Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії. - Анатолій Чабан
Тактика військ Червоної армії полягала в тому, щоб розсікати оточене угруповання та знищувати його по частинах. У першій декаді лютого 1944 року активні бойові дії велись у південному та північному секторах кільця оточення. Так, у південному секторі війська 2 Українського фронту виконували завдання зі знищення млієвсько-городищенського угруповання противника. Після ліквідації вільшансько-вербівського вузла оборони німецькі підрозділи в районі Млієва-Городища опинились у напівоточенні. З південно-східного боку вони були охоплені військами 52 армії, з півдня та південного заходу — військами 4 гвардійської армії, з заходу — військами 5 гвардійського Донського козачого кавалерійського корпусу та 180 стрілецької дивізії 27 армії.
Завдання військ Червоної армії було наступним: 5 гвардійський Донський козачий кавалерійський корпус та 180 стрілецька дивізія оволодівають. Валявою, виходять східніше цього населеного пункту, перерізають залізничну та шосейну дороги, які ведуть з Городища на Корсунь. Із району Великого Старосілля в напрямку села Завадівки на зустріч кавалеристам рухаються підрозділи 52 армії. 20 та 21 гвардійські стрілецькі корпуси 4 гвардійської армії наступають у напрямку Городища і очищають від противника цей населений пункт.
Бої за Валяву точились упродовж двох днів і носили напружений характер. У тактичному відношенні цей населений пункт був дуже незручний для оборони, адже знаходиться в улоговині. Але залишити його для німецьких військ означало втратити дороги на Корсунь. Цього вони не могли допустити у зв’язку з обставинами, що виникли в той час.
6 лютого німецькі війська припинили наступ на зовнішньому фронті в районі Новомиргорода, Товмача. Тобто вони відмовились від городищенського напрямку, як вірогідного напрямку виходу з оточення і переорієнтовувались на лисянський. 7 лютого командуючий оточеними військами генерал-лейтенант артилерії В. Штеммерман одержав радіограму Головного командування 8 армії, в якій ішлось про необхідність просування всіх оточених військ у район села Шендерівки для виходу з оточення через Лисянку. Утримання шосейної та залізничної доріг між Городищем і Корсунем мало важливе стратегічне значення. Саме цими дорогами планувалось відведення військ та бойової техніки з району Млієва — Городища на Корсунь. Тому Валяву противник намагався утримати за будь-яку ціну.
Початок наступу військ Червоної армії на Валяву був запланований на ранок 6 лютого. Однак підрозділи 11 гвардійської кавалерійської та 180 стрілецької дивізій своєчасно не прибули на вихідні позиції. Тому о 9 годині ранку лише 47 гвардійський кавалерійський полк 12 гвардійської кавалерійської дивізії з району села Квіток перейшов у наступ. До 14 години йому вдалось захопити південну околицю села. Зустрівши сильний опір противника, кавалеристи змушені були відступити. Самотужки один полк не міг подолати сильну оборону противника.
У ніч з 6 на 7 лютого 45 та 47 гвардійські кавалерійські полки 12 гвардійської кавалерійської дивізії розпочали новий наступ на Валяву. Їх підтримала 11 гвардійська кавалерійська дивізія та 21, 42 стрілецькі полки 180 стрілецької дивізії. Боротьба була надзвичайно жорстокою. Для німецьких солдатів форпостом ставала кожна будівля у Валяві. Іноді протистояння доходило до рукопашних сутичок. У результаті вуличних боїв до кінця дня 7 лютого село було визволене від німецьких військ.
Наступного дня 5 гвардійський Донський козачий кавалерійський корпус мав здати свої бойові позиції підрозділам 4 гвардійської армії, але вони своєчасно не підійшли в зазначений район. Кавалеристи одержали новий наказ командуючого 2 Українським фронтом генерала армії І. С. Конєва: наступати в напрямку села Завадівки для з’єднання з підрозділами 52 армії.
Зранку 8 лютого зав’язались бої за хутір Валявський та дороги на Корсунь. Німецькі війська намагались утримати зайняті позиції, щоб дати можливість основним силам відійти в район Корсуня. 9 лютого близько другої години ночі розвідка 12 гвардійської кавалерійської дивізії зафіксувала рух великої кількості автомобілів та піхоти по дорозі з Городища на Корсунь. За німецькими даними, дорога з Городища на Корсунь була забита гігантськими колонами вантажівок, які застряли в грязі.
8-9 лютого у районі Валяви та хутора Валявського точились кровопролитні бої. Підрозділи 180 стрілецької дивізії стримували противника на підступах до Валяви. Лише з 11 до 15 години 9 лютого 42 стрілецький полк відбив три контратаки противника. Кавалеристи намагались оволодіти хутором Валявським та перерізати автомобільну й залізничну дороги з Городища на Корсунь. 45 та 47 гвардійським кавалерійським полкам вдалось це зробити опівдні 9 лютого. Розвиваючи успіх, кавалерійські підрозділи увірвались у Завадівку, де зустрілись з військами 52 армії.
У Завадівці знаходилась значна частина тилів та складів оточених німецьких військ, тому бої за цей населений пункт були надзвичайно жорстокими. Так, лише піхотинці 373 стрілецької дивізії 52 армії за один день відбили 9 контратак противника. 10 лютого Завадівка була визволена від німецьких військ. Згідно з оперативним зведенням штабу 2 Українського фронту від 11 лютого, у цьому селі противник залишив 970 автомашин, 123 гармати, 10 бронемашин, 18 тягачів, 62 мотоцикли, 35 мінометів, 6 складів з військовим майном. Захоплено 135 полонених.
В один день із Завадівкою було визволене сусіднє село — Черепин. У бою за цей населений пункт відзначилась рота під командуванням лейтенанта М.В. Уколова з 861 стрілецького полку 294 стрілецької дивізії 52 армії. Швидко і вміло організувавши оборону, а згодом рішуче переслідуючи противника, бійці знищили близько двадцяти німецьких солдатів і захопили значні трофеї, зокрема 2 ручні кулемети. Під час однієї з атак лейтенант М. В. Уколов одержав смертельне поранення. Посмертно йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Зі вступом військ Червоної армії в Завадівку замкнулось кільце навколо млієвсько-городищенського угруповання німецьких військ. Ранком 10 лютого підрозділи 254 стрілецької дивізії 52
