Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії. - Анатолій Чабан

Контратака німецьких військ силами до двох полків піхоти і 40 танків була успішною. На світанку 12 лютого вони захопили Нову Буду, упродовж дня — Скрипчинці, Хильки, Комарівку; оточили війська Червоної армії в Шендерівці.

3 цього часу бойові дії на внутрішньому та зовнішньому фронтах набули характеру зустрічних ударів. Будь-якої миті противник міг розірвати кільце і вийти з оточення. Про складність ситуації та невпевненість командирів окремих частин і з’єднань Червоної армії в тому, що вони зможуть стримати натиск противника, свідчать бойові донесення. «Даних про те, що північне і південне угруповання з’єднались, не надходило», — говориться в одному з них.

Потрапивши в оточення, шендерівський гарнізон дві доби вів кровопролитні бої. 500 окремий кулеметно-артилерійський батальйон втратив близько 80 відсотків особового складу і майже всю зброю. Командир батальйону майор І. П. Синіцин прийняв рішення: у ніч з 13 на 14 лютого прориватись на з’єднання з іншими підрозділами 159 укріпленого району. Під прикриттям темряви понад сто солдатів і офіцерів, у тому числі й поранені, які могли рухатись, залишили село Шендерівку. Їм пощастило вийти з оточення.

Командування Червоної армії вживало термінових заходів для стабілізації ситуації в районі Шендерівки. У спеціальній телеграмі Ставки Верховного Головнокомандування, адресованій представнику Ставки Маршалу Радянського Союзу Г. К. Жукову та командуючому 1 Українським фронтом генералу армії М. Ф. Ватутіну, вказувалось на причини ситуації, що виникла. По-перше, не було загального плану знищення корсунь-шевченківського угруповання спільними силами військ 1 та 2 Українських фронтів. По-друге, слабка за своїм складом 27 армія не була своєчасно підсилена. По-третє, не було вжито рішучих заходів для виконання наказу Ставки Верховного Головнокомандування про знищення в першу чергу німецьких військ на стеблівському напрямку.

Через кілька годин після телеграми командуючий 2 Українським фронтом генерал армії І.С. Конєв одержав директиву Ставки Верховного Головнокомандування, в якій, зокрема, було сказано: «У зв’язку з тим, що для ліквідації корсунь-шевченківського угруповання противника необхідно об’єднати зусилля всіх військ, які виконують це завдання, і оскільки більше цих військ належить 2 Українському фронту, Ставка ВГК наказує:

Покласти керівництво усіма військами, які діють проти корсунського угруповання противника, на командуючого 2 Українським фронтом, із завданням найближчим часом знищити корсунське угруповання німців. У відповідності з цим, 27 армія у складі 180, 202, 337 стрілецьких дивізій, 54 та 159 укріплених районів і всіх частин підсилення підпорядкувати командуючому 2 Українським фронтом. Постачання 27 армії залишити за 1 Українським фронтом».

На виконання цієї директиви командування 2 Українського фронту вжило заходів для підсилення найбільш небезпечних ділянок внутрішнього фронту. 12-13 лютого у район Шендерівки терміново були перекинуті додаткові сили. Це, зокрема, 62 гвардійська стрілецька дивізія 4 гвардійської армії, 180, 202 стрілецькі дивізії 27 армії, 5 гвардійський Донський козачий кавалерійський корпус, 29 танковий корпус 5 гвардійської танкової армії, 11, 27 окремі гвардійські танкові бригади, а також артилерійські мінометні, танкові частини з Резерву Верховного Головнокомандування. Підтримувала наземні війська 5 повітряна армія.

Першочергове завдання військ Червоної армії полягало в тому, щоб відібрати у противника захоплені села і «загнати» його в глибину кільця. Завдання було не з легких. На ділянці прориву противник мав 270 танків, 252 одиниці артилерії та понад 12 тисяч вояків.

Витіснити німецькі війська з Хильок намагались підрозділи 202 стрілецької дивізії. Вона прибула на корсунь-шевченківський плацдарм 10 лютого. У ніч з 11 на 12 лютого здійснила марш з району Медвина в район Хижинців, Журжинець, Петровського, Почапинець. Марш проходив у надзвичайно важких умовах. Пересічена місцевість і непрохідні дороги виснажили бійців. За спогадами начальника штабу 315 винищувально-протитанкового артилерійського полку (полк підтримував 202 стрілецьку дивізію) майора М.А. Скуцького, коли особовий склад дивізії підійшов до Хильок, артилеристи побачили, що солдати — всі молоді (18— 19 років), після дводенного маршу по грязі — мокрі і дуже стомлені. Засинали прямо в окопах. Одяг примерзав до землі. У хвилини затишшя артилеристи ходили по позиціях піхотинців, відривали примерзлий одяг, розтирали солдатів.

Під час маршу 202 стрілецької дивізії відстав гужовий і автомобільний транспорт, не прибули до місця призначення 652 артилерійський полк, 189 окремий винищувально-артилерійський полк, автотранспортна рота з боєприпасами і продовольством. Все це ускладнило виконання дивізією бойових завдань.

Утриманню Хильок противник надавав виключно важливого значення. Німецьке командування планувало в районі цього населеного пункту нанести допоміжний удар по військах Червоної армії. Відтягнути сюди значні їх сили, тим самим дати можливість оточеним розірвати кільце в районі Петровського — Комарівки.

12 лютого 645 стрілецький полк 202 стрілецької дивізії одержав наказ, наступаючи з району Комарівки, до кінця дня оволодіти Хильками. Спочатку наступ розвивався успішно. Бійці оволоділи південною околицею Хильок і продовжували рухатись уперед. Однак через деякий час противник вийшов у тил військ, які наступали, порушив зв’язок між командними пунктами підрозділів, позбавив командира полку можливості управляти військами.

Залишившись без командування, батальйони діяли самостійно. Командир другого стрілецького батальйону старший лейтенант Скорняков тричі особисто водив бійців в атаку, під час третьої — загинув. Коли перший стрілецький батальйон потрапив в оточення, його командир капітан Кобиш чітко командував ротами і не допустив паніки серед солдатів. Увесь день батальйон вів бій, а з настанням темряви вийшов з оточення. Інші підрозділи 645 стрілецького полку вели бойові дії доти, доки не закінчились боєприпаси, потім відійшли на вихідні позиції.

Отже, перший день наступу для 202 стрілецької дивізії був невдалим. 645 стрілецький полк поніс величезні втрати. Загинуло 15 офіцерів та 66 солдатів. Поранення одержали 205 осіб. 654 особи вважались зниклими безвісти. Під час відступу на полі бою було залишено 23 міномети, втрачено багато гвинтівок і ручних кулеметів. Один зі стрілецьких батальйонів втратив усі станкові кулемети.

13 лютого підрозділи 202 стрілецької дивізії розпочали новий наступ на Хильки. Їм вдалось увійти в село.