Москва Ординська. Книга друга - Володимир Броніславович Бєлінський

Надзвичайно цікава річ: усі давні російські історики не помітили татарських нападів на Московію протягом Лівонської війни та відволікання Московських військових сил з Лівонського фронту. А професор О. А. Новосельський, за вказівкою більшовицького ЦК, нарахував аж 21 рік таких відволікань.

Не дали «кляті татари» «славетним московитам» ще в XVI столітті «проложить выход к Балтийскому морю».

У чому ж річ? Де правда?

А правда в тому, що Москва зарахувала до своїх земель оті знамениті «35 городов во главе с Одоевом», на які Кримський хан видав Московії тимчасовий ярлик. І не більше! Москва мала право концентрувати на тих землях під час війни з Литвою та Польщею своє військо, залучати тих князів та їхніх людей на війну проти ворогів Кримського хана, збирати податки та здавати до Кримської казни. Все!

Московія мала право тільки на тимчасове використання тих земель під час війни.

Та психологія московитів завжди була не такою, як у людей. На їхню думку — куди ступив чобіт московського загарбника, там є «исконно русская земля».

Сучасними прикладами є — чотири Курільських острови, захоплені у Японії в 1945 році, та відібраний у Німеччини — Кенігсберг. Сьогодні ті чужі землі теж належать до «исконно русских земель».

Звичайно, і після тимчасового підпорядкування Мещерської землі Московії, кримські татари (ширини, аргини, барини, кіп чаки, тощо) продовжували ходити на свої давні землі.

Пам’ятаємо: коли в попередні часи тією землею управляли Великі Литовсько–Руські князі, подібні міграційні процеси мали постійне місце. З цього приводу уже наводився витяг з листа Кримського хана до Московського князя, де говорилося, як в раніші часи татарські (ширинські) князі разом зі своїми людьми вільно вибирали кому та де служити: Криму, Твері, Литві чи Москві.

Та не такою була Московія, щоби дозволити подібну вільність. Ще в ті часи московські князі старалися пов’язати людей докупи та примусити служити собі. А в часи Івана IV той примус набув всеохопного масштабу. Отримавши від Кримського хана ярлик на тимчасове управління «35–ю городами во главе с Одо евом», Московія почала міняти структуру суспільства тієї землі. І цьому явищу є теж свідчення у листах кримських ханів. Послухаємо лист Магмет–Гірея до Василя III, написаний у 1517 році:

«… Коли наш род был на Мещере, толды наших смел ли кто смотреть на Мещеру, ано из Мещеры люди шли к нам служити, и от нас в Мещеру. А ведь мы ведаем, что нынча на Мещере не человек, и людей в Мещере бесерменьи нет никого, ино не у кого жити, и то б брату моему великому князю внятны мои речи были…» [34, с 378].

Московські владоможці примусово вихрестили рештки мусульманського населення. Треба визнати, що більшість населення так званої «Західної Мещери» прийняло православне хрещення ще в часи Великого Литовсько–Руського князівства. Бо так легше було просуватися по щаблях державної служби. Але за литовських часів князі та люди, мусульманської віри до кінця XV століття в державі не переслідувалися, мали свої мечеті та відправляли релігійну службу.

Московія, як бачили з листа Кримського хана, уже до 1517 року вичавила з Мещери мусульманську релігію. Це зайвий раз засвідчує, що мова в листах кримських ханів йшла аж ніяк не про Касимов (Мещерський городок) та його землі (Касимовське царство), де панувала мусульманська віра. Мова йшла про іншу Мещеру, так звану «Татарську Мещеру», яка охоплювала землі «35–ти городов во главе с Одоевом».

Туди, на свої землі, татари продовжували ходити і в XVI, і в XVII століттях, аж поки не були повністю упокорені своїми союзниками —московитами.

Саме оці походи і зарахував професор О. А. Новосельський до відволікаючих татарських ударів по Московії, які не дозволили московитам ще у XVI столітті «вийти до Балтійського моря».

Ті походи (відвідини) абсолютно ніякої шкоди самому Московському князівству не завдавали і військовими походами не вважались. І то не особиста думка автора, так вважали майже всі російські науковці давніх часів. Що засвідчив особисто професор О. А. Новосельський, певно — не подумавши, чи, можливо, таким чином вказував шлях спростування відвертої брехні. У сталінські часи порядні люди саме так і робили.

Та після 1569 року відносини Московії з Османською імперією погіршились через Астрахань. Чим і скористався Кримський хан.

Ми пам’ятаємо: до середини XVI століття Османська імперія повністю завоювала Балкани, оволодівши 1521 року Белградом та розгромивши 1526 року угорців і чехів у Мохачській битві, в результаті чого Угорщина втратила значну частину королівства. На ті часи Османи уже володіли усім побережжям Чорного і Азовського морів, більшою частиною Кавказу та вели постійні війни з Персією (держава Сефевидів), яка володіла частиною Закавказзя, включно з сучасними містами — Дербент, Тбілісі, Єреван.

Османи вирішили нанести по Персії одночасно удари із заходу та півночі, для чого їм і потрібна була Астрахань. Але Кримський хан і Московський князь Іван IV зустріли пропозицію Османської імперії про концентрацію військ в Астрахані без ентузіазму. Вони боялися одночасної війни на двох фронтах: на заході — проти об’єднаної Речі Посполитої, на півдні — проти Персії. Особливо цього боялась Московія, бо вона, по суті, втрачала Астрахань і будь–який вплив на Велику та Малу Ногайські Орди. При цьому треба пам’ятати, що Мала Ногайська Орда, яка кочувала в Прикубанні та тримала свій центр в Азові, повністю орієнтувалася та покладалася на Османів і ставилася до Московії вороже від часів своєї появи.

Крим теж був не в захваті, що його люті вороги–мангити, із Великої Ногайської Орди, отримували прямий доступ до Османів.

І Москва, і Крим вичікували, що робитиме султан.

То значно пізніше «славетні московити» вигадали байку «про розгром турків під Астраханню». Так про ті події писав М. М. Карамзін на початку XIX століття:

«Не слушая возражений Хана (Кримського. — В. Б.), Селим (султан. — В. Б.) (весною 1569 года) прислал в Кафу 15000 спа гов, 2000 янычар и велел ее Паше, Касиму, идти к Переволоке, соединить Дон с Волгою, море Каспийское с Азовским… основать там крепость в ознаменование султанской Державы. 31 мая Паша выступил в поход; Хан (Кримський. — В. Б.) также, имея 50000 всадников… Донские козаки, испуганные слухом о походе султанского войска, скрылись в дальних степях, и суда 15 Августа благополучно достигли Переволоки. Тут началась работа жалкая и смешная: Касим велел рыть канал от Дона до Волги; увидев невозможность, велел тащить суда землею.