Мовчання адресоване мені - Василь Дмитрович Слапчук

народився не вiд шлюбу а вiд кохання земля пiдошви лиже язиком тому й живем так смiшно вiд цього наша схильнiсть до iстерик земля пiдошви лиже вибраним лице не нею вибраним для неї лежить на плечах небо тому й так легко це не бiда що не зустрiв очей що рiдна хата вiдвертає вiкна що комин дихає в обличчя димом не це бiда а з мотузком в руцi самотнiсть усi думки язичницi щоразу вiдвертаються од вiри в Слово i поклоняються бундючнiй власноруч оздобленiй рiзцем лексемi Це дерево для мене темний лiс Ця випадкова зустрiч неминуча Цей вiтер слово в пазусi принiс I слово це мене мовчанням мучить У небi хмари це моя рiдня Оця карга для мене добра цьоця Хоч ночi я не дам та не вiзьму у дня Хоча й не буду за але й не буду проти Ця жiнка скромна як сухе вино А дiвчина оця для мене ребус А вiтер дме й слова приносить знов та слiв менi вже нiчиїх не треба кожна перемога над собою поразка з’ясуй спочатку хто ти тодi й дiзнаєшся на чиєму боцi перемога вiд крику на обличчях заграва осiла наче попiл вiд крику запилюються квiти i в другiм поколiннi мiняють барву форму назву вiд крику в небi поробились дiри вiд крику до мовчання короткий вiдтинок життя ВІРШІ ДЛЯ ОЛЕНЯТКА
- Чому у зайця хвiст зелений? - Вiн брат художницi Олени. - Тодi чому вiн весь у тiстi? - Сестра варила йому їсти. - Але чому у вухах вата?! - Сестричка любить поспiвати. - А чи не мiг би вiн помитись? - Кортить сестрою похвалитись. Маленький дощ по вигону пробiг, лишив веселку: - Це тобi. - Невже зiткав її для мене? - Це подарунок вiд Олени, - i синiм огорнув мене плащем. - Це нинi звуся я дощем, бо трохи вирiс. А спочатку я був маленьким Оленятком. - Як живеш, Оленко? - Помаленько. - Чи їсиш картохи? - Потрохи. - А шоколаднi плитки? - Швидко-швидко. бджола вiтається з кожною квiткою а муха летить над лугом наче мiстом iде нiкому не поклониться добрий день не скаже в лошатка вуса бiлi мов сметана воно в долинi напилось туману гнiда кобила а пiд оком бiла пляма це так лоша поцiлувало маму сестра синиця зимi приносить рукавицi а шпаки веснi дарують чобiтки а лiтовi Оленка несе суниць зi жменьку я на листка опалого похукав щоб осенi зiгрiти руки - У бедрика червоний кожушок. - Що?! Що?! У що одяг ти бедрика? - У сведрика. - А чи не буде бедрик прiти серед лiта? - У бедрика, напевно, сорочина. - Молодчина! Зелений коник сидить на золотому промiнчику, аж раптом - i вiтер не дмухнув, i земля не здригнулася, нiхто й слова не мовив - шух! - i лежить у травi догори лапами. Це хмаринка сонце заступила. пригорнувшись до їжачихи їжачок думав що будучи їжаком не колотись може тiльки мама гриб росте не вiд дощу а вiд бажання прикрити собою вiд водяних батогiв рiдну йому мурашку у маленькому меншому вiд сiрникової коробки автобусi до нас їде велике бiльше за небо диво-дивне їде-їде i нiяк не може доїхати хiба ж не дивно? мороз похукав у вiкно снiгами дверi замiтає впiймав снiжинку юний гном i бiлi вiршi їй читає i лавка i на лавцi гномик i пiч i хата i зима i бiлих вiршiв синiй томик лише снiжиночки нема про це з самого ранку гудуть бджоли сьогоднi до рожевої квiтки брат жовтий метелик прилiтає мабуть з вiйська повертається шкребеться й плаче на горищi нiч i спати не дає менi долiвкою веселий котик золотого мiсяченька котить котить-котить понад лiжком стiною на стелю а на стелi срiбнi зайцi граються у снiжки пiд лапами снiг рипить я рахую кроки тихо падає снiжинка потрапляє в око вiдлiтало лiто на пташиних крилах загубило лiто солом’яний брилик вiдлiтало лiто а куди не знало за ним бiгли квiти та не наздогнали вiдлiтати треба та летiть не хоче вже за лiтом небо виплакало очi впала з неба зірка закотилася до нірки а у нірці мишки гризли горішки мишинятко: ура-а! світла повна нора як лягатимуть спати мишенятків тато із мамою-мишкою зіроньку накриють мискою МІАЗМИ
чоловiк шукає зубочистку у склянцi слабкого чаю знявши пiджака засукує рукава сорочки i по лiкоть занурює руку в гарячий чай намацує на днi стару велосипедну шину iржаву бляшанку жiночого гумового чобiтка кавалок бетонної плити з якої стримлять ребра арматури сполохує зграйку рибок схожих на кишеньковi ножики заплутується в обривковi дроту i нарештi ранить пальця об розбиту пляшку з-пiд пива рука повiльно мов цукор розчиняється в чаї а зубочистка нiяк не знаходиться до чоловiка пiдходить жiнка i протягує йому сiрника чоловiк вдячно усмiхається вiн випиває свiй чай питає як звати жiнку або ж тiльки цiлує її бiля вуха i вони йдуть шукати мiсце де могли б навзаєм покохатися цей однорукий iз сiрником у зубах чоловiк щасливий щораз хтось висмикує стежку з-пiд нiг наче килимову дорiжку i чоловiк втрачає рiвновагу заточується незграбно падає зустрiчнi оминають чоловiка однi лаються другi смiються третi з огидою п’яницею обзивають а бiльшiсть байдуже не помiчають чоловiк силиться добути слово язик йому заплiтається i вiн белькоче щось нерозбiрливе чи то смiється чи то плаче i тiльки стара згорблена бабця з вицвiлими очима опираючись на курячу лапу костура прошамкотiла спiвчутливо до чого тiльки не доводить людину любов чоловiк повертається жене перед себе вiдлуння власних крокiв мощеною бруком нiчною вулицею але повiльно не кваплячись як женуть увечерi з пасовиська череду обтяжених вименем корiв чоловiка не видно всi лiхтарi пiдтягнулися до центральних вулиць де їм з викликом пiдморгують кольоровi неоновi вивiски а в завжди освiтлених вiкнах-вiтринах стовбичать самовдоволенi манекени однак характер ходи вказує на те що це не жiнка чоловiк зупиняється черкає один за одним сiрниками вони з шипiнням гаснуть хоча чоловiк i затуляє їх спиною од вiтру i ховає в долонях знову вона плакала бурчить чоловiк нарiкаючи на вiдсирiлi сiрники зустрiчний перехожий дає чоловiковi припалити дивлячись на освiтлене спалахом обличчя впевнено вiдзначає вiн її не любить давши припалити зустрiчний сiрниками не дiлиться нехай помучиться зловтiшався позаяк був самотнiм i був жiнкою чоловiк грає в шахи сам з собою хоча змалку мрiяв грати на флейтi спочатку йому заважали зуби потiм довiдався що у нього губи неправильної форми а нарештi з’ясувалося що немає слуху власне i шахи не для нього але у домiно його грати не беруть а в дурня самому не хочеться звiдкiля розпочати вагається чоловiк приглядаючись до в’яленої риби з голови чи iз хвоста розпочну з хвоста очевидно це комплекс меншовартостi в менi проявляється мiркує чоловiк адже не тiльки риби але й усi звiрi птицi навiть чорти надiленi хвостами i тiльки люди безхвостi пiшли зi мною кинула проходячи жiнка чоловiк озирнувся жiнцi вслiд i квапливо звiвся iншим разом розпочну з голови подумав про недоїдену рибу люди що залишилися стали сперечатися чи мав той чоловiк рацiю коли чоловiк був малим великi його часто били не за якiсь провини а тiльки тому що вiн був малим коли я виросту то всiм їм вiдомщу поклявся чоловiк чоловiк став дорослим але так i не помстився не тому що навчився прощати а тому що так i зостався малим чоловiк пас корову i розмiрковував над тим як гарно почуватися пастухом корови все-таки бодай якась рiвновага i справедливiсть у природi iснує якщо жiнка лиха i на вроду негожа то корова спокiйна i лагiдна нi неправда подумавши трохи остаточно вирiшив чоловiк рiвновага є а справедливостi нема i копнув корову в живiт хай би й корова була норовистою i билася тодi вона могла б прохромити рогом його сварливу жiнку i та померла б а вiн одружився б на тихiй i файнiй от худобина все життя зiпсувала щоб ти цвяхiв наїлася а спочатку ж усе так гарно було ВІРШІ ПРО ЗАЙЦІВ
зустрiчаються два зайцi один з вовком другий iз шкiльним товаришем i обом нема про що говорити надто вони рiзнi пригадали усе своє минуле життя та й попрощалися один з товаришем а другий назавжди - Знаєш, усi зайцi рiзнi,- дiлився дiд Мазай враженнями. - Так, - погодився спiврозмовник.- Все залежить вiд рецепту та кухаря. прийшовши до влади i перепробувавши усi способи впливу заєць дiйшов висновку що керувати собою неможливо однак поставився до цього фiлософськи фата моргана я собою не володiю я за себе не вiдповiдаю казав про себе страшний чоловiк звiр а не заєць говорили про нього значно легше керувати iншим зайцем прагнення до