Альтернативна Еволюція - Олександр Павлович Бердник
ЧОЛОВІК — ЧОЛО (розум) і ВІК, ВІЧНІСТЬ: вічний розум. У цьому слові підкреслено невмирущість людської думки і творчості.
ЧОРНИЙ — ЧУРНИЙ, такий, як попіл у печі: домашнє вогнище звалося ЧУРОМ, так, як і бог роду, бо божество роду саме й було вогнем.
— Ш —
ШИР, ШИРИНА — від слова ІРІЙ, ИРІЙ, бездонність, неокраєність.
ШЛЮБ — від слова ЛЮБИТИ: 3-ЛЮБ, 3-ЛЮБИТИСЯ.
— Щ —
ЩАСТЯ — З ЧАСТКОЮ. Щастя, як і доля, вважалося судженою людині часткою добра, котре дається при народженні. Якщо ця ЧАСТКА є — тоді людина 3-ЧАСТЮ, а якщо ні — тоді вона НЕ-3-ЧАСТЮ, тобто нещасна.
— Я —
ЯГОДА — від кореня ГО — завершений, круглий, зрілий.
ЯГНЯ — АГНІ, вогонь. Ягня було в синів РА символом вогню: як першороджене ягня приносилося в жертву ДАЖБОГОВІ-СОН-ЦЮ, так і сам ВОГОНЬ-АГНІ є тією жертвою Буття, котра лягла основою Світового Життя — з нього зіткано весь проявлений світ людей, тварин і речей…
ЯНИЧАР — Я НЕ АРІЙ — ворог синів АРУ, вогню, РА. Ще одне значення: Я НЕ ЧУР — тобто, я ворог свого роду.
ЯР — вирита весняними (ЯРИМИ) водами долина.
Я — земне вбрання таємничого РА, котрий подарував нам благо і муку самосвідомості. Шлях до нього пролягає крізь частокіл розмаїтих літер, звуків і понять, туди, де на початку заховано священне А. Ой, як важко добратися туди, до Вічного Мовчання, де зародилося Слово! Але ж треба, конче, пекуче треба!
Чи одважимось?!
Що ж, пора й закінчувати з прикладами. Так можна роками нишпорити по словниках, шукати зв'язку з тими чи іншими поняттями, радіти знахідкам. Річ не в тім, що ми доведемо єдність різних мов і взаємозв'язок слів: з цим, певна річ, сперечатися стануть лише неуки або одверті вороги рідної мови, котрі взагалі жадають занапастити її, спопелити, щоб і знаку від неї не лишилося на Землі.
Важливо, щоб грядущі покоління (і сучасники теж) збагнули вселенське значення СЛОВА: воно важливіше від їжі. Вбрання, речей, творчих надбань тощо. Бо без СЛОВА неможлива поява Людини взагалі. А оскільки саме СЛОВО творить мислячу істоту, то всі конфлікти, болі, нещастя, розчарування, всі лабіринтні історії та мислення мають початок у Слові.
Уявіть собі ДЕРЕВО. Воно виростає із ЗЕРНА, пускає корінь, а потім виганяє паросток, формує стовбур, віття і листя, на котрих знову зріють у віночку квіткових пелюсток ЗЕРНА. Нерозривність усього життєвого кільця зрозуміла кожному. Якщо хтось (короїд чи людина) перегризе, передавить, перепиляє стовбур, вітку чи корінь, — дерево всихає, його призначення не виконано.
Те саме з МОВОЮ, зі СЛОВОМ. Раз ми домовилися, що СЛОВО є те ЗЕРНО, з котрого виростає Людина, то всяке каліцтво МОВИ — це руйнування тих життєдайних протоків, по яких плине кров первісного РА — Батька всього сущого. Хтось скаже, що можна замінити одну мову іншою: нічого не зміниться — спілкуватися, читати, мислити можна за допомогою будь-якої мови. Це не так! Людина (конкретна особа) належить до певного потоку буття (рід, народ, раса тощо). Мова пронизувала цей потік, була його суттю, його духовною кров'ю, його подихом, його тремтливим чуттям. Якщо Людина залишила цей потік (або її звідти силою вирвали) — то вона духовно вмирає, викидається з Ріки Буття, або повинна прирости, ввійти в лоно іншого потоку, такого ж неповторного. Але якщо Людина зреклася рідного потоку, чи стане для неї рідним інший потік?
Отже, перше завдання — вірність МОВІ, СЛОВУ, бо в цій вірності ми зберігаємо свій зв'язок з Праматір'ю ЛАДОЮ, котра — єдина Мати Світу.
Друге. Треба не лише зберегти мову, а й збагнути її первісне призначення. Нині ми читаємо книгу і за допомогою слів хочемо зрозуміти, що нам каже автор. Це жахливе непорозуміння. Треба, щоб не словом була думка автора, а В СЛОВІ, щоб саме СЛОВО говорило.
Згадаймо товстезні томи філософів давнини і сучасності: океан слів, але що з ними? Пусте марення розуму, сумніви, хитання, логічні міркування з приводу тих чи інших фактів..
МОВА подарована ПРАЩУРАМИ не для того, щоб ми з неї робили словесні візерунки, МОВА — це вже готова мудрість, готова жива кров, котра плине над віками з лона Матері, щоб зростити ембріон нашої душі, щоб він став справді ЛЮДИНОЮ, ЛА-ДИНОЮ, ДИТИНОЮ.
Людське дитя вдома чи в школі вивчає мову як систему взаємозв'язку між людьми; ніхто не каже юній істоті, яка глибина буття стоїть за тим чи іншим словом і чому воно несе в собі цей зміст. Якщо МОВА є духовним віддзеркаленням Всесвіту, то її творили вселенські РОЗУМИ — хіба не так? Адже ми її отримали готовою, сформованою! Ми кричимо «ура» навіть якомусь неологізмові, якійсь смисловій закарлюці, а тут — РІКА БУТТЯ! І джерело тієї ріки — у безіменності, у прадавності!
Десь, хтось зумів затемнити нашу душу, впустив у мову, в СЛОВО, черв'яка облуди, безглуздя, насмішки, байдужість. ХТОСЬ розірвав живу пуповину зв'язку між Людиною і РА. Кров цебенить, струменить у порожнечу, в смердючу канаву суєти і марноти, і душа Людини задихається від недостачі живлющого повітря Правди, котра є суттю Буття.
МОВА ще не вмерла. Вона ще зберегла в надрах словесного мотлоху іскри прадавніх вогнів. Треба роздмухати полум'я Матері ЛАДИ, тоді вона знову прийде до нашої хати, народить вогнеликого Сина РА.
Та стежина (лише перша, несмілива), котрою ми пройшли і будемо йти, відкриває просте, як зоряне небо, як схід сонця над обрієм, ЗНАННЯ, ВІДУ:
ЖИТТЯ — від РА, від Сонця, від його ПРОМЕНЯ. Людина — ДИТЯ РА. її життя — це розкриття в Бутті Всесвіту тих сонячних зерен, що дрімають в його серці, — зерен КРАСИ, ЛЮБОВІ, ТВОРЧОСТІ, ПІЗНАННЯ, ЄДНОСТІ. Незміряні шляхи відкриваються Людині. По них вона хай іде разом з рослинами і тваринами, бо то є нероздільна тканина світового життя. Людина мусить
