знати? Я не фахівець з каналізаційних питань. — Шлойма знову намагався взяти себе в руки, опанувати перебігом розмови й повернути її у вигідне русло.
— Та це неважно! Я вам так говорю, і так воно є! — Перший секретар знову ніби почав втрачати самовладання. — І не перебивайте мене! У мене ще нарада сьогодні увечері, з директорами цукрозаводів області, а я все з вами ніяк не закінчу. Сидіть і слухайте! Ви думаєте, ми шо, тільки заради вас пленум скликали? У нас іще хозяйствєнних вопросів по горло! — Тарас Панасович провів долонею на рівні свого виразно опуклого вола.
Шлойма вмовк і приготувався слухати.
— Да, так от, каналізація розділена. Це вже ваші спец-служби постаралися… — Наголосу на слові «ваші» в останньому реченні першого секретаря не зауважив би лише безнадійно глухий співрозмовник. Хоча, з іншого боку, товариш перший секретар навряд чи розмовляв би з безнадійно глухим співрозмовником. А якби розмовляв, то заздалегідь подбав би про хорошого сурдоперекладача, який швидкими змахами рук також зумів би відтворити той наголос на слові «ваші», якого не можна було не зауважити в мові товариша Манасенка. Тож Шлойма лише кивнув головою, зауваживши цей наголос. А товариш перший секретар продовжував: — Установили, понімаєш, рєшотки, ґрати, такі, як ото ви, може, на Усті бачили. Перегородили всі труби й усі колєктори. Одним словом, проникнуть ні в ту, ні в іншу сторону нєльзя. Єслі, конєшно, ви не криса, а нормальний чоловік… Ви ж — нормальний чоловік, письменнику Ецірван? — Знову лукавий примружений погляд, ковток зі склянки з коньяком. — Нормальний ви, нормальний, інакше ми б до вас не обращалися. Хотя — який ви там нормальний! Ви ж — отброс, покидьок! — Емоційні перепади в мові першого секретаря обкому настільки почастішали, що вже робилися милими й майже звичними.
Шлойма підніс до рота склянку, яку затискав у правиці, й собі зробив ковток. Гіркувата рідина не потамувала спраги, а лише неприємно обволікла ротову порожнину й заструменіла в горло колючим потічком. Ецірван із зусиллям проковтнув «тонік» і далі звернув свій погляд на товариша першого секретаря.
— Ви ж — покидьки! Ви, усі ті, кому вроді би нормально живеться у тій квазідержаві, тій вашій ЗУР. Але особливі покидьки зібрались у квазі-квазідержаві, в тому вашому сраному Західному Рівному, хай йому грець! Сволочі! Врєдітєлі! Думаєте, я не зауважив, що епідемія коров’ячого сказу в Гощанському районі розпочалася одразу ж після відвідання району вашою западноровенською делегацією з гуманітарною допомогою? — Тон першого секретаря став таким вишукано-обуреним і непристойно-літературним, що Шлойму аж трішки занудило. Хоча це й тонік міг так подіяти. Хто його зна, що вони у нього підмішали… — У майбутньому, після нашої остаточної перемоги… — вже засвоював якусь нову свою думку товариш перший секретар, — …після неминучої нашої перемоги, ми, напевно, залишимо для вас і таких, як ви, певні, конкретно визначені гето. Виберемо для цього міста… яких не шкода… частини міст… Західне Рівне, Західний Львів. Можливо, Західний Луцьк або Тернопіль… Ми також можемо бути великодушними. Якщо ворог не здається — його відселяють. Та й скільки вас там є, тих патріотів-маргіналів… (Шлойма, хоча вже й почав звикати, все ж здивовано звів брови догори від такої лексики.) Так-так, нам і такі слова відомі, ви не думайте, ми в партшколі не бомки били. Щось таки читали. І Колара цитуємо з усієї сили, і Шафарика, і Ганка, і в слов’янофіли… Можемо, коли схочемо. Ну, а стосовно тих міст, які я щойно перелічив, то ви ж самі розумієте, що Рівного… тобто — Ровно, в цьому списку бути не може. Уран — це, як ви знаєте, не тільки античний бог підземного світу, а й досить конкретний метал, хімічний елемент номер 92! І він, цей елемент, може бути використаний не тільки в західних, наскрізь прогнилих, буржуазних атомних електростанціях і бомбах, але і в наших, передових, прогресивних, таких, що несуть… пардон, ви самі знаєте, як важко в українській мові з герундієвими формами, я ж не можу сказати «несучих», тому кажу — «таких, що несуть», а несуть вони світові добро і благо, всім і кожному. І тяжко пригнобленим безробітним багатодітним неграм у кам’яних джунглях Нью-Йорка, і невільникам-індіанцям у справжніх джунглях Латинської Америки, і південнокорейським, в’єтнамським, китайським, тайванським, бірманським, сінгапурським, гонконгівським знедоленим селянам, рикшам і кулі, і погоничам слонів в Індії і на Цейлоні, і грецьким патріотам, і курдським повстанцям, і палестинським борцям за незалежність, котрі саме зараз заново відвойовують собі Східний Єрусалим, і багатьом іншим національно-визвольним рухам у всіх куточках нашої неосяжної планети…
«Це вже скидається на розширену політінформацію», — подумав Шлойма, стискаючи в долоні склянку з тоніком на денці. Товариш перший секретар також, здається, збагнув, що захопився, і швиденько актуалізував та конкретизував свою промову.
— Отож слухайте мене уважно. Ось цього ключика… — Жовтий шматочок металу зблиснув у його пальцях і знову сховався в долоні. — …ми дамо вам сьогодні. Ним ви зможете ввімкнути рух театрального ліфта у підвал, де ви сьогодні вже побували вранці. (Шлойму, нарешті, вже не здивувала його обізнаність.) Ним же, цим самим ключиком, ви відчините металеві двері з написом «Аттеншин!» Сподіваюсь, ви їх помітили, коли йшли сьогодні вранці підвальним коридором. З постовими перед дверима попробуйте договориться, я думаю, це буде несложно. Одразу за дверима знаходиться перемикач, а простіше кажучи — рубильник. Ввімкнувши його, себто піднявши його ручку знизу догори, ви приведете в рух ґрати, які розділяють нашу каналізацію. Вони, ці ґрати, також піднімуться, й наші спец-підрозділи в спеціальних протигівняних костюмах (а в гівні нам плавати,
