Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра

... не громи могучі, не криваві тучі...

“Срібні віти, синій сні г...” — Подається і датується за зб. “В години гніву”, с. 27.

“Скільки горя й мук и...” — Подається і датується за зб. “В години гніву”, с. 46.

“На степах ворожі к о н /...” — Подається і датується за зб. “В години гніву”, с. 51. Починаючи з видання “Вибрані поезії” (1944) вірш друкувався без четвертої строфи.

“Весняний сад, квітки б а р в и с т /...” — Подається і датується за зб. “В години гніву”, с. 54—55.

“Я роклятий крук тебе т е р з а є...” — Подається і датується за зб. “В години гніву”, с. 56.

“Коли додому я п р и й д у...” — Подається і датується за зб. “В години гніву”, с. 64.

“Янтаріє вікно. Ранок, п і є к о г у т” — Подається і датується за зб. “В години гніву”, с. 68.

“Л ю б л ю я ключі журавлин /...” — Подається і датується за зб. “В години гніву”, с. 69.

“Хай сніги, але віє весно /о...” — Подається і датується за зб. “В години гніву”, с. 70.

“Коли фіалка синім око м...” — Подається і датується за зб. “В години гніву”, с. 71.

“Я знаю: ми знищимо змії в...” — Подається і датується за зб. “В години гніву”, с. 72.

“Щ а с т я перемоги, радість поворот у...” — Подається і датується за зб. “В години гніву”, с. 74—75.

ІЗ КНИЖКИ “ВИБРАНІ ПОЕЗІЇ” (1944)

Вибрані поезії. — М.: Укрдержвидав, 1944. — 272 с.

У книжці вміщено 172 віршовані твори — розділи: “Поезії. 1921— 1940” та “На фронті. 1941-1943”.

“Дим над селами лине, там моя У к р а ї н а...” — Подається і датується за кн. “Вибрані поезії”, с. 184.

“Кує зозуля у г а ю... ” — Подається і датується за кн. “Вибрані поезії”, с. 238. У виданні Твори в трьох томах (т. 2, с. 311) вірш надруковано в іншій редакції:

Кує зозуля у гаю про дальню молодість мою, про Україну та бої, про думи звихрені мої...

Кує зозуля на гіллі.

А в небі вражі кораблі...

І їй, під залпи батарей, відповідає соловей...

І я співаю, весь в огні, про сльози в рідній стороні, про синь очей і щастя мить...

Не може пісні смерть убить!

В інших виданнях твір має таку дату і місце написання: “ЗО.VI.43. 0[ринкін] х[утір]”.

ІЗ ЗБІРКИ “ЩОБ САДИ ШУМІЛИ” (1947)

Щоб сади шуміли. — К.: Рад. письменник, 1947. — 168 с.

До збірки включено 94 віршовані твори: поема “Огненні дороги” та основний великий розділ “Після бурі”.

Любіть Україну. — Подається і датується за зб. “Щоб сади шуміли”, с. 40—41.

Вірш “Любіть Україну” В. Сосюра написав у травні 1944 р. у визволеному від фашистських загарбників Києві. Вірш було опубліковано в газетах “Київська правда” і “Література і мистецтво” (16 травня 1944 р.). Про причини, які спонукали до написання цього твору,

В. Сосюра дає пояснення в романі “Третя Рота” (с. 307—308). 2 липня 1951 р. в газеті “Правда” з’явилася стаття “Об идеологических извра-щениях в литературе”, в якій піддано жорстокій критиці цей вірш.

В. Сосюра в романі “Третя Рота” спрощено пояснює причину початку тієї кампанії, яка розгорнулася у всесоюзному масштабі, адже в кожній республіці шукали “свого Сосюру”: “Справа в тому, що “Правда” критикувала перший варіант “Любіть Україну”, написаний у 1944 році, сім років тому, де був рядок: “Без неї — ніщо ми, як порох і дим, розвіяний в полі вітрами”, і цей варіант переклав Прокоф’єв.

А в збірці “Щоб сади шуміли”, за яку я був нагороджений Сталінською премією 1-го ступеня, був надрукований вірш “Любіть Україну”, в якому рядок: “Без неї — ніщо ми...” я замінив рядком: “між братніх народів...”, щоб показати Україну не ізольовано од своїх соціалістичних побратимів і посестер.

Але “Правда” почала мене бити за перший варіант “Любіть Україну”, що ттід цим віршем підписалися б такі недруги українського народу, як Петлюра і Бандера...” (“Третя Рота”, с. 311).

Насправді ж таких змін у тексті було значно більше, про що свідчить публікація в газеті “Література і мистецтво” від 16 червня 1944 р.:

Любіть Україну!

Любіть Україну, як сонце, любіть,

Як вітер, і трави, і води,

В годину щасливу і в радості мить,

Любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Красу її, вічно живу і нову,

І мову її солов’їну.

Без неї — ніщо ми, як порох і дим,

Розвіяний в полі вітрами...

Любіть Україну всім серцем своїм І всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна,

Як очі її ніжно-карі...

Вона — у зірках, і у вербах вона,

І в кожному серця ударі,

У квітці й пташині, в кривеньких тинах,

У пісні у кожній, у думі,

В дитячій усмішці, в дівочих очах,

І в стягів багряному шумі...

Як та купина, що горить — не згора,

Живе у стежках, у дібровах,

У зойках гудків, і у хвилях Дніпра,

У хмарах отих пурпурових,

В огні канонад, що на захід женуть Чужинців в зелених мундирах,

В багнетах, що в тьмі пробивають нам путь До весен і світлих, і щирих...

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,

І сльози, і все до загину...

Не можна любити народів других,

Коли ти не любиш Вкраїну.

Дівчино! Як небо її голубе,

Люби її кожну хвилину...

Коханий любить не захоче тебе,

Коли ти не любиш Вкраїну.

Любіть у труді, у коханні, в бою,

В цей час, як гудуть батареї...

Всім серцем любіть Україну свою, —

І вічні ми будемо з нею.

Травень, 1944 р. м. Київ

Анонімний автор правдинської статті називав вірш • В. Сосюри “ідейно порочним твором”, в якому “всупереч життєвій правді, він оспівує якусь одвічну Україну, Україну “взагалі”, дорікав поету, що “його хвилює одвічна Україна з її квітами, кучерявими вербами, пташками, Дніпровими хвилями”. Критичні звинувачення були висловлені і на адресу М. Рильського, який нібито “захвалював” цей твір, заявивши на пленумі Спілки радянських письменників України, “що у вірші

В. Сосюри розкриваються теми “дружби народів” та