Новітнє вчення про тлумачення правових актів - Колектив авторів

... у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню у встановлених законом чи договором розмірах», і ч. 2 ст. 625 ЦК («боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом»). У цих законодавчих положеннях текстуально закріплюються відповідно спеціальна і загальна правові норми. Правова норма, закріплена в п. 10 ч. 3 ст. 20 названого Закону, є спеціальною, бо сфера її дії не виходить за межі сфери дії ч. 2 ст. 625 ЦК. Ці дві текстуально закріплені правові норми є сумісними, бо диспозиція кожної із них не перешкоджає застосуванню диспозиції іншої правової норми. У той же час із диспозиції кожної із цих правових норм за допомогою висновку від протилежного виявляються правові норми, що є несумісними з відповідними правовими нормами, що текстуально закріплені в цих законодавчих положеннях.

Із п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону «Про житлово-комунальні послуги» при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного виявляється правова норма, яка лише логічно закріплена у цьому законодавчому положенні і згідно якої інша відповідальність споживача у разі прострочення оплати житлово-комунальних послуг не наступає. У такий спосіб правова норма виявлена коректно, оскільки висновок від протилежного зроблено, хоч і не в межах найближчого роду (найближчим родом щодо пені відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК є неустойка), але в межах роду, до якого належить неустойка: таким родом є відповідальність за порушення зобов’язань, а неустойка як вид відноситься законодавцем і до роду забезпечення виконання зобов’язань (ч. 1 ст. 546 ЦК), і до роду відповідальності (наприклад, ст. 922 ЦК має заголовок «Відповідальність...», а йдеться в ній про штраф, повернення провізної плати і відшкодування збитків). Правова норма, виявлена за допомогою висновку від протилежного із положення п. 10 ч. 3 ст. 20 названого Закону, як норма, що встановлена пізніше прийнятим законом, підлягає переважному застосуванню перед правовими нормами, що встановлені ч. 2 ст. 625 ЦК, а споживачі житлово-комунальних послуг за прострочення оплати комунальних послуг не несуть іншої відповідальності, крім сплати пені. Такою є воля законодавця, виражена у пізніше прийнятому законі.

Проте Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України опрацювала іншу правову позицію. У постанові від 20 червня 2012 р. у справі про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг Судова палата зазначила: «Закріплена в п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону «Про житлово-комунальні послуги правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених у ч. 2 ст. 625 ЦК України». Але ж у п. 10 ч. 3 ст. 20 названого Закону закріплена не одна, а дві правові норми: одна — текстуально, а друга — логічно. Перша із цих норм є спеціальною у відношенні до норм, закріплених у ч. 2 ст. 625 ЦК. Але ця норма є сумісною з нормами, встановленими ч. 2 ст. 625 ЦК, а тому Судова палата могла зазначити на те, що вона не виключає застосування норм, встановлених ч. 2 ст. 625 ЦК. Друга із цих норм закріплена логічно, виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного і є несумісною із правовими нормами, встановленими ч. 2 ст. 625 ЦК. Цю колізію треба було вирішити з урахуванням того, що названий Закон прийнято пізніше, на користь правової норми, що логічно закріплена в цьому Закону. Проте Судова палата і не заперечила існування цієї норми, і не стала вирішувати колізію між цією правовою нормою та нормами, закріпленими в ч. 2 ст. 625 ЦК, тобто справу вирішила, а питання правотлумачення залишила відкритим. При цьому посилання на п. 3 ч. 1 ст. 96 ЦПК («судовий наказ може бути видано, якщо... заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості» нічого не додавало до аргументів Судової палати, оскільки Цивільний процесуальний кодекс, як і Цивільний кодекс, було прийнято раніше, ніж Закон «Про житлово-комунальні послуги».

Якби Закон «Про житлово-комунальні послуги» було прийнято раніше, ніж Цивільний кодекс, то застосування правової норми, що логічно закріплена в п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону «Про житлово-комунальні послуги» і виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, усупереч загальної правовій нормі, що текстуально закріплена в ч. 2 ст. 625 ЦК, було б неможливим, бо раніше встановлена спеціальна норма має перевагу при правозастосуванні перед пізніше встановленою загальною правовою нормою тільки за умови, якщо ця спеціальна норма закріплена в нормативно-правовому акті текстуально або логічно, але тільки тоді, коли вона виявляється за допомогою висновків ступеню, від попереднього правового явища до наступного або навпаки, а також за допомогою висновку від протилежного, зробленого із нормативного положення, в якому вживаються слова «лише», «тільки», «виключно» або словосполучення «не інакше як».

Що стосується правової норми, яка логічно закріплена в ч. 2 ст. 625 ЦК, виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного і відповідно до якої інші наслідки у разі прострочення виконання грошового зобов’язання (крім тих, що передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК) не настають, то ця правова норма ніяк не може застосовуватись усупереч спеціальній правовій нормі, що текстуально закріплена в п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону «Про житлово-комунальні послуги». Результат тлумачення змінився б на протилежний, якби Цивільний кодекс було прийнято пізніше, ніж названий Закон.

§ 63. Застереження про застосування раніше прийнятих законів в частині, в який вони не суперечать новому закону

Застереження в законах, відповідно до яких раніше прийняті законодавчі акти застосовуються в частині, в якій вони не суперечать новому закону, виключає подальше застосування не тільки загальних, а й спеціальних правових норм, що встановлені раніше прийнятим законом.

1. Як зазначалося вище, текстуально закріплені спеціальні правові норми, які встановлені раніше прийнятими актами законодавства, зберігають чинність при введенні в дію актів законодавства такої ж юридичної сили, які встановлюють загальні правові норми, що суперечать зазначеним спеціальним нормам. Але досить часто в законах зазначається на те,