Проект «Україна». Австрійська Галичина - Микола Романович Литвин

Не випадково, що завдяки такому росту видобування нафти, Галичина на початку XX ст. попала під пильне око нафтопромисловців світу. Ще б пак, у 1907–1908 рр. Галичина стала третім регіоном у світі за видобуванням нафти!!!

Пересічна глибина свердловини на початку XX ст. становила 1150 м; у 1905 р. найглибша свердловина була у Тустановичах — 1245 м, у 1908 р. — свердловина «Columbus III» фірми «Fanto & Co.» — 1500 м.

Часто буріння не приносило ніяких результатів. Причин було декілька — відсутність нафти, ламання бура, затискання чи брак труб та ін., що призводило до значних збитків видобувним компаніям. Так, у 1905–1906 рр. Карпатське акціонерне товариство затратило на буріння 2 млн корон, не отримавши жодного позитивного результату, а причиною була некваліфікованість керівництва свердловиною. Надалі фірми приділяли значну увагу кваліфікації керівних кадрів на бурових свердловинах, хоча ще в 1908 р. у Галичині працювало лише 160 фахівців (один на 10 свердловин), що було явно незадовільним фактом.

Зростання нафтовидобування потребувало будівництва нафтових і газових сховищ. Така проблема виникла вже в середині 1880-х рр. Перше будівництво нафтосховища розпочалося в 1885 р. і вже у 1886 р. воно могло прийняти 720 т нафти. У 1890 р. об’єм нафтосховищ збільшився до 2670 т, а в 1897 р. у Галичині було 1296 сховищ на 8520 т нафти.

Після різкого збільшення видобування нафти на початку XX ст., у 1908 лише у Бориславсько-Тустановицькому басейні нафтосховища могли розмістити 1,13 млн т нафти, у процесі будівництва були ще сховища об’ємом 484 тис. т, що загалом мало скласти 1,61 млн т і рівнялося практично річному видобутку нафти. У зв’язку з пожежонебезпекою таких споруд урядом було вжито певних заходів: об’єм сховища не повинен був перевищувати 4 тис. т, а система сховищ — 120 тис. т.

Нафтосховища належали 22 власникам; найбільшими з них було сховища фірми «Petrolea» на 430 тис. т (90 % — металевих), Крайового товариства виробників нафти — 260 тис. т (земельні), фірми «Lewakowski i Ska» — 110 тис. т, Карпатського товариства — 93 тис. т, Крайового управління — 92 тис. т тощо.

Ближче до 1910 р. сховища будувалися у землі (10–15 тис. т), що значно здешевлювало їх будівництво, адже металеві коштували 36 тис. корон кожен. Земельні сховища будувалися таким чином: на три метри в глибину копався котлован, а понад землею на три метри здіймали земляний вал. Це все вкривалося дерев’яним перекриттям, відтак смолою і все це — ґрунтом.

Видобування нафти у Галичині у 1886–1907 рр. здійснювалося тисячами свердловин, одні з яких відкривалися, інші, навпаки, — закривалися через ряд об’єктивних і суб’єктивних причин. Впродовж 1885–1908 рр. кількість нафтових фірм зросла з 180 до 344; кількість свердловин — з 873 до 1675; чисельність працівників — з 2917 до 5930; загальна вартість продукції — з 3,3 до 25 тис. корон.

Роздроблення бізнесу збільшилося, коли Борислав вийшов на перший план у нафтовидобуванні (1898 р.). Оскільки землі, де була знайдена нафта, належали дрібним землевласникам, то вони відразу стали об’єктом торгівлі євреями, які здавна проживали в Дрогобичі та Бориславі, займаючись спекуляцією озокериту. Після виявлення великих покладів нафти, коли різко збільшилася ціна на нафтоносні землі чи їх оренду з правом видобування, постало питання неможливості зосередження в одних руках значних площ через нестачу фінансів. Це могли собі дозволити лише великі компанії, як от Карпатське товариство, якому вдалося інтегрувати великі простори, однак, як виявилося пізніше, — позбавлені нафти.

В основі незалежного та спілкового бізнесу виріс мінімальний простір ділянок, передбачений законом (30 м в довжину і 20 м в ширину). В принципі, формування таких компаній в краї, який страждав від нестачі капіталу, було б корисним, якщо шлях їх створення був би справедливим. Було ж по-іншому. Як правило, група спекулянтів скуповувала землі для шибу за 1–3 тис. корон і деякий відсоток від майбутньої валової продукції. Далі відбувався пошук партнерів-акціонерів для створення спілки зі 100 %-ним пакетом акцій компанії. Відтак під керівництвом засновників компанії починала функціонувати спілка (заздалегідь закуповувалося бурове устаткування), активно проводилася рекламна кампанія, спродувалася рештка акцій і в такий спосіб вони могли заробити без великих зусиль 15–20 тис. корон, залишивши собі 8—15 % валової продукції, не враховуючи вартості обладнання.

Власники землі та промоутери компанії були зацікавлені у відсотках розподілу валового продукту, оскільки в умовах контракту було обмежено термін для проведення бурових робіт. У цьому й полягала одна з основних причин кризи, в якій знаходилася нафтова промисловість Галичини, оскільки навіть у разі вагомих причин компанії не могли відмовитися від буріння під загрозою втрати значних грошових коштів чи забору нафти через сусідні шиби.

Принцип ошуканства полягав у тому, щоб розділити компанію на 100 часток по 2–2,5 тис. кор., оскільки вартість буріння доходила зазвичай до 250 тис. корон. Через кілька років, коли нафта була отримана з глибини 700 м, частка вартості (1 %) становила вже 1500 корон. Але дуже часто окремі акції (у відсотках) ділилися на 4—10 і більше частин. У дрогобицьких кафе, де була зосереджена торгівля нафтою, 1 % таких акцій продавався за 10–50 кор. Часто у руки обманщиків потрапляли незаможні і неосвічені галичани, які нічого не розуміли в цьому бізнесі.

Такий спосіб створення нафтових компаній і спілок призвів до того, що у Дрогобицькому гірничому окрузі в 1900 р. діяло 98 експлуатаційних свердловин, в 1905 р. їх було вже 192, з яких 75 % — дрібні фірми, що мали лише по одній свердловині. Решта свердловин у Бориславсько-Тустановицькому родовищі були у руках середнього та великого бізнесу: Карпатське товариство — 24 свердловини; Галичина, «Fanto & Co» «Laupenmühlen» — по 10; Урицьке товариство, Акціонерне товариство для нафтового промислу — по 7.

У