Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії. - Анатолій Чабан
Дії піхотинців підтримували артилерійські, мінометні, танкові підрозділи, серед яких був і 8 окремий гвардійський важкий танковий полк. 16 лютого останній зосередився поблизу Журжинець і був підпорядкований командуючому бронетанковими і механізованими військами 27 армії. У його завдання входило захищати штаб 27 армії та давати відсіч військам противника, які проривались на Лисянку. Полк мав 18 танків ІС-2 та 7 САУ-76. За архівними джерелами, 17 лютого 1944 року танкісти відбили кілька атак противника, знищили 3 танки, 8 гармат, у тому числі 5 самохідних, а також понад 500 одиниць іншої військової техніки. Розгромили штаб німецької військової частини і захопили штабні документи. Незважаючи на те, що танкам ІС-2 доводилось виконувати не характерну для них функцію (підтримка піхоти), у ситуації, що склалась, їх дії були виправдані і доцільні. Полк не втратив жодної бойової машини. Участь у Корсунь-Шевченківській операції танків ІС-2 показала, що основному своєму призначенню — боротьбі з танками і самохідною артилерією противника — вони повністю відповідають.
Південніше Комарівки фронтом на північ тримала оборону 5 гвардійська повітрянодесантна дивізія 4 гвардійської армії. Коли німецькі війська підійшли до позицій дивізії, бійці зустріли їх вогнем з усіх видів зброї. Протистояння тривало близько години. Колона противника почала ділитись на окремі частини, але не зупинилась. Подолавши опір 16 гвардійського повітрянодесантного полку, німецькі війська попрямували на Почапинці.
Пройшовши близько 2 кілометрів, вони підійшли до позицій 41 гвардійської стрілецької дивізії. Для солдатів і офіцерів цього з’єднання це була перша зустріч з оточеними.
41 стрілецька дивізія брала участь у битві в останні дні, до цього вона знаходилась під Кіровоградом. У ніч з 3 на 4 лютого 1944 року за наказом командування 2 Українського фронту дивізія передала свою ділянку фронту 8 та 36 гвардійській стрілецьким дивізіям і одержала завдання здійснити форсований марш з-під Кіровограда до Шполи, Моринець й увійти до складу 4 гвардійської армії. Двохсоткілометровий марш виявився надзвичайно важким. Після дощу дороги перетворились на суцільне місиво. Бійці йшли узбіччям дороги, ледве переставляючи обліплене гряззю взуття. Машини буксували, часто загрузали на дорогах так, що снаряди, патрони і продовольство доводилось перекладати на вози. Але й коні вибивались із сил і зупинялись. Тоді бійці брали в речові мішки все, що могли підняти, і несли на собі. Гармати тягли кіньми. Перевозили одну на 1,5-2 кілометра, повертались за іншою.
Йшли вдень і вночі, йшли до знесилення. Багато солдатів познімали валянки і йшли босі. Привали робили через кожну годину на 10 хвилин. Як згадували воїни дивізії, за командою «Привал!» солдати не шукали сухого місця, такого не було, а падали туди, де густіша грязь і відразу засинали.
Через 10 днів маршу почули звуки пострілів, до того ж і праворуч, і ліворуч. Полки входили в коридор між зовнішнім і внутрішнім фронтами. 14 лютого 41 гвардійська стрілецька дивізія вийшла в район Почапинець і зайняла оборону. Вранці 17 лютого, подолавши опір підрозділів 5 гвардійської повітрянодесантної дивізії, німецькі війська вийшли на позиції 122 та 124 гвардійських стрілецьких полків 41 гвардійської стрілецької дивізії.
У районі хутора Жовтневого 122 гвардійський стрілецький полк потрапив в оточення. Група німецьких автоматників прорвалась до штабу полку. Ціною величезних зусиль червоноармійцям вдалось захистити свій штаб. Впродовж дня воїнам полку довелось відбити 12 атак противника.
Позиції 124 гвардійського стрілецького полку знаходились між Почапинцями і Журжинцями і перекривали дорогу на хутір Жовтневий. Воїни полку опинились під ударами противника і з внутрішнього, і з зовнішнього фронту. Так, на світанку 17 лютого вони протистояли натиску німецьких військ, які проривались з оточення, а годиною пізніше вступили в бій з танками противника, які діяли з зовнішнього фронту.
На північній околиці Почапинець тримав оборону учбовий батальйон 41 гвардійської стрілецької дивізії. Курсанти мужньо протистояли противнику і змусили його повернути в іншому напрямку. Взяли в полон 208 німецьких солдатів і офіцерів. Серед курсантів було багато тих, хто в цьому двобої одержав перше бойове хрещення, зокрема, брати Іван та Олександр Добичіни. Вони були мобілізовані 9 січня на Кіровоградщині і направлені до учбового батальйону 41 гвардійської стрілецької дивізії. 16 лютого 1944 року брати одержали перше бойове хрещення. Наступного дня Іван Добичін загинув. Посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки. Олександр Добичін нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня.
Гвардії рядовий М. Є. Сергіенко з цього ж батальйону, відбиваючи атаки противника, почергово використовував 5 автоматів і 10 дисків, взятих у поранених бійців. За героїзм і мужність, проявлені під час Корсунь-Шевченківської битви, йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
У журналі бойових дій 4 гвардійської армії за 18 лютого 1944 року сказано, що особливу роль у розсіканні колон німецьких військ і протистоянні спробам противника прорватись на захід відіграла артилерія. Серед артилеристів 89 гвардійського артилерійського полку 41 гвардійської стрілецької дивізії особливо вирізнявся вмінням керувати діями батареї гвардії лейтенант Г. Ф. Шайхутдінов. За успішні дії артилерійської батареї її командиру присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Під прикриттям хурделиці авангарду однієї з німецьких колон вдалось упритул підійти до позицій 438 винищувально-протитанкового артилерійського полку. Взвод управління третьої батареї під командуванням лейтенанта І. Г. Толпеєва відбив 10 атак противника. Найсильніший натиск довелось витримати шостій батареї. Зі складу цієї батареї першою вступила в бій гармата старшого сержанта А. Є. Харитонова. Командир наказав обслузі гармати відбивати натиск противника прямою наводкою, їм вдалось знищити два німецькі танки і гармату. Коли німецькі солдати підходили впритул, артилеристи брали в руки зброю піхотинців — гвинтівки, автомати, гранати. Після закінчення бою
