Вирок для магесси - Надія Залива

– Що ти робиш?

Карміна різко обернулася. Не чекала вона тут побачити когось. Та й не заходять сюди випадково. Дівчина придивилася до незнайомця. Невисокий кремезний чоловік пильно оглядав дівчину. Особливу увагу він приділив її рукам, які досі палали вогнем. Карміна помітила в його руках кинджал, але найбільше їй не сподобалася його мітка Клану вбивць.

– Ти тут нікого не бачила? – промовив він.

– Тебе, – повідомила Карміна і посміхнулася. Посмішка вийшла недоброю.

– А крім мене? – допитувався вбивця.

– А кого ти шукаєш? – уточнила магесса.

– Дівчину, – зам’явся він.

– Я підійду?

– Ні, – з гіркотою мовив убивця. – Ти магічка, отже не підходиш.

Вбивця явно був із простих. Всі хто хоч трохи знайомий з магією знає, що дівчат-магів називають магессами. Карміна невдоволено хмикнула.

– Тобі не подобається мій вогонь? – підвищила голос дівчина і зробила крок назустріч.

– Подобається, – сказав убивця, і потроху став відступати.

– Мені теж, – довірливо сказала Карміна. – Ось тільки…

– Що? – поцікавився вбивця, припинивши свою втечу.

– Мені потрібен той, на кому я його випробую, – заявила дівчина і ненаситно подивилася на вбивцю.

– Кролик не підійде? – запропонував убивця, продовжуючи відступ.

– Ні, – подумавши, повідомила дівчина. – А знаєш, хто підійде? – таємничо прошепотіла дівчина.

– Не знаю, – мовив чоловік одними губами.

– Мій невдалий вбивця, – сказала дівчина і направила руки в бік чоловіка.

Робити більше нічого не треба було. Вогонь сам швидкою стрілою перекинувся на чоловіка, звільняючи руки дівчини. Гучний болісний крик пронісся округою і за хвилину все затихло. Вогонь зник, залишивши по собі купу попелу, який ще хвилину тому був людиною.

Магесса дивилася на останки, і в її очах не було й краплі жалю.

– Ні! – вигукнула Карміна і розплющила очі.

У кімнаті було темно. Поруч тихо спав Савітар. Від крику дівчини він закрутився в ліжку.

– Спи, все добре, – тихенько прошепотіла Карміна, і легенько провела тильною стороною долоні по щоці.

Савітар перевернувся на бік, так і не прокинувшись.

«Це лише сон!» – почала заспокоювати себе Карміна.

«Тепер це лише сон. Нічого поганого вже не станеться. Та й що може бути гірше того що вже трапилося?»