Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів - Андрій Кузьменко

— Я не вмію водити.

— Фак, що ви за мужики, можете хіба своїми яйцями мотляти, а більше толку з вас — ноль. Сідай збоку, бичара.

Йог заліз у машину, кров сочилася з численних дірок у штанах, і його свідомість потихеньку відпливала. Він уже не панікував, а просто спостерігав, як кров просякає через тканину.

— Куди їхати?

— Прямо, — показав у напрямку лісу Йог, і вони рушили.

Аліса даремно переживала, що Йог спровокує аварію і вони розіб’ються. Або що він нападе на неї і забере зброю. Сили в нього залишилося, як у дитини, яка щойно з’явилася на світ, і розум працював приблизно так само. Вони під’їхали до шлагбаума. Підійшов той самий охоронець і, лукаво глянувши на Алісу, сказав:

— Шо, вже гратися нема де, то — на свалку?

Розуміючи, що тут не можна поводитися, як із пацанами, Аліса відповіла з максимумом холодної стриманості:

— Пустіть, будь ласка, треба пару запчастин скрутити. Візьміть сигарети, — і вона простягнула цілий блок Ел-Ем, який валявся у Фріцовому бардачку.

— Йопту, за такий подарок — крути, нах, шо хочеш, хоть мою піпітку крути! — зраділо пискнув охоронець і, смакуючи той момент, коли він запхає в рот цілу пачку, поскакав до вагончика.

— А тобі, корєш, амінь через пару хвилин. Ви мене дістали всі, козли паршиві, — цей текст адресований був до Йога, якому було все одно — зараз, потім, колись чи ніколи.

— До сраки мені. Їдь вон туда, — він тицьнув пальцем у скло і змучено відкинувся на спинку, заплющуючи очі.

Аліса пригальмувала біля ЗІЛа, в якому був ув’язнений Лєший. Підбігла до машини, покопирсавшись із замком, відімкнула двері. Лєший лежав на рулі головою вниз. Із рота йшла піна. Газ із балончика робив своє, і неясно було, наскільки йому зле. Вона повернула його голову до себе. Очі були розплющені і зіниці ледь помітно звузилися, реагуючи на світло сонця, яке збиралося вже на другий бік землі.

— Лєший, то я, Аліса, чуєш? — Вона легенько била його по обличчю долонями, намагаючись повернути його до життя. Йог тим часом вирубався зовсім і з широко розплющеними очима, закинувши голову з роззявленим ротом, являв інтерес для мух, які давно вже не мали такого кайфу — полазити в печеру з такою кількістю цінних копалин, чим вони і займалися. Аліса витягнула Лєшого з машини, перетягнула до свого грата, а Йога потарабанила за ноги на його місце. Їй ніяк не вдавалося засунути його в кабіну, і вона скинула його під машину, яка стояла на колодках, поставлених під колеса. Помацавши пульс на шиї, вона не відчула нічого, крім відрази. Плюнувши йому в лице, вона віддала якусь частину злості за ті образи, які вона отримала за цей час. За спиною почувся храп. Бона розвернулася й побачила, як у Лєшого почався епілептичний припадок. Його ковбасило і кидало на сидінні. Піна стікала по бороді, ніби молоко збігало у нього в роті. Аліса пам’ятала звідкись, що треба запхати щось між зуби, аби він не ковтнув язик, таким щось міг бути тільки пістолет. Вона обмотала його ганчіркою і насилу почала втискати його Лєшому в пащеку. Щелепи були стиснуті так, як у ротвейлера, коли він лапає за сраку злодія. Копирсаючись у пінній масі, Алісі все ж таки вдалося втулити пєстік Лєшому в рот. Припадок тривав пару хвилин, вона, змучена більше, ніж він, сіла на землю біля машини і схилила голову йому на ногу, яка звисала з кабіни.

— Мене звати Віталік, — почула вона слабий голос зверху.

— А хоть Тузік, як ви мене затрахали!

Аліса закинула його ногу в машину, сіла за руль і повернула голову до Лєшого-Віталіка:

— Я завалила Фріца і тих двох. Не знаю, чи то правильно, але вони би мене порвали.

— Ти — умнічка, я не знаю, як тобі дякувати. Розумію, шо говорю херню, але ти маєш поняти, шо ти мене спасла в натурі.

— Який ти мінливий, дядя Лєший! Зранку ти був інакший, діловий весь, ну да ладно. Шо робим?

— Сторожа шось знають? — спитав Лєший, сподіваючись на позитивну відповідь.

— Вони вгашені всі, але я думаю, шо бачили всіх і, якшо їх будуть питати, то здадуть і ше й прибрешуть своє.

— Треба їх валити.

— Я вже не можу — я ригати буду.

— Ригнеш і завалиш, інакше нам — песєц, — Лєший подивився на неї так, що Аліса перший раз у житті побачила ПЕСЄЦ наживо.

— О’кей, їдем, а там буде видно. Пістолет треба Йогу в руку дати, хай подумають, шо то він усіх постріляв і сюда на ничку приліз, і тут здох. На фіґ нам зброя?

— Йди засунь. Але витри свої відпечатки.

— Після твого прикусу — там твоїх зубів більше, ніж моїх пальців, — криво посміхнулась Аліса і почвалала до Йога. Йог вже не дихав. Вона взяла його ще теплу руку і запхала туди пістолет. Відразу витягнула його й побігла до машини — різко завела і погнала у бік вагончика. Двоє сторожів курили одну за одною халявні сигарети і вдивлялися в машину, яка наближалася до них.

— Шось довго крутили. Покажи, шо вивозиш? — один з них з недоброю міною боком, як шакал, підійшов до машини. Він не розрізняв пасажира, який в’їхав і який тепер виїжджав зі звалища, але його явно щось починало непокоїти. Аліса вийшла з машини і на витягнутій руці вперла дуло просто у висок сторожа.

— Відкрутили собі оцю байду, — і натиснула курок.

Другий сторож затягувався, коли перший майже без голови злетів у повітря і звалив його з ніг. Він проковтнув сигарету і закричав:

— Я труп! Я труп, я нічого не скажу! То Мішка дзвонив ментам, я ні при чому, — і дістав порцію цвяхів у свою голову.

— Боже, як я люблю Тарантіно, це ж зовсім не тяжко. Буду стріляти всіх, поки не переб’ю всьо бляцьке гніздо, — сказала вголос Аліса й підійшла до будки, в якій під столом сидів ще один бомжацького виду сторож у ватнику і майці з надписом «Fuck me, I am blind». Аліса стала на коліна і зазирнула під