Том 4 - Леся Українка

З тим ми діждемось другого пришестя Христа і слави римської. Руфіне!

Одважся і ходім садок садити!

Як хочеш, я введу тебе в громаду.

Ходім!

(Подається до триклінія.)

Руфін

(нерішуче)

А хто ж тут буде одчиняти?

Хто буде вартувати вас?

Одчиняються двері, і смуга світла падав на Руфіна і Люція. Виходить з триклінія Прісцілла, стиха підходить, пильно придивляючись до обох.

Прісцілла

Руфіне!

Руфін

А що?

Прісцілла

Скажи, де б нам узяти глини або якої фарби, тільки швидше?

Нам невигідно кликати рабів.

Руфін

Навіщо се?

Прісцілла

Та... бачиш... там єпископ та й вся громада зважили, що слід би замазати той міф про Адоніса...

JI ю ц і й (мимоволі)

Оті коштовні фрески? Ту предивну мозаїку?

Руфін Прісцілло, чи ж не досить на жертву богові твоєму статуй?

Прісцілла

Тепер не я рішаю. Ціла церква уражена пащекуванням Крусти, і прикро їй дивитися на те, що спокушає до думок блюзнірських.

Єпископ не почне для нас одправи, поки ми не забілим тії стіни.

Він наказав мені...

Руфін (гордо і гнівно)

Хто тут господар — я чи єпископ? Я його не кликав

7 Леся Українка, т. 4 193

наказувать мені й моїй дружині, як маємо держати стіни в хаті, у нашій власній хатії

Прісцілла

Я сама

тебе прошу, щоб ти мені дозволив малюнки знищити.

Руфін

Сама?... Прісцілло,

«де я господар, там ти господиня», так говорив я, шлюб з тобою бравши, і не ламав ніколи сього слова, не ламлю і тепер.

(З великим болем.)

Іди руйнуй, що хочеш і як хочеш. Та не змушуй мене до того докладати рук — се понад силу, я того не можу...

Диякон (трохи відхиливши двері)

Прісцілло, ми знайшли коновку фарби і вже брати замазують.

Прісцілла

(слабо)

Гаразд...

(Стоїть на сходах, не вважаючись ані вернутись, ані йти

до Руфіна.)

Сильний стук у хвіртку,

Руфін

Хто там?

Голос Раби господні!

Руфін одчиняв хвіртку, в неї впадав центуріон з вояками-в і г і л а м и, що зараз займають вхід, всі стежки і сходи до триклінія.

Руфін

Що се значить?!

Центуріон Я посланий, щоб виконать закон.

З триклінія вибігав диякон і скілька християн.

Диякон

Сторожа в перистилі! Зрада, зрада!

Ховайтеся, рятуйтеся, хто може!

(Завважае центуріона з вігілами і мовчки застигає на

місці.)

Н а р т а л (вибігає)

Де зброя? Гей, Руфіне! боронімось!

Руфін

Я зброї не здійму на слуг закону.

Його в’яжуть, він не борониться.

Прісцілла (кидається до Руфіна)

Мене в’яжіть! мій чоловік не винен.

По знаку центуріона вігіли в’яжуть її вкупі з Руфіном. Центуріон Хто винен, хто не винен, суд рішить.

Єпископ повагом виходить і став на порозі.

Н а р т а л (виривається і бореться з вігілами)

Не смієте в’язати! Я не злодій!

Єпископ Нам сказано: не супротився злому.

Нартал кидав боротьбу і дав себе зв’язати.

Єпископ зіходить вниз і сам дав собі зв’язати руки. Вся громада чинить те саме за його прикладом.

ОСОБИ III ДІЇ

Руфін Редівіву с

Прісцілла Рената

Аецій Панса Аквіла

Люцій Флегон

Нартал Урбан

[Парвус] Фортунат

Єпископ Нофретіс — рабиня Прісціллина.

Диякон Ключартемничний.

Т е о ф і л

Сторожа при темниці. Християни і християнки, що були забрані в Руфіновому домі.

Темниця, чимала, тільки дуже низька, з малими, ширшими як довшими віконцями під самою стелею. Світло падав скупо, і тільки привичне око може розглядіти добре людей, що сидять та лежать долі або снуються з кутка в куток одноманітним кроком, брязкаючи кайданами. Серед в’язнів в Теофіл, Парвус, Фортунат, Єпископ, Диякон, Редівіву с, Рената і всі, що були на вборах у Руфіна. Н а р т а л прикований до стовпа посеред темниці на короткім ланцюгу, кайдани дуже гальмують всі його рухи, але він дуже неспокійно поводиться і скільки може ворушиться.

Диякон

Щось довго не приводять їх назад.

Фортунат

Либонь, їх знову на тортури взято.

Люцій

І нащо се? Адже Руфін сказав все так по правді, як повинен суддям казати чесний римський громадянин.

Парвус (крізь зуби)

І навіть більше того...

Люцій

Що ти кажеш?

Що значать сі слова?

П а р в у с (понуро)

Я так, нічого...

Одно мене дивує, що Руфін,

той «справедливий римський громадянин»,

не ознаймив так просто, як усі ми:

«я християнин», а крутив, крутив, сюди й туди, і сяк і так...

JI ю ц і й

Неправда!

Ніяк він не крутив, сказав одразу:

«Я добре знав, які то й нащо збори, і самохіть, не змушений ніким, їх запросив до себе в хату». От що префектові сказав він, я те чув і все затямив що до слова.

П а рвус

Добре,

хто має добру пам’ять! А скажи лиш, коли ти так усе запам’ятав,— що він сказав, коли суддя спитався, чи признається він до християнства?

JI ю ці й

Що ж! він сказав: «Судіть мене за вчинки».

П а р в у с

Хіба се просто й щиро? а згадай же, що він сказав на запит, чом у нього не слідно культу цезаря в господі.

«Сим нехтують не тільки християни!» — сказав Руфін, прегордо усміхнувшись, і більш нічого не схотів казати.

Ні, правда, ще сказав, і се найгірше, коли його про заміри спитали, які він мав, нас кликавши до себе,— він відповів: «Що заміряв, те сповнив».

JI ю ц і й Нічого тут лихого я не бачу.

П а р в у с (вибухнув гнівом)

Авжеж! Бо й ти в компанії з ним був, ті «заміри» сповняючи!

Люцій (не розуміючи)

Що значить...

(Раптом догадуючись.)

Ти, слухай, договорюй все до краю, коли почав, або не починай, а то сичиш, мов гадина підступна.

П а р в у с

(до громади)

Се так патрицій-християнин каже. Лагідний, добрий, ввічливий.

Люцій (трохи засоромлений)

Ні, справді, коли в чім винуватиш, то кажи виразно й просто, як годиться браттям. Адже ми вкупі носимо кайдани, однакова всіх нас чекає доля...

П а р в у с

Ну, се ще невідомо, хто як довго носитиме кайдани та й яка кого спіткає доля...

Люцій

Нам відомо, що ми засуджені на смерть.

П арвус

Тоді вже,