Збірка творів - Вільям Шекспір

І дива тут ніякого немає,

Що вид мій так Деметрія жахає.

Десь дзеркала оманливого сила

До Гермії рівнятись спокусила.

Та хто це тут лежить? Лізандр неначе?

Він спить чи вбитий? Крові я не бачу.

Лізандре, пробудися! Ти живий?

ЛІЗАНДР

(прокидаючись)

За тебе — хоч в огонь! Довіку твій!

Гелено, ти прозора! Сталось чудо?

Твоє серденько бачу я крізь груди.

А де ж Деметрій? Де твій лиходій?

Його ось зараз меч скарає мій!

ГЕЛЕНА

За що, Лізандре? В чім його вина?

Що любить Гермію? Твоя вона!

Невже задовольнитись цим не можна?

ЛІЗАНДР

Що, Гермія? Мені хвилина кожна,

Пробута з нею, марна і порожня!

Гелену я, не Гермію, кохаю

І ґаву на голубку заміняю.

В людині розум волею кермує,

І вище розум мій тебе цінує.

Повільно дозріває все на світі,

І я спромігся лиш тепер дозріти.

Над волею здобувши врешті владу,

Мій розум дав мені таку пораду:

В твоїх очах читати, ясна панно,

Найкращу повість книжки про кохання!

ГЕРМІЯ

Ні, глум такий терпіть уже несила.

Чим я його у тебе заслужила?

Чи мало ще… Чи мало ще, юначе,

Що я ніколи, певно, не побачу

В Деметрія в очах жаги палкої,

То ще зневаги треба отакої?

Поганий жарт, Лізандре, далебі:

Не личить так поводитись тобі.

Бувай здоров! Але скажу я щиро:

В твоє лицарство мала більше віри.

Щоб то одним зневажену отак

За це ще й інший ображав юнак!

(Виходить)

ЛІЗАНДР

А! Гермії не бачила вона!

Спи, Герміє, і зоставайсь одна.

Як мед, коли з’їси його в охоту,

Найгіршу потім виклика нудоту,

Як тих, хто в істинну вернувся віру,

Жахає потім єресь аж надміру,

Так і для мене мед і єресь ти,

Й тому тебе я мушу проклясти!

Всі сили, вся любов — лиш для Гелени,

Не буде іншої владарки в мене!

(Виходить)

ГЕРМІЯ

(раптом прокидається)

Рятуй, Лізандре, Гермію свою,

Зірви з грудей моїх оцю змію!

О Боже! Що за сон! Я вся дрижу

Зі страху. Глянь! Я сон свій розкажу:

Неначе гад мені у серце впився,

А ти стояв і з усміхом дивився.

Лізандре! Що? Нема? Лізандре! Муже!

Не чуєш? Ти пішов? Озвись, мій друже!

О лихо! Де ти? Млість мене змагає.

Озвись, коханий, я тебе благаю!

Чи ти далеко? Треба йти шукати!

Знайти тебе чи смерть свою спіткати.

(Виходить)

Дія третя

Сцена 1

Ліс. Тітанія спить.

Входять актори: Клинець, Навій, Гембель, Дудка, Носик і Замірок.

НАВІЙ

Усі зібралися?

КЛИНЕЦЬ

Усі, всі. А осьде й місцина для нашої репетиції напрочуд зручна. Оця зелена галява буде нам за сцену, ті кущі глоду — за убиральню, і ми розіграємо все достоту, як перед самим князем.

НАВІЙ

Пітере Клинцю!

КЛИНЕЦЬ

Що скажеш, друже Навою?

НАВІЙ

У цій комедії про Пірама і Тізбу є такі речі, що навряд чи кому сподобаються. По-перше, Пірам мусить вихопити меча і вбити себе, а це видовище не для дам. Що ти на це скажеш?

НОСИК

Так, так, справді страхіття!

ЗАМІРОК

Мабуть, доведеться нам кінець кінцем пропустити це самогубство.

НАВІЙ

Нізащо в світі! Я придумав штуку, як усе залагодити. Напишіть для мене пролог, і нехай цей пролог пояснить глядачам, що ми своїми мечами нікому шкоди не заподіємо і що Пірам не вбитий. А задля більшої певності ще треба сказати, що я, Пірам, насправді не Пірам, а ткач Навій. Тоді їм не буде чого й боятися.

КЛИНЕЦЬ

Гаразд, буде тобі такий пролог, і ми його напишемо восьми- й шестискладовими рядками.

НАВІЙ

Ні, хай буде на два склади більше: напишімо самими восьмискладовими.

НОСИК

А лева дами не злякаються?

ЗАМІРОК

Боюся, що таки злякаються.

НАВІЙ

Люди добрі, це треба зважити як слід. Випустити лева до дам… хай Бог милує! Це страшне діло. Адже лютішої дичини, як той лев, і на світі нема, і цього нам не слід забувати.

НОСИК

А тому потрібен ще один пролог, де сказано буде, що це не лев.

НАВІЙ

Ні, треба оголосити, як його звуть насправді, і щоб половину його обличчя було видно з-під левової шкури, і хай він сам промовить до них отак якось: «Вельможні дами», — або: «Ласкаві дами», — або: «Я хотів би…», — або: «Я просив би вас», — або: «Я уклінно благав би вас не боятись і не труситись. Я вам своїм життям ручуся: коли ви подумаєте, ніби я справді лев, то прощай моя голівонько. Ні, який там я лев! Я така сама людина, як і всі». А тоді хай назве себе, хай так навпростець і скаже, що він, мовляв, столяр Гембель.

КЛИНЕЦЬ

Ну, гаразд, так і зробимо. Та ось іще дві заковики. Як нам улаштувати на кону місячне світло? Адже, щоб ви знали, Пірам і Тізба зустрічаються при місяці.

ГЕМБЕЛЬ

А яка буде ніч, коли ми ставитимем свою виставу? Чи місячна?

НАВІЙ

Подивіться в календарі. Пошукайте календаря! Треба подивитися, чи ніч буде місячна!

КЛИНЕЦЬ

Так, ніч буде місячна.

НАВІЙ

Ну, тоді попросімо, щоб у великій залі, де ми гратимем, відчинили одне вікно, і хай крізь те вікно світить місяць.

КЛИНЕЦЬ

Еге ж. І хай котрийсь із вас вийде на сцену з в’язкою хмизу та ліхтарем і скаже, що він прийшов ображати — чи то пак зображати — роль Місячного сяйва. І ще одне. Треба, щоб у великій залі був мур, бо, за п’єсою, Пірам і Тізба розмовляють крізь шпарину в мурі.

НОСИК

Як же ти внесеш до зали мур? Що ти порадиш, Навою?

НАВІЙ

Нехай хтось зображує мур, і треба трохи обмазати його тиньком, чи глиною, чи вапном, щоб він був схожий на мур. І хай держить руку отак, розчепіривши пальці, а крізь оцю нібито шпаринку між пальцями й шепотітимуться Пірам із Тізбою.

КЛИНЕЦЬ

Ну, коли так, то все гаразд. А тепер посідаймо гарненько та й розучуймо свої ролі. Піраме, тобі починати. А коли відтарабаниш свої слова, відійди в кущі. І так хай кожен робить згідно зі своєю роллю.

Входить Пак.

ПАК

Це що за мужлаї тут галасують

Так близько біля ложа королеви?

А, п’єса? Буду їм за глядача,

А може, при потребі, й за актора.

КЛИНЕЦЬ

Починай, Піраме! Тізбо, вийди наперед!

НАВІЙ У РОЛІ ПІРАМА

О Тізбо! Дух від квітки замашної…

КЛИНЕЦЬ

Запашної! Запашної!

НАВІЙ У РОЛІ ПІРАМА

Квітки запашної —

Це віддих ніжний