Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії. - Анатолій Чабан

9 лютого, наносячи удари в двох напрямках, з району Павлівки силами до батальйону піхоти та 35 танків і з району Кучківки силами теж до батальйону піхоти і 25 танків, німецькі війська деблокували залишки оточеної групи танків.

8 лютого 50 танкова бригада оволоділа Кучківкою. Однак, незважаючи на значні зусилля, військам Червоної армії не вдалося ліквідувати клин у своїй обороні в районі Кучківки, Косяківки. Вони лише змусили противника перейти до оборони.

Припинивши активні бойові дії на цій ділянці зовнішнього фронту, німецькі війська знову активізували їх у районі Винограда та Товстих Рогів. Ці населені пункти впродовж двох днів тричі переходили з рук у руки. 9 лютого 47 стрілецький корпус оволодів Виноградом і Товстими Рогами. За 6 днів боїв 359 та 167 стрілецькі дивізії 47 стрілецького корпусу втратили 50 відсотків особового складу (на 31 січня в корпусі нараховувалось 15 тисяч осіб). Для села Виноград це було не остаточне визволення. До завершення Корсунь-Шевченківської операції цей населений пункт неодноразово переходив із рук у руки.

Після невдалих спроб прорватись на з’єднання з оточеними німецькі війська припинили активні бойові дії на зовнішньому фронті. 9-10 лютого німецьке командування провело перегрупування сил, створило чотири танкові групи. Першу групу спрямували проти 104 стрілецького корпусу. В її завдання входило збереження клину в районі Косяківки, Кучківки і нанесення удару в східному напрямку в обхід Лисянки. Друга та третя групи наносили удари на Лисянку і діяли, відповідно, проти 359 та 167 стрілецьких дивізій. Четверта група наносила допоміжний удар із району Єрок. Усі чотири танкові групи мали вийти в район Лисянки і з’єднатись з оточеним угрупованням. У свою чергу війська, що знаходились у кільці, мали завдання зосередитись у районі Корсуня, Стеблева і звідти через Шендерівку прориватись на Лисянку.

11 лютого німецькі війська розпочали новий наступ на зовнішньому фронті. О 16 годині 30 хвилин 21 танк противника вздовж шосе Єрки-Звенигородка атакував позиції 375 стрілецької дивізії 49 стрілецького корпусу. Танки пройшли рубіж оборони дивізії. Стрілецькі підрозділи Червоної армії відсікли німецьку піхоту від танків і зав’язали з нею бій. Дії 375 стрілецької дивізії підтримували танкісти 155 танкової бригади 20 танкового корпусу 5 гвардійської танкової армії. На цю ж ділянку фронту був перекинутий 18 танковий корпус.

До кінця дня танковим підрозділам противника вдалося оволодіти Єрками, Скалеваткою, Юрківкою та станцією Звенигородка.

Під час боїв за станцію Звенигородка навідник гармати 1431 легкоартилерійського полку 49 легкоартилерійської бригади молодший сержант М. М. Коняшкін підпустив бойові машини противника на 500-600 метрів, знищив 2 танки і бронетранспортер. Німецькі танки намагались розбити його гармату. У цьому двобої навідник вийшов переможцем, знищивши ще 2 танки. Наступного дня противник атакував позиції 94 гвардійської стрілецької дивізії в районі Юрківки. 34 танки та 6 бронетранспортерів з піхотою підійшли до села. Одночасно в тилу висадилось близько 200 парашутистів-десантників. Дії радянських стрілецьких підрозділів підтримала артилерія. У цьому бою молодший сержант М. М. Коняшкін підбив 2 танки і 2 бронетранспортери. Прямим попаданням була розбита гармата. Поранений навідник гармати не залишив поля бою. Організувавши обслугу гармати, відбивав натиск противника з особистої зброї. Атака була відбита.

Вміло і рішуче діяв ще один навідник гармати 1431 легко-артилерійського полку — сержант П. X. Бухтулов. Коли німецькі війська оточили артилерійську батарею, П. X. Бухтулов, ризикуючи життям, вступив з ними в бій, знищив 4 танки, у тому числі «Тигр». З групою бійців змусив відступити німецьких автоматників.

13 лютого загинув командир батареї 255 винищувально-протитанкового артилерійського полку 11 гвардійської окремої винищувально-протитанкової артилерійської бригади гвардії старший лейтенант Г. С. Разенков. Із 120 німецьких танків, які атакували позиції військ Червоної армії, близько 40 бойових машин рухались на батарею Г.С. Разенкова. Бій тривав 3 години. Коли загинула обслуга однієї з гармат, комбат сам повів з неї вогонь. 14 німецьких танків на відстань 200-250 метрів підійшли до гармати Г. С. Разенкова. У цьому поєдинку мужньому офіцеру вдалося підпалити 5 танків. Решта бойових машин оточили гармату. Старший лейтенант Г. С. Разенков загинув на бойовій позиції. Посмертно йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У цьому бою батарея старшого лейтенанта Г. С. Разенкова підбила 16 танків.

У зв’язку з тим, що головні сили 5 гвардійської танкової армії передислоковувались у район Лисянки, Почапинець, Комарівки, 49 стрілецький корпус 13 лютого підпорядкувався 53 армії. Він був підсилений 110 гвардійською та 233 стрілецькими дивізіями.

Важкі оборонні бої в районі Скалеватки, Юрківки точились до завершення Корсунь-Шевченківської операції. Так, вранці 16 лютого противник відновив атаки з району Скалеватки у північному напрямку. Близько 20 танків з піхотою потіснили підрозділи 375 стрілецької дивізії. Артилерія дивізії та 31 окремої винищувально-протитанкової артилерійської бригади понесли значні втрати.

17 лютого близько 70 солдатів і офіцерів противника проникли в район хутора Звенигородського і протягом дня, одержуючи підкріплення, намагались розвинути наступ на Звенигородку.

Отже, до останнього дня операції німецьке командування не відмовлялось від намірів прорватись до оточених військ на Звенигородському напрямку. Реалізувати ці плани не вдалось, але німецькі війська прикували до себе значні сили Червоної армії, які вона могла б використати на лисянському напрямку.

Одночасно з нанесенням удару з району Єрок німецькі війська розпочали головний наступ на лисянському напрямку. Готуючись до нього, німецьке командування провело перегрупування сил з району Антонівки, Винограда в район Ризиного, де створило ударну групу в складі трьох танкових, однієї піхотної дивізій та бойової групи. Вона налічувала понад 200 танків, оперативна щільність — понад 20 танків і 20 гармат на 1 км фронту. Наведені дані свідчать про те, що це була найсерйозніша спроба німецьких військ прорвати зовнішній фронт.