Альтернативна Еволюція - Олександр Павлович Бердник

ви не вірили. Хто ж покаже марність смерті, якщо не Син Того, Хто володіє Вічним Життям? Чи ти хочеш, щоб люди сказали: він шарлатан?!

— О ні!

— Тоді поспішай, Андрію! Ми ще побачимося. І не розлучимося ніколи, бо віднині — я в тобі!

Він обняв мене. Востаннє я відчув його теплу живу плоть, яка горіла, пульсувала, тріпотіла незримим багаттям.

І я покинув оселю, де вчинилася страхітлива зрада, де сім'я Сина Божого було подаровано людям Ойкумени, де ревнивий і злобний бог Ізраїлю на віки вічні втратив можливість ввійти в Братерство Творящих Духів Безмежжя, як рівний поміж рівними…

…Я застав Маріам-Марусю в страшній тривозі. Хотів щось їй сказати, та вона зробила знак: не треба!

— Я все знаю, — прошепотіла мати. — Він нині помер…

— Як помер? — скрикнув я.

— На хресті, — рівним голосом мовила Маруся. — Я бачила все. Мій дух був там. Його покинула сила, вороги багато потрудилися, щоб це сталося… Але так треба, — грізно запевнила вона. — Він все прийняв як людина. Ти розумієш? ЯК ЛЮДИНА. Тому тепер має право довіку бути з людьми, і вести їх. О, яка це поразка для Дракона! Він сьогодні впав на землю. В страшній люті…

— Він звелів мені…

— Тихо. Я знаю. Підемо до наших друзів. Вони ждуть біля Тиру. Там споряджено корабель.

— А його? — скрикнув я. — Його ми вже не побачимо?

— Ще побачимо, — тихо мовила вона. — Такого, як був — ні. А в тілі славному — побачимо…

Минуло десять днів. Юдея, Самарія та Галілея клекотіли чутками, легендами, вигадками. Всі наввипередки оповідали про розп'яття на Голгофі, про поховання Учителя і варту при гробі, про те, що він воскрес і вийшов живий. А деякі люди клялися, що Єшуа викрали хитрі учні, десь переховали, а тепер намагаються обманом утвердити славу свого брехливого Месії.

Та все минає. Минули і дні тривоги та сумніву. Своєчасно до обумовленого місця біля Тиру зібралися учні та Марія з Магдали, Соломія й Марфа, окрім Симона-Петра, Якова — брата Учителя, Юди (не зрадника).

Коли ми перебували в молитві й трепетному очікуванні, простір сповнився сяйвом, і всіх пронизали потоки радісного вогню. Саме — Радісного, бо очі кожного осяялися прозорістю, щасливий блиск у зіницях відзначив торкання небесного полум'я. А потім — раптово з'явився Він. Прямо поміж нами, в центрі кільця. І сказав:

— Мир вам! Ось ми й вирушили в путь до Батька, рідні мої. Віднині будемо разом — до завершення віку. Не лічіть днів і років, не відзначайте подвигів та вчинків, досягнень та перемог. Те все — шкарлупа цього світу. Ваша путь — вгору і вгору, до Рідної Хати.

Ця земля не прийняла Благої Вісті. Вона не захотіла прийняти Заповіт Любові. Не ганьте її, не лайте, не проклинайте: кожен знає, де його гніздо. Горобець гніздиться під стріхою, а орел шукає притулку в найвищих горах. Я заповів для вас, діти мої, орлину оселю — на Горах Небесних.

Пливіть до Заповітного Краю, там щирі племена приймуть вас і Зерна Мої. Там вирощуйте Боже Древо, якому суджено дати людям Ойкумени Плід Вищого Буття.

Захистіть матір мою, віднині вона — ваша Матір, а ви — її Сини. Все, що треба, вам розкаже Андрій. Відкрийте вуха серця, моє зерно проросте у вашій плоті й крові, і ви почуєте Голос Духу Святого. То буде мій Голос. Вірте Йому… Я знаю, що ви сумуєте: Симон-Петро не посмів кидати Юдеї, ще дехто. Вони не збагнули мого заповіту, а тому передадуть його так, як збагнули. Інший дух поведе їх туди, куди вони не хотіли. І утвердиться храм обману, і розплодяться священики лукавства та братовбивства. Кожен обрав свій шлях — ще раз кажу! Радуйтесь власному прозрінню і не; кидайте каменя осуду на тих, хто ще повзає в сутінках…

Ми з Татом Небесним благословляємо вас, діти мої розгублені. Сповніться Вогнем Любові і в путь! З Богом!

Слово напутнє
ВИЗВОЛЕННЯ З ТЕМНИЦІ
Ой ви, коні, буйні коні, Не баріться, прилетіть У шаленому розгоні Із нечуваних століть! Ми поскачемо із вами Через гори і яри! Що нам кручі, що нам ями — Ви ж несетесь, як вітри! Й сам я з вами осмілію, Моці, шалу наберусь, Вами справити зумію, На той бік переберусь, — Де чекають мене друзі, Де Любов моя Свята, Там, де Матінка у тузі Мою доленьку пита… * * *

Дрижать світи. Нуртуються народи. Клепає бомби хвалений прогрес. Та вже готова вірним нагорода: Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Весна гряде! І зацвіте Планета Понад умовністю спокутувань і мес! Радійте, Діти, — спалено тенета. Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Друзі Христа! Друзі мої! Тайна Учителя, яку нині звелено мені передати людям, може бути записана на одній сторінці. В ній відсутня будь-яка містика чи окультне знання. Бог нічого не ховає, нічого не забороняє. Він воліє, щоб ми знали. Бо знати — це відати Правду. А Правда визволяє з полону обману і приреченості.

Книга Нового Завіту та перекази церковних отців і авторитетів, численні собори і розколи, релігійні війни та жорстокі суперечки фанатиків історичного християнства змалювали у ментальному полі Планети оманливий образ Учення Христа, щоб полонити ним спраглі душі й серця. Чую запитання: навіщо це було потрібно? Кому?

Відповідь проста: Володар Світу Форм прагне вічного збереження тілесної темниці, бо сам є сукупністю