Сатирикон-XXI (збірка) - Олександр Ірванець
Васькевич Василь Васильович, слюсар-наладчик гарячого селітряного цеху виробничого об’єднання «Азот», делегат XXХІ з’їзду КП СРУ: «Під час робочих засідань останнього партійного з’їзду в Києві багато говорилося про той вплив, який намагаються закорінити, зміцнити й закріпити „панове“ із Західної України на території України соціалістичної. Розділений силоміць, український народ прагне нового возз’єднання, нового Переяслава. Але не всі на Заході хочуть цього возз’єднання. Знаходяться там і людці, які його панічно бояться, запродавшись з потрохами й бебехами фінансовим магнатам Уолл-стриту. Саме до таких людців і належить „письменник“ Шлойма Ецірван, який, народившись у нашому місті, вигодований хлібом, вирощеним трударями Ровенщини, вчинив не просто аморальний вчинок, а сягнув глибин аморальності, надряпавши й випустивши у світ свою книгу „Стіна“. Ецірван вчинив гірше за свиню. Він у прямому й переносному значенні цих слів нагидив там, де їсть і живе, в рідних стінах, у рідному місті. Його опус недаремно заборонений до розповсюдження в Ровно й на усій території СРУ. Ця книга злочинна, а злочинні книги, так само, як і злочинних людей, слід ізолювати від суспільства, аби вони не завдали йому іще більшої шкоди».
Зубчук Трохим Дормидонтович, відповідальний секретар і голова Ровенського відділення Спілки письменників СРУ, в своєму виступі відзначив, що завданням літератора у наш час повинна бути безперервна, безперестанна боротьба за мир, чого аж ніяк не видно у творах так званого письменника Ш. Ецірвана, що проживає в Західному, окупованому, секторі м. Ровно. Його ранні вірші та п’єси створювали помилкове враження, нібито в літературу прийшов новий, непересічний автор з власним стилем, власним голосом. Але поступово це враження змінилося іншим — в літературу прийшов професійний очорнювач, цинічний висміювач найсвятіших для нашої людини понять. Його справжнє, хиже, звіряче обличчя ми зуміли розгледіти лише після насильницького розділення нашого міста. Оселившись у Західному, окупованому секторі, Ецірван неначе зумисно помічає в нашому житті лише прикрі, недостойні змальовування моменти й насолоджується, фіксуючи їх на сторінках своїх творінь, смакуючи їх. Він також робить псевдофілософські узагальнення, хитро пересмикуючи та жонглюючи етичними поняттями й моральними цінностями, оспівуючи примарні свободи буржуазного суспільства, які наяву є лише ефемерними міражами, витвореними продажними писаками-кухарчуками на ідеологічній кухні дядька Сема. Тому завданням кожного члена оновленої Спілки письменників СРУ є створення таких віршів, романів та повістей, які були б належною відповіддю творінням Ецірвана та йому подібних, які б переконливо та аргументовано доводили читачеві переваги соціалістичного способу життя над капіталістичними псевдоцінностями на кшталт «вільного підприємництва» й «свободи сексу». В битві за читача нам, письменникам Ровенщини, відступати нікуди. Але ми неодмінно переможемо в цій битві, бо на нашому боці правда, а вона, як відомо, — запорука перемоги.
Комсомолець Олесь Фіалко (Баранюк), студент педагогічного училища, початкуючий поет, сказав з трибуни партійного пленуму: «Сьогодні вдень я цілком випадково ознайомився зі Шлоймою Ецірваном особисто. Не стану приховувати, що до цього я помилково перебував під враженням його попередньої творчості й навіть почасти пропагував її в колі своїх однолітків, що зараз мушу визнати як прикру й неприпустиму помилку. Та після того, як старші товариші пояснили мені глибоко згубну неприпустимість такого знайомства й такого ставлення до творчості Ш. Ецірвана, я створив вірша, якого зараз хотів би зачитати з цієї високої трибуни. Епіграфом до цього свого вірша я взяв поетичні рядки відомого російського поета „Моцарт отечества не выбирает“, які гранично яскраво відображають ідею, котру я хотів висловити у своєму вірші:
Ми, молоді, ми думали — ви Моцарт. Ми, молоді, ми думали — ви можете. Ми думали про вас, що ви… А ви… Тепер дивуюсь я — як ваш холодний мозок Не витече крізь вуха з голови?»(Оплески в залі.)
Виступом молодого поета закінчилась офіційна частина відкритого пленуму обласного комітету КП СРУ.
* * *«Взагалі-то мозок, щоб витекти з голови, та ще й крізь вуха, мусить бути гарячим, розплавленим… — подумки відзначив Шлойма, вже краєм вуха дослуховуючи виступ молодого поета і переповнюючись до нього незрозумілою сумішшю двох почуттів — відрази та симпатії. — Далеко піде, скурвий син, якщо за пару годин і віршика склепав, і орієнтацію поміняв!..» У цей час Самчук, який з’явився з бокових дверей зовсім поряд з першим рядом, самими тільки очима виразно показав письменникові, що слід іти за ним, і то без жодних фокусів…
Навздогін йому в залі пролунало оголошення, яке зробив головуючий, схилившися до мікрофона на столі президії:
— Прохання не розходитися! Зараз оголошується перерва на десять-п’ятнадцять хвилин, під час якої ви можете відвідати буфет на другому поверсі, де у продаж поступила вода «Пепсікола-Байкал» виробництва Здолбунівської фабрики продтоварів. По запрошеннях ви можете отоваритися з розрахунку один літр на одне лице. Потім прохання до всіх повернутися до зали. Другим відділенням нашого засідання буде урочистий концерт, на якому перед вами виступить капела сліпих бандуристів музично-педагогічного факультету Ровенського педінституту, танцювальний ансамбль «Діти Чорнобиля» міського Палацу піонерів, вокальний квартет співаків-солістів обласного управління культури та інші творчі колективи обласного центру. По закінченні концерту має бути прийнята колективна резолюція нашого пленуму, голосування проводитиметься запрошеннями, оскільки тут серед нас є чимало безпартійних, які не можуть голосувати партквитками. Тому особливе прохання — бути уважними й не губити запрошень!
Папка з рукописом Степаниди Добромолець робилася все важчою й важчою. Ецірван перекинув її з руки в руку. «Що ж за шедевра створила стара? Добре, пізніше зазирну, поцікавлюся». Шлойма взяв папку під пахву й притис ліктем до боку. Хотілося палити, але зупинитись не видавалося можливим. Його провожатий
