Сатирикон-XXI (збірка) - Олександр Ірванець

відпливаю, але відчуваю, як десь, у містах їхніх рідних До сну вже схиляє і двох побратимів моїх богорівних. І ми вже лягаєм, набік відкладаєм болючі свої 3 (три) пера, І вже засинаєм, і вже не встигаєм востаннє тобі побажати добра… Ніч. 1992 р. Уроки класики
(Цикл)
Урок І
По краплі видавлювати з себе раба. По краплі. Видавлювати. З себе. Повільно з себе його видушувати — Та все на папір, На папір… Вичавлювати, витискати, Як пасту з тюбика, Аж поки не усвідомиш, Що вичавив — все, До кінця! Отож, сміливіше! Починаємо видавлювати З себе Раба Божого Ім’ярек… Урок ІІ
Людина родиться для щастя, Як птах для польоту. Як птах… Як індик, Як півень, Як деркач на болоті? Як страус, Як ківі, Як ему, Чи як марабу? А може, як той, що ховає Товсте своє тіло у скелі? Всі ж бо вони народились літати, Тож плазувати вони принципово не можуть. А може, без порівнянь? Може, людина просто Родиться для щастя? Урок ІІІ
В людині все має бути прекрасним: Думки й почуття, Пальто і сорочка, Шкарпетки, підтяжки, Зачіска, брови, вії, Губи і зуби, Ротова порожнина, слизова оболонка, Волосся на голові, В паху і під пахвами, Нігті, шкіра, мозолі на п’ятах, Кров, лімфа, Шлунковий сік, Ґеніталії і фекалії. Усмішка її єдина, Очі її одні. 1992 р. Короткий вірш про кінець світу
А завтра знову буде просто день. Звичайний день, під назвою «останній» У цьому світі, теж останнім, де й Ми, разом — одностайні, як у стайні. Де все востаннє, та ніхто про те Не інформує — то ніхто й не знає, Тож не кує, не меле, не мете І з перехожих мірок не знімає На те, також останнє, убрання. Тож, видно, наго підемо в колонах Тим шляхом, що у небо — навмання, Лиш з пальмовими гілками в долонях… 1992 р. Старий поет — молодій поетці