Цукровик - Олександр Мімрук

«важко побачити світло...»
важко побачити світло в оточенні вічних тіней коли проміння фотонів не торкається рук коли неможливо відчути кванти які вибивають з нас поламані деталі божого коду я знаю його схованки за метрами сталі та свинцю я можу провести туди будь-кого хто бажає зігрітися його тлінням обдаровані сміливістю обіймуть ядро та тільки обраним усміхнеться вічність варто стати великим щоби відчути подих світла варто себе розчинити щоби випити світ «примарні дороги...»
примарні дороги губляться в геометрії в квадратах кварталів нескінченній шахівниці сотні років тому на центральних площах можна було звидіти небо крізь павутину дерев в зачатках весни зараз я бачу лише дроти які пронизують товщу хмар своїм електричним холодом женучи слова й цифри в просторі часи не змінюються змінюється лише геометрія та функція її опису «стіни будинків...»
стіни будинків тонко тремтять наче мікрофонні мембрани