Новітнє вчення про тлумачення правових актів - Колектив авторів

їх обтяжень» з урахування наступного. Правові норми, які текстуально закріплені в законодавчих положеннях, про які йдеться, є сумісними за змістом диспозиції. Сфера дії цих правових норм у частині, у якій вони визначаються об’єктом правовідносин (видами інформації), співвідносяться як рід (інформація, про яку йдеться у ст. 6 Закону «Про адвокатуру») і вид (інформація, про яку йдеться у ст. 6 Закону «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень). Але це не дає підстав для твердження про те, що ці конкуруючі правові норми співвідносяться як загальна і спеціальна, бо сфери дії цих правових норм визначається також колом суб’єктів, на яких їх дія поширюється. Ст. 6 раніше чинного Закону «Про адвокатуру» поширювалась на правовідносини між адвокатами, з одного боку, і підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями, — з іншого. Ст. 28 Закону «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» поширюється на правовідносини між органами, що здійснюють державну реєстрацію, та особами, що перелічені у цій статті. Отже, ці сфери за критерієм кола суб’єктів є різними, і не співпадають у будь-який частині. Проте для вибору способу вирішення колізії між правовою нормою, що текстуально була закріплена в ст. 6 раніше чинного Закону «Про адвокатуру», і правовою нормою, що текстуально закріплена в ст. 28 Закону «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», достатньо того, що сфери дії цих правових норм співпадають лише частково (у частині інформації, що міститься у згаданому Державному реєстрі), а в решті сфера дії кожної із тих правових норм виходить за межі дії іншої конкуруючої норми.

Для вирішення практичного аспекту колізії між правовими нормами, про які йдеться (таким є питання про право адвокатів запитувати і отримувати інформацію із Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень), із ч. 2 ст. 28 Закону «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» слід зробити висновок від протилежного. У такий спосіб виявляється правова норма, відповідно до якої інші, ніж зазначені в цій статті, особи не мають права на одержання інформації із названого вище Державного реєстру. Це — правова норма, що встановлена пізніше, ніж правова норма, текстуально закріплена в ст. 6 раніше чинного Закону «Про адвокатуру».

У ній виражена пізніше сформована законодавцем його воля. Відтак правова норма, що логічно закріплена в ч. 2 ст. 28 Закону «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, підлягала переважному застосуванню перед правовою нормою, текстуально закріпленою в ст. 6 раніше чинного Закону «Про адвокатуру».

5 липня 2012 р. було прийнято Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». П. 1 ч. 1 ст. 20 цього Закону надає адвокатам право завертатись з адвокатськими запитами, у тому числі щодо тримання копій документів до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань. Ця права норма підлягає переважному застосуванню перед правовою нормою, яка логічно закріплена в ст. 28 Закону «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», виявляється за допомогою висновку від протилежного і відповідно до якої іншим особам, крім названих у цій статті, інформація із Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень не повинна видаватись. Правова норма, що встановлена п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», підлягає переважному застосуванню за двома критеріями: 1) хронологічним; 2) за критерієм переваги текстуально закріпленої правової норми перед правовою нормою, яка логічно закріплена в положенні акта законодавства, що не містить слів «лише», «тільки», «виключно», «не інакше як», і виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного.

2. Сумісними є також правові норми, що текстуально закріплені ч. 1 в ст. 284, ч. 3 ст. 293 ГК, з одного боку, і ч. 1 ст. 10, ч. 3 ст. 26 Закону «Про оренду державного і комунального майна». Сфери дії кожної із перших двох правових норм частково співпадають із сферою дії конкуруючих правових норм. А колізії між ними вирішуються з урахуванням наступного.

У ч. 1 ст. 284 ГК («істотними умовами договору оренди є: об’єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу») визначаються істотні умови господарського договору оренди.

У ч. 1 ст. 10 Закону «Про оренду державного і комунального майна» визначаються істотні умови договору оренди державного і комунального майна («істотними умовами договору оренди є: об’єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов’язань; забезпечення виконання зобов’язань — неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об’єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов’язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна»). Сфери дії текстуально закріплених у цих законодавчих положеннях правових норм частково співпадають: одна із них поширюється на всі господарські договори оренди, у тому чисті і на господарські договори оренди державного і комунального майна, але не поширюється на договори оренди, що не є господарськими, у тому числі не поширюється на договори оренди державного і комунального майна, в яких орендарями є особи, що не є суб’єктами господарювання. Друга із цих правових норм поширюється тільки на договори оренди державного і комунального майна, але орендарями за такими договорами можуть бути не тільки суб’єкти господарювання, а й інші учасники цивільних відносин. Диспозиції цих правових норм дещо відрізняються, але є сумісними.

Колізія між цими правовими нормами вирішується за допомогою висновку від протилежного із ч. 1 ст. 284 ГК, що встановлює більш вузьку диспозицію, ніж диспозиція правової норми, яка текстуально закріплена в ч. 1 ст. 10 Закону «Про оренду державного і комунального майна». У такий спосіб виявляється правова норма, відповідно до якої інші умови не є істотними для господарського договору оренди, у тому числі оренди державного і комунального майна. Ця правова норма встановлена пізніше прийнятим законодавчим актом. Вона є несумісною з правовою